Громадянство

1. Громадянство: принципи, підстави набуття і припинення

Громадянство – це постійний правовий зв’язок особи і держави, що виявляється у їх взаємних правах та обов’язках.

Громадянином України, як і будь-якої держави, є не будь-яка людина, а котра проживає на її території, підкоряється державній владі, користується правами і виконує обов’язки. Громадянином України є лише та особа, яка перебуває в особливих правових зв’язках з Україною – зв’язках, що становлять зміст громадянства.

{lang_content_nav} громадянства становлять права та обов’язки особи стосовно держави, з одного боку, а з другого – держави по відношенню до особи. Ці права й обов’язки виникають та існують у зв’язку з поширенням на особу юрисдикції держави. Таке поширення поряд з іншими факторами обумовлює набуття особою правосуб’єктності громадянина у повному обсязі, а також охорону її прав і законних інтересів з боку держави. Громадянські й політичні, економічні, соціальні та культурні права і свободи у повному обсязі надаються саме громадянам суверенної держави.

Правове становище громадянина суттєво відрізняється від правового статусу інших осіб, які проживають на території держави (іноземців, осіб без громадянства тощо). Причому статус громадянина зберігає свої особливості і в тому випадку, коли громадянин України постійно або тимчасово проживає на території іншої держави.

Громадянство України як специфічний правовий зв’язок особи і Української держави базується на певних принципах, що визначені в Конституції України та Законі України “Про громадянство України”.

У законодавстві України відображені й закріплені такі основні принципи, на яких базується громадянство України (ст. 2 Закону); принцип єдиного громадянства; принцип запобігання виникненню випадків без громадянства; принцип неможливості позбавлення громадянства України; принцип визнання права громадянина України на зміну громадянства; принцип неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства внаслідок укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення громадянства України одним з подружжя внаслідок припинення шлюбу або припинення шлюбу другим із подружжя; рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України; збереження громадянства незалежно від місця проживання громадянина України.

Набуття громадянства України може здійснюватися на підставах, що визначені у ст. 6 Закону, а саме:

1) за народженням;

2) за територіальним походженням;

3) внаслідок прийняття до громадянства України;

4) внаслідок поновлення у громадянстві України;

5) внаслідок усиновлення;

6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров’я, в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім’ю або передачі на виховання в сім’ю патронатного вихователя;

7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки або піклування;

8) внаслідок перебування у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;

9) внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства;

10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами.

Набувши громадянство України, особа, як правило, перебуває в ньому все життя. Але об’єктивно можливо й припинення громадянства України.

Підставами припинення громадянства України є:

1) вихід з громадянства України;

2) втрата громадянства України;

3) припинення громадянства України за підставами, передбаченими міжнародними договорами.

Пріоритетною підставою припинення громадянства України є вихід з громадянства України. Ця підстава полягає в тому, що громадянин України, який виїхав на постійне проживання за кордон, може вийти з громадянства України за його клопотанням. Якщо дитина виїхала разом з батьками на постійне проживання за кордон і батьки виходять з громадянства України, за клопотанням одного з батьків разом з батьками з громадянства України може вийти і дитина.

Втрата громадянства України відбувається насамперед, якщо громадянин України після досягнення ним повноліття добровільно набув громадянства іншої держави.

Вирішення питань громадянства здійснюється системою органів: Президентом України; Комісією при Президентові України; спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади з питань громадянства; Міністерством закордонних справ України, дипломатичними представництвами та консульськими установами України.

2. Правовий стан іноземців, людей без громадянства

Закон України “Про правовий статус іноземців” від 4 лютого 1994 р. визначає правовий статус іноземців в Україні, закріплює основні права, свободи та обов’язки іноземних громадян і осіб без громадянства, які проживають або тимчасово мешкають в Україні.

При цьому іноземцями визнаються громадяни, які постійно або тимчасово проживають або перебувають на території України належать до громадянства або підданства іноземних держав і не є громадянами України а особами без громадянства – особи, які не належать до громадянства або підданства будь-якої держави.

Ст. 26 Конституції України встановлює, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, – за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Іноземці є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.

Іноземці можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території. Іноземець може отримати дозвіл на імміграцію та іммігрувати на постійне проживання, якщо він;

– має в Україні законне джерело існування;

– перебуває у близьких родинних відносинах (батько, мати, діти, брат, сестра, подружжя, дід, баба, онуки) з громадянами України;

– перебуває на утриманні громадянина України;

– має на своєму утриманні громадянина України;

– в інших передбачених законами України випадках.

Іноземці, які перебувають в Україні на іншій законній підставі, вважаються такими, що тимчасово перебувають в Україні. Вони зобов’язані в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, зареєструвати свої національні паспорти або документи, які їх замінюють, і виїхати з України після закінчення відповідного терміну перебування.

Іноземці виїжджають з України за дійсними національними паспортами або документами, які їх замінюють. При цьому вони повинні одержати у встановленому порядку виїзну візу, якщо інше не передбачено законодавством України. Виїзд з України іноземцю не дозволяється, якщо:

– щодо нього ведеться дізнання чи попереднє слідство або кримінальна справа розглядається судом – до закінчення провадження у справі;

– його засуджено за вчинення злочину – до відбування покарання або звільнення від покарання;

– його виїзд суперечить інтересам забезпечення безпеки України – до припинення обставин, що перешкоджають виїзду.

Виїзд з України іноземця може бути відкладено до виконання ним майнових зобов’язань перед фізичними та юридичними особами в Україні.

Іноземці, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність на загальних підставах.

3. Правовий статус біженців, а також осіб, що потребують додаткового тимчасового захисту

У зв’язку зі зростанням міграційних потоків в Україну особ­ливої аткуальності набуло питання щодо конституційно-право­вого регулювання статусу біженців.

Україна приєдналася до Конвенції про статус біженців 1951 р. та до Протоколу, що стосується статусу біженців 1966 р. Крім того, в Україні діє Закон України «Про біженців» від 21.06.2001 p., зі змінами і доповненнями. Відповідно до ст. 1 цього Закону біженець — це особа, яка не є громадянином Украї­ни і внаслідок цілком обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національнос­ті, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захи­стом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом уна­слідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (піддан­ства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього по­стійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

1. Особа, яку визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, має рівні з громадянами України права на:

– пересування, вільний вибір місця проживання, вільне залишення території України, крім обмежень, встановлених законом;

– працю;

– провадження підприємницької діяльності, не забороненої законом;

– охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування;

– відпочинок;

– освіту;

– свободу світогляду і віросповідання;

– направлення індивідуальних чи колективних письмових звернень або особисте звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб цих органів;

– володіння, користування і розпорядження своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності;

– оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб;

– звернення за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;

– безоплатну правову допомогу в установленому порядку.

2. Особа, яку визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, має рівні з громадянами України права у шлюбних та сімейних відносинах.

3. Особа, яку визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, має право на одержання грошової допомоги, пенсії та інших видів соціального забезпечення в порядку, встановленому законодавством України, та користування житлом, наданим у місці проживання.

4. Особа, яку визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, користується іншими правами і свободами, передбаченими Конституцією та законами України.

4. Правовий статус зарубіжних українців

Правове регулювання статусу закордонних українців здійснюється Законом України “Про правовий статус закордонних українців”, відповідно до статті 1 якого, закордонний українець – це особа, яка є громадянином іншої держави або особою без громадянства, а також має українське етнічне походження або є походженням з України.

Рішення про надання, відмову або припинення статусу за­кордонного українця приймає Національна комісія з питань за­кордонних українців, яка створюється при Кабінеті Міністрів України. У разі позитивного рішення щодо надання статусу за­кордонного українця Національна комісія видає особі посвід­чення встановленого зразка. Посвідчення закордонного україн­ця є документом, що засвідчує цей статус, але не замінює пас­порт. Посвідчення закордонного українця видається на 10 років з подальшою його перереєстрацією.

В’їзд в Україну та виїзд з України закордонних українців здійснюються відповідно до Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». При цьому закор­донні українці — громадяни держав, з якими Україна має візо­вий режим, мають право на безкоштовне оформлення багатора­зової візи для відвідання України без надання відповідного за­прошення терміном дії на 5 років на підставі посвідчення закор­донного українця.

Закордонний українець може іммігрувати в Україну для по­стійного проживання за умови отримання в установленому за­коном порядку дозволу на імміграцію для постійного прожи­вання поза межами квот на імміграцію.

Закордонний українець, який перебуває в Україні на закон­них підставах, користується такими самими правами і свобода­ми, а також несе такі самі обов’язки, як і громадянин України, за винятками, встановленими Конституцією, законами України чи міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких на­дана Верховною Радою України.