Достатність доказів у цивільному процесі

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Достатність (повнота та всебічність) доказів — це взаємозв’язок сукупності доказів, яка дозволяє суду зробити достовірний висновок про існування факту, на підтвердження якого вони зібрані. Тобто достатність доказів — це сукупність доказів у справі, яка дає змогу вирішити справу. Вичерпне дослідження факту передбачає використання всіх належних і допустимих доказів, доступних учасникам у справі.

Достатність доказів або їх сукупність означає, що їх кількість та вагомість дозволять зробити вірогідний висновок про існування факту, на підтвердження якого вони зібрані. Так, одиничний побічний доказ завжди є недостатнім для правильного і законного вирішення справи, оскільки дозволяє зробити лише припущення, а не вірогідний висновок про існування або відсутність факту. Недостатніми будуть докази, які суперечать один одному, а також ті, вірогідність яких сумнівна. Докази, одержані з порушенням закону, не мають юридичної сили.

Проте не можна вважати умову достатності доказів характерною ознакою засобу доказування в конкретній справі, оскільки така ознака залежить від суб’єктивної оцінки судом доданих доказів. Особливо це положення є слушним для справ, у яких значну увагу слід приділяти доводам сторін та коли подані у справі докази не можна однозначно тлумачити. Наприклад, коли висновок експерта не дає однозначної відповіді на поставлені експерту запитання – вірогідний висновок. Такий висновок можна тлумачити як на користь позивача, так і на користь відповідача, оскільки частка ймовірності такого доказу не може слугувати його визначальною рисою, а суд не може ухвалювати рішення, базуючись на припущеннях. Так, доказування також не може ґрунтуватися на припущеннях.

Достатність доказів – це не кількісний, а якісний показник. Недостатньо для висновку суду по справі одиничного непрямого докази, суперечливих доказів, якщо відсутні доведення обставин предмета доказування і т.д. Дати однозначну пораду, коли доказів достатньо, неможливо. Це оціночна характеристика: достатньо доказів тоді, коли суд може вирішити цю справу. Ця мета насамперед досягається в тому випадку, якщо досліджені докази, що підтверджують або спростовують обставини предмета доказування.

Перевірка достатності доказів також є завданням суду при формуванні доказової бази цивільної справи. Вона зводиться до перевірки встановлених процесуальним законом вимог до повноти доказової бази.

Однак, якщо належність, допустимість і достовірність доказів оцінюються на будь-якій стадії цивільного процесу, то достатність доказів в основному визначається при вирішенні справи. У кожній конкретній справі достатність доказів оцінюється індивідуально.