Територіальний принцип закону України про кримінальну відповідальність
Територіальний принцип випливає із суверенітету держави, влада якої поширюється на всю її територію.
Особами, які вчинили злочин на території України, можуть бути:
Øгромадяни України;
Øіноземці (за винятком дипломатичних представників іноземних держав та інших громадян, які за законами України і міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, не є підсудні у кримінальних справах судам України);
Øособи без громадянства.
Відповідно до Законів України «Про громадянство України» від 18.01.2001 № 2235-III, «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI:
Øгромадянин України особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України;
Øіноземець особа, яка не перебуває в громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав;
Øособа без громадянства особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.
Відповідно до ст. 2 Конституції України її суверенітет поширюється на всю територію, що належить державі, яка здійснює у своїх межах повні й виключні повноваження, передбачені законодавством, зокрема примус, тобто встановлення та підтримання правопорядку, включаючи на своїй території діяльність публічної влади іншої держави. Керуючись Законом України «Про державний кордон України» від 04.11.1991 № 1777-XII, державний кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України суші, вод, надр, повітряного простору.
До поняття «територія України» слід відносити:
Øсушу, моря, річки, озера та інші водойми, надра землі в межах кордону України, а також повітряний простір над сушею і водним простором, у тому числі і над територіальним морем. Відповідно до ст. 5 вищезазначеного Закону, до територіального моря України належать прибережні морські води шириною 12 морських миль, відлічуваних від лінії найбільшого відпливу як на материку, так і на островах, що належать Україні, або від прямих вихідних ліній, які з’єднують відповідні точки. Географічні координати цих точок затверджуються в порядку, який встановлюється Кабінетом Міністрів України. В окремих випадках інша ширина територіального моря України може встановлюватись міжнародними договорами України, а при відсутності договорів — відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права;
Øвійськові кораблі, приписані до портів на території України, що знаходяться під прапором України у відкритому морі, в територіальному морі або портах інших держав;
Øневійськові судна, приписані до портів на території України, що знаходяться під прапором України у відкритому морі;
Øіноземні невійськові судна, що знаходяться в територіальному морі чи порту України. Згідно з п. 5 ст. 28 вищезазначеного Закону, у територіальному морі і внутрішніх водах України органи Державної прикордонної служби України при виконанні покладених на них завдань щодо іноземних і українських невійськових суден мають право знімати з судна і затримувати осіб, які вчинили злочин і підлягають кримінальній відповідальності за законодавством України, передавати цих осіб органам досудового розслідування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України;
Øвійськові повітряні судна України, приписані до аеропортів на її території, які під розпізнавальним знаком України знаходяться у відкритому повітряному просторі, в повітряному просторі чи на аеродромі іншої держави;
Øневійськові повітряні судна України, які приписані до аеропортів на її території і знаходяться поза межами держави у відкритому повітряному просторі під розпізнавальним знаком України.
Також виділяють об’єкти, які не є територією України, але на які при певних умовах, передбачених нормами міжнародного права та законодавством України, поширюються юрисдикція і сфера застосування кримінального законодавства України. Це:
Øконтинентальний шельф — поверхня і надра морського дна підводних районів, що примикають до узбережжя чи до островів України і знаходяться поза зоною територіального моря до глибини 200 м або за цими межами до такого місця, де глибина покриваючих вод дозволяє розробку природних багатств цих районів. Поверхня і надра морського дна впадин, що розташовані в суцільному масиві континентального шельфу України, незалежно від глибини, є частиною континентального шельфу України. Важливо при цьому зазначити, що дія закону про кримінальну відповідальність у просторі стосується тільки випадків учинення злочинів, пов’язаних з розвідкою континентального шельфу, розробкою його мінеральних і живих ресурсів, провадженням бурових робіт, спорудженням, експлуатацією і використанням штучних островів, установок і споруд, здійсненням морських наукових досліджень, захистом і збереженням морської сфери; прокладкою і експлуатацією підводних кабелів і трубопроводів (Конвенція ООН з морського права 1982 року). Разом з тим юрисдикція і сфера застосування кримінального законодавства України не поширюються на води, що покривають континентальний шельф і повітряний простір над ним, режим яких регулюється міжнародним правом;
Øвиключна (морська) економічна зона України — це морські райони, зовні прилеглі до територіального моря України, включаючи райони навколо островів, що їй належать. Її ширина становить до 200 морських миль, відлічених від тих самих вихідних ліній, що і територіальне море України. Дія закону про кримінальну відповідальність у просторі поширюється на випадки вчинення в межах зони злочинів, пов’язаних з порушенням правил: ведення рибного промислу, ведення наукових досліджень, проведення робіт і спорудження штучних островів, установок, споруд і встановлення зон безпеки навколо них, запобігання забрудненню морського середовища та ін. Суверенні права та юрисдикція України щодо морського дна виключної (морської) економічної зони і його надр реалізуються відповідно до законодавства України про континентальний шельф та Кодексу України про надра (ст. 2, 4 Закону України «Про виключну (морську) економічну зону України» від 16.05.1995 № 162/95-ВР).
Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його було почато, продовжено, закінчено або припинено на території України, незалежно від того, де особу було віддано до суду в зв’язку з його вчиненням. Зазначене положення охоплює як випадки вчинення всього діяння на території України, так і випадки вчинення діяння як на території України, так і на території інших держав. Злочин вважається вчиненим на території України, якщо його, наприклад, було почато за кордоном, а припинено чи закінчено на території України або, навпаки, розпочато в Україні, а припинено чи закінчено на території іншої держави. Злочин вважається вчиненим також на території України, якщо він підготовлений за її межами, а дії, що його утворюють, початі або вчинені на її території, або якщо суспільне небезпечне діяння було почато чи вчинено поза межами України, а закінчено чи суспільне небезпечні наслідки настали на території України. Однак практично будь-яка із держав, на території якої була вчинена певна частина злочинних дій, може застосовувати щодо особи, яка вчинила злочин, свої кримінальні закони, якщо відповідальність за такі злочини в них передбачена.
Таким чином, злочин (у формі готування, замаху, виконання, підбурювання, пособництва, організаційної діяльності) визнається вчиненим на території України у випадках:
Øколи він розпочатий і закінчений на території України;
Øколи він розпочатий за межами України, а дії, що утворюють його, вчинені на території України. (наприклад, якщо особа за межами України придбала обладнання для виготовлення підроблених білетів Національного банку України, а надрукувала їх на території України, то місцем вчинення цього злочину треба вважати територію України);
Øколи виконавець або хоча б один із співучасників діяв на території України;
Øколи суспільно небезпечні дії були розпочаті або вчинені за межами України, а закінчені або злочинний наслідок настав на території України (наприклад, постріл було зроблено з території Молдови, а смертельне поранення особи сталося на території України).
Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його виконавець або хоча б один із співучасників діяв на території України. Тому відповідно до ст. 27 «Види співучасників» КК України, злочин належить вважати вчиненим на території України, якщо організаційна діяльність, підбурювання, пособництво були здійснені за кордоном, а виконавець діяв на території України, а також у протилежних випадках, коли той чи інший співучасник діяв в Україні, а виконавець злочину — за кордоном. Так, виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з іншими суб’єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила злочин, передбачений КК України; організатором є особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Організатором також є особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації; підбурювачем є особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину; пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину.
Конституція України в ч. 1 ст. 9 вказує, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Юрисдикція української держави щодо вирішення питання про злочинність і караність діянь, вчинених на її території, може зазнавати часткових обмежень на підставі норм міжнародного права:
ØЄвропейської конвенції про передачу провадження у кримінальних справах 1972 р;
ØКонвенції про передачу засуджених осіб 1983 р.;
ØЄвропейської конвенції про нагляд за умовно засудженими або умовно звільненими правопорушниками 1964 р.
Або ж навпаки, доповнюватися ще й делегованими повноваженнями договірних держав щодо паралельного застосування їхнього законодавства в іноземній державі (в Україні), тобто може ґрунтуватися на одночасному застосуванні національного (українського) та іноземного законодавства (Мінська конвенція країн СНД «Про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах» від 22.01.1993 р.). Відповідні повноваження в аналогічних випадках делегує також українська держава іншим договірним державам.
Вирішення питання про злочинність і караність діяння, вчиненого на території України іноземним громадянином або особою без громадянства, яка проживає в іншій державі, у певних випадках може відбуватися відповідно до їх національного законодавства, якщо Україна передасть відповідній договірній державі повноваження кримінального переслідування таких осіб (так звана передача кримінального провадження). Передача кримінального провадження передбачена Європейською конвенцією про передачу провадження у кримінальних справах від 15 травня 1972 р.
Відповідно до міжнародних договорів і законодавства України іноземні громадяни, які користуються дипломатичним імунітетом, виключені з-під юрисдикції судових властей України (ч. 4 ст. 6 «Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених на території України» КК України).
Наведемо такі приклади міжнародних норм права:
ØВіденська конвенція про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р.;
ØВіденська конвенція про консульські зносини від 24 квітня 1963 р.;
ØКонвенція про привілеї та імунітети Об’єднаних Націй від 13 лютого 1946 р.
Øінші міжнародні договори, в яких бере участь Україна.
Наведемо такі приклади національного законодавства:
ØЗакон України «Про міжнародні договори України» від 29.06.2004 № 1906-IV;
ØУказ Президента України «Про Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні» від 10.06.1993 № 198/93;
Øта інші нормативно-правові акти України надають дипломатичного імунітету і виключають з-під кримінальної юрисдикції України дипломатичних представників іноземних держав і певне коло інших іноземних громадян або частково, на засадах взаємності, обмежують кримінальну юрисдикцію щодо консульських працівників, та інших осіб.
Повним дипломатичним імунітетом відповідно до Указу Президента України «Про Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні» від 10.06.1993 № 198/93 користуються:
Øглава дипломатичного представництва в Україні (посол, посланник, повірений у справах);
Øчлени дипломатичного персоналу дипломатичного представництва, які мають дипломатичний ранг (радники, торгові представники, військові аташе, перші, другі і треті секретарі, заступники торгових представників, помічники військових аташе);
Øчлени сімей усіх зазначених осіб, які проживають разом з ними і не є громадянами України;
Øглава дипломатичного представництва і члени дипломатичного персоналу, члени їх сімей «користуються особистою недоторканністю і не можуть бути заарештовані або затримані».
Імунітети для членів дипломатичного персоналу дипломатичного представництва, передбачені вищезазначеним Указом, поширюються на представників іноземних держав, на членів парламентських і урядових делегацій іноземних держав, які прибувають в Україну для участі в міжнародних переговорах, міжнародних конференціях і нарадах або з іншими офіційними дорученнями, а також на членів їх сімей, які їх супроводжують і не є громадянами України.
Обмеженим дипломатичним імунітетом відповідно до Указу Президента України «Про Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні» від 10.06.1993 № 198/93 користуються:
Øдипломатичні кур’єри;
Øчлени адміністративно-технічного і обслуговуючого персоналу дипломатичних представництв;
Øчлени дипломатичного персоналу іноземних держав у інших країнах, які прямують транзитом через територію України;
Øпрацівники консульських установ, до яких відносяться консульські посадові особи (генеральний консул, консул, віце-консул, консульський агент);
Øконсульські службовці, які здійснюють адміністративно-технічне обслуговування консульської установи;
Øпрацівники обслуговуючого персоналу консульської установи;
Øінші особи.
Згідно з абз. 2, 4, 5 п. 10, пп. 15, 16 вищезазначеного Указу, дипломатичний кур’єр користується при виконанні обов’язків особистою недоторканністю і не може бути заарештований або затриманий. Це положення застосовується також щодо тимчасових дипломатичних кур’єрів, призначених для разового перевезення дипломатичної пошти. Імунітети, що надаються останнім, припиняються з моменту доставки ними дипломатичної пошти за призначенням. Члени адміністративно-технічного персоналу і члени сімей, які проживають разом з ними, якщо вони не є громадянами України або не проживають в ній постійно, користуються імунітетом від кримінальної юрисдикції у такому ж обсязі, як і члени дипломатичного персоналу. Члени обслуговуючого персоналу, які не є громадянами України або не проживають в Україні постійно, користуються імунітетом від кримінальної юрисдикції лише щодо дій, вчинених ними при виконанні службових обов’язків (п. 3 ст. 37, ст. 38 «Віденської конвенції про дипломатичні зносини» від 18 квітня 1961 р.).
Варто наголосити на тому, що питання про кримінальну відповідальність осіб, які мають дипломатичний імунітет і вчинили злочини на території України, вирішується дипломатичним шляхом. На цих осіб кримінальна юрисдикція України відповідно до абз. 3 ст. 13 Указу Президента України «Про Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні» від 10 червня 1993 р. поширюється лише у разі згоди на це акредитуючої держави, яку вона згідно зі ст. 32 «Віденської конвенції про дипломатичні зносини» від 18 квітня 1961 р., визначає позбавленням певної особи дипломатичного імунітету від кримінальної юрисдикції держави перебування.