Формування особистості в процесі соціалізації
3. Формування особистості в
процесі соціалізації
Особистість як об’єкт суспільних відносин розглядається в соціології в
контексті двох взаємопов’язаних процесів – СОЦІАЛІЗАЦІЇ ТА ІДЕНТИФІКАЦІЇ.
Соціалізація – це процес засвоєння
індивідом зразків поведінки, соціальних норм, соціальних норм і цінностей,
необхідних для його успішного функціонування в даному суспільстві.
Соціологія охоплює всі процеси
приєднання до культури, навчання і виховання, з допомогою яких людина отримує
соціальну природу і здібність бути учасником соціального життя. В процесі
соціалізації приймає участь все оточення індивіда: сім’я, сусіди, дитячі
заклади, школа, засоби масової інформації та ін. Для успішної соціалізації, на
думку амер. соціолога Д.Смелзера, необхідна дія трьох фактів:
1) очікування;
2) зміна поведінки;
3) бажання відповідати
цим очікуванням.
Процес формування особистості, на
його думку, проходить по трьох різних стадіях:
1) стадії наслідування та копіювання дітьми поведінки дорослих;
2) ігрової стадії, коли діти усвідомлюють поведінку як виконання
ролі;
3) стадії групових ігр, на котрій діти вчаться розуміти, що від
них чекає ціла група людей.
Одним з перших виділив елементи
соціалізації дитини З.Фройд. По
Фройду, особистість включає три елементи:
1) “ІД” – джерело енергії. що стимулюється бажанням до
вдоволення;
2) “ЕГО” – втілюваний контроль особистості, на основі принципу
реальності;
3) “СУПЕРЕГО”, або етичний оцінювальний елемент.
Соціалізація пропонується Фройдом у вигляді
процесу, що “розгортає” вроджені якості людини, в результаті якого проходять
становлення ці три складові елементи особистості. Фройд виділяє 4 стадії, кожна
з яких пов’язана з відповідними ділянками тіла, так звані ерогенні зони:
оральна; анальна; фалична і фаза полової зрілості.
Французький психолог Ж.Піаже, зберігаючи ідею різних етапів в розвитку особистості,
робить акцент на розвитку пізнавальних структур індивіда і їх черговій
перебудові в залежності від досвіду і соціальної взаємодії. Ці етапи змінюють
один одного у відповідній послідовності:
а) сенсорно-моторний (від
народження до 2 років);
б) операціональний (від 2 до 7
років);
в) етап конкретних операцій (з 7
до 11 років);
г) етап формальних операцій (з 12
до 15 років).
Згідно з Ж.Піаже, перші три етапи
розвитку дитини мають універсальний характер; але не всі люди проходять через
формально оперативний етап. Розвиток формально оперативної думки часто залежить
від рівня й характеру шкільної освіти. Дорослі з низьким рівнем освіти
продовжують тяжіти до конкретного мислення і зберігають значні рештки
егоцентризму.
Багато психологів і соціологів
підкреслюють, що процес соціалізації продовжується протягом усього життя
людини, і стверджують, що соціалізація дорослих відрізняється від соціалізації
дітей декількома моментами. Соціалізація дорослих швидше змінює зовнішню
поведінку, в той час, як соціалізація дітей формує ціннісні орієнтації.
Соціалізація дорослих розрахована на те, щоб допомогти людині набути відповідні
навики, соціалізація в дитинстві в більшій мірі має справу з мотивацією
поведінки. Психолог Р.Гарольд запропонував
теорію в якій соціалізація дорослих розглядається не як продовження дитячої
соціалізації, а як процес, в якому зникають психологічні прикмети дитини:
відмовлення від дитячих міфів таких, наприклад, як всемогутність авторитету або
ідеї про те, що наші вимоги повинні бути законом для навколишнього оточення.
Які ж механізми соціалізації Уже З.Фройд виділив психологічні механізми
соціалізації:
– імітацію
– ідентифікацію
– почуття сорому і вини.
Імітацією називається
усвідомлена спроба дитини копіювати відповідну модель поведінки. Зразками для
копіювання можуть виступати батьки, рідні, знайомі, друзі тощо.
Ідентифікація – це спосіб
усвідомлення належності до тієї чи іншої спільності. Через ідентифікацію діти
сприймають поведінку батьків, рідних, друзів, сусідів, їх цінності, норми,
зразки поведінки як свої.
Імітація і ідентифікація є позитивними механізмами, оскільки вони
націлені на засвоєння відповідного типу поведінки. Сором і вина є негативними
механізмами, так як вони пригноблюють або забороняють деякі зразки поведінки.
З.Фройд відзначає, що почуття сорому і вини тісно пов’язані між собою і майже
нерозлучні. Але між ними є відповідні відмінності. Сором, як правило
асоціюється із враженням. що вас викрили і зганьбили. Це почуття зорієнтовано
на сприйняття вчинків індивіда іншими людьми. Враження ж вини пов’язано з
внутрішніми переживаннями, з самооцінкою людини своїх вчинків. Кара тут
твориться самим над собою, де контрольною формою виступає совість.
Т.Парсонс і С.Белз застосовували
поняття введені З.Фройдом до теорії соціальної дії і соціальних систем. Вони визначають
імітацію як процес, з допомогою якого засвоюються специфічні елементи культури,
особливі знання, уміння, обряди тощо. На їх думку імітація не має на увазі
ніякого тривалого відношення з “моделлю”. Ідентифікація же означає внутрішнє
освоєння людьми цінностей і визначає собою процес соціальної науки. Рівень
ідентифікації визначається характером звички до “іншого”. Оскільки найбільш
сильні звички в сім’ї, постільки сім’я рахується основною формою соціалізації.
Але окрім сім’ї в цьому процесі приймає активну участь зовнішнє оточення
індивіда, в тому числі і засоби масової інформації і комунікації.
Процес соціалізації досягає відповідного рівня завершеності при
досягненні індивідом соціальної зрілості, яка характеризується придбанням
особистістю інтегрального соціального статусу. Але в процесі соціалізації
можливі і невдачі, збої. Проявленням недоліків соціалізації є збочена
(девіантна) поведінка.
IV. В кожній країні є
свої специфічні умови соціалізації особистості. Україна не є винятком в даному
випадку. Не вдаючись в історичне минуле, що також дає підстави для визначення
особливостей соціалізації особистості, спробуємо визначити чинники, що
позитивно або негативно впливають на процес соціалізації особистості в сучасних
умовах.
По-перше, з утворенням самостійної держави, українці отримали статус
державотворчої нації. Завдяки цьому прискорився процес ідентифікації нації та
соціалізації особистості.
По-друге, створено ряд нових демократичних соціальних та політичних
інститутів, що сприяють якісному процесу соціалізації.
По-третє, якщо за радянських часів соціалізація проходила в атмосфері
ідеологізованих соціальних інститутів (дитячий садок, школа, піонерська
організація, комсомол, учбові заклади), то зараз ці соціальні інститути
втратили ідеологічну окраску або зникли зовсім.
В-четвертих, іде процес переосмислення історії нації і її місця в
світовому розвитку. Особистість починає усвідомлювати поняття “національні
інтереси” та “національна безпека”.
В-п’ятих, у особистості з’явилась можливість вільного вибору норм
соціальної поведінки.
В-шостих, в процесі соціалізації значно зросла роль засобів масової
інформації та комунікації.
В-сьомих, з появою приватної власності на засоби виробництва зросла
трудова активність та відбувається переорієнтація особистості в професійному
плані.
Це лише ті показники, що лежать на поверхні, більш ретельний аналіз
сучасної дійсності зможе виявити значно глибші пласти як позитивних, так і
негативних тенденцій. Але і зараз уже можна відзначити ті риси, що не сприяють
позитивному процесу соціалізації. Серед них можна відзначити:
- системна криза (політична та економічна), що затягнулася на
десятиріччя створила великий прошарок маргиналів та люмпенів, який негативно
впливає на процес соціалізації; - досить повільно іде процес структуризації суспільства.
Соціальна група ще не стала основним елементом соціалізації особистості і
демократичних перетворень в суспільстві; - криміналізація багатьох сфер суспільного життя призводить до
високого рівня девіантності, суспільні норми втрачають вплив на поведінку
індивіда; - залишається невирішеним питання інформаційної безпеки, що
стримує процес соціалізації та ідентифікації нації в цілому; - значно затягнувся процес реформування та модернізації.
Гальмується перехід до ринкових відносин, особливо в сільській місцевості:
невирішеність питання з приватною власністю на землю; - недосконалість і незнання особливо дітьми і молодими людьми
законодавства, його розбіжність і суперечливість не сприяє правовій
соціалізації особистості.