Наслідки конфліктів
Зміст сторінки:
Позитивні та негативні функції конфліктів
Функції конфлікту, за сенсом, значенням і роллю їх можна розділити на дві групи:
1) конструктивні (позитивні) функції конфлікту;
2) деструктивні (негативні) функції конфлікту.
Конструктивні функції конфлікту виражаються в таких наслідках.
1. Конфлікт є способом виявлення і фіксації суперечності та проблему суспільстві, організації, групі. Таким чином, всякий конфлікт виконує інформаційну функцію, дає додаткові імпульси до усвідомлення своїх і чужих інтересів у протиборстві.
2. Конфлікт є формою вирішення протиріч. Його розвиток сприяє усуненню тих недоліків і прорахунків у соціальній організації, які призвели до конфлікту.
3. Конфлікт сприяє зняттю соціальної напруженості та ліквідації стресової ситуації, допомагає розрядити обстановку і зняти напруження, що накопичилося.
4. Конфлікт може виконувати інтеграційну, об’єднувальну функцію. Перед зовнішньою загрозою група використовує всі свої ресурси для об’єднання. Крім того, саме завдання вирішення проблем, що виникли, об’єднує людей, виробляються взаєморозуміння і відчуття причетності до рішення загального завдання.
5. Вирішення конфлікту веде до стабілізації соціальної системи, адже при цьому ліквідовуються джерела невдоволення. Сторони конфлікту в майбутньому будуть більше налаштовані до співпраці, ніж до конфлікту. Крім цього, вирішення конфлікту може запобігти більш серйозним конфліктам, які могли б мати місце, якби даний конфлікт не трапився.
6. Конфлікт інтенсифікує і стимулює групову творчість, сприяє мобілізації енергії для вирішення завдань, що стоять перед суб’єктами. У процесі пошуку шляхів вирішення конфлікту відбувається активізація аналізу проблемних ситуацій, розробляються нові підходи, ідеї, інноваційні технології тощо.
7. Конфлікт може бути засобом з’ясування співвідношення сил соціальних груп і, тим самим, може застерегти від подальших більш руйнівних конфліктів.
8. Конфлікт може служити засобом для виникнення нових норм спілкування між людьми або допомогти наповнити новим змістом старі норми.
Деструктивні функції конфлікту виявляються на різних рівнях соціальної системи і виражаються в таких наслідках.
1. Конфлікт (воєнний) пов’язаний з насильницькими методами його вирішення, внаслідок можуть бути великі людські жертви та матеріальні втрати. Крім військових тих сторін, що беруть участь у військовому конфлікті, від нього можуть постраждати й мирне населення.
2. Конфлікт може призвести сторони протиборства (суспільство, соціальну групу, індивіда) до стану дестабілізації та дезорганізації.
3. Конфлікт може призвести до уповільнення темпів соціального, економічного, політичного та духовного розвитку суспільства. Понад те, він може викликати й кризу суспільного розвитку, виникнення диктаторських і тоталітарних режимів.
4. Конфлікт може супроводжуватися наростанням настроїв песимізму в суспільстві.
5. Конфлікт може спричинити нові, більш деструктивні конфлікти.
6. Конфлікт в організаціях часто призводить до зниження дисципліни й ефективності діяльності.
Конструктивний деструктивний конфлікт
За значенням для організації конфлікти поділяються на конструктивні та деструктивні.
Конструктивний конфлікт виникає, коли опоненти не виходять за рамки етичних норм, ділових відносин і розумних аргументів. Причинами такого конфлікту є зазвичай недоліки в організації роботи і управління. Його вирішення призводить до поліпшення відносин між людьми і розвитку групи. Наслідки такого конфлікту є функціональними і ведуть до підвищення ефективності діяльності організації.
Ознаки конструктивного конфлікту
– Сприяє вирішенню проблем;
– Збільшує ступінь включеності в обговорювану проблему;
– Забезпечує емоційну розрядку;
– Дозволяє людям більше дізнатися один про одного;
– Сприяє особистісному зростанню, придбання знань і умінь у професійному спілкуванні.
Позитивне дозвіл конструктивного конфлікту – це, насамперед, усунення недоліків, причин, до нього привели. А оскільки причини ці об’єктивні, що відображають недосконалість організації навчально-виховного процесу, то усунення їх означає удосконалення навчально-виховного процесу. Ділове рішення конструктивних конфліктів – один із шляхів розвитку колективу.
Деструктивний конфлікт виникає в двох випадках:
1) коли одна зі сторін жорстко наполягає на своїй позиції і не бажає враховувати інтереси іншої сторони чи всієї організації у цілому;
2) коли один з опонентів удається до аморальних методів боротьби, прагне психологічно придушити партнера. Наслідки такого конфлікту є дисфункціональними і призводять до зни-особистої задоволеності, групового співробітництва й ефективності діяльності організації. Таким чином, виникненню деструктивних конфліктів сприяють, як правило, суб’єктивні причини.
Ознаки деструктивного конфлікту
– Відволікає час і сили від вирішення більш важливих справ;
– Викликає поведінка, що суперечить моральним нормам, веде до прояву заниженої самооцінки;
– Поляризує позиції людей в групі і перешкоджає внутрішньогрупової взаємодії;
– Посилює розбіжності у цінностях;
– Провокує неприйнятні способи дій та поведінки.
Для вирішення подібних конфліктів вчитель повинен вміти знаходити підходи до «скандальної» особистості через тих членів колективу, які мають реальний вплив на цю особистість. Поряд з цим учитель повинен уміти покращувати особисті взаємини на основі рекомендацій в кінці розділу.
Критичні ситуації: конфлікт, стрес, фрустрація, криза
Критичні ситуації — це стрес, фрустрація, криза і конфлікт. Життя, звичайно ж, завжди повніше, ніж будь-які класифікації, і тому побачити чітку межу між цими поняттями вдається далеко не завжди.
Стрес (від англ. stress — напруження) — неспецифічна реакція організму на ситуацію, що вимагає більшої або меншої функціональної перебудови організму, відповідного пристосовування. Стресові реакції — природне явище, життя без стресів неможливе, а «повна свобода від стресу, — як пише Г.Сельє, — означає смерть». Важливо мати на увазі, що будь-яка нова життєва ситуація викликає стрес, але далеко не кожна буває критичною. Критичні стани є причиною дистресу, який переживається, як горе, нещастя, виснаження сил, і супроводжується порушенням пристосовування, контролю, перешкоджає самоактуалізації особистості.
Фрустрація (від лат.frustratio — омана, марне очікування, розлад) — стан, що спричиняється наявністю суттєвої вмотивованості у досягненні мети (задовольнити потребу) і перешкоди, що заважає цьому досягненню. Перешкодами на шляху досягнення мети можуть виявитися причини різного характеру: фізичного (позбавлення волі), біологічного (хвороба, старіння), психологічного (страх, інтелектуальна недостатність), соціокультурного (норми, правила, заборони). Якщо розглядати прояви цього стану, то вони вказують на різну міру переходу від ситуації скрути до ситуації, коли труднощі у здійсненні діяльності стають непереборними. З погляду порушень у сфері поведінки, фрустрація може виявлятися на двох рівнях: як втрата вольового контролю або як зниження ступеня обумовленості свідомості адекватною мотивацією.
Проте далеко не будь-який стан фрустрації та емоційного напруження приводить до конфлікту. Емоційне напруження та невдоволеність пов’язані з незадоволеністю потреб, їх зростання повинно перейти певну межу, за якою агресія виступає у формі спрямованої соціальної дії. Ця межа визначається станом суспільного страху, культурними нормами й дією соціальних інститутів, що стримують виявлення агресивних дій. Якщо в суспільстві або соціальній групі спостерігаються явища дезорганізації, знижується ефективність дії соціальних інститутів, то людина легше переходить межу, що відділяє її від конфлікту.
Фрустрація постійно присутня в людині, вона подавлюється і може в будь-який момент вийти назовні у формі агресії за певних сприятливих для цього умов. Агресивна поведінка, що викликається фрустрацією, може бути спрямована на іншу людину або групу людей, якщо вони є причиною розвитку фрустрації або здаються такими. Агресія при цьому носить спрямований соціальний характер і супроводжується емоційними станами гніву, ворожості, ненависті. Агресивні соціальні дії викликають у відповідь агресивну реакцію індивіда або групи, з цієї миті починається конфлікт.
Таким чином, для виникнення конфлікту необхідно:
по-перше, щоб причиною фрустрації була поведінка інших людей,
по-друге, щоб на агресивну дію у відповідь виникла реакція, взаємодія.
Криза (від грецького krisis — рішення, поворотний пункт) характеризує стан, що породжується проблемою, якої людина не може позбутися, яку не може швидко і звичним способом вирішити (смерть близької людини, важке захворювання, зміна зовнішності, статусу тощо).
Виокремлюють два типи криз:
* серйозне потрясіння, при якому залишається певний шанс виходу на колишній рівень життя;
* власне криза — безповоротно перекреслює життєві цілі, плани, залишає у вигляді єдиного виходу з положення модифікацію самої особистості і сенсу власного життя.
Ф. Василюк називає процес подолання критичних ситуацій переживанням, наповнивши цей термін новим значенням. Раніше це поняття зв’язувалося зі спогляданням, з емоцією, що відображає у свідомості суб’єктивне ставлення до чинника, що її викликав. Ф. Василюк розглядає переживання як внутрішню інтелектуально-вольову роботу з відновлення душевної рівноваги, втраченого сенсу існування («виробництво значення») у критичній ситуації.
Конфлікт як критична психологічна ситуація припускає наявність у людини досить складного внутрішнього світу та актуалізацію цієї складності вимогами життя. І, якщо при фрустрації перешкодою є зовнішні причини або ж внутрішні, які не підлягають обговоренню, то причини, що породжують конфлікт, не є самоочевидними, безумовними «табу», ці причини тісно пов’язані з умовами проблеми.
У ситуації конфлікту саме свідомість повинна співвіднести цінність мотивів, зробити між ними вибір, знайти компромісне рішення.
З критичною ж ситуацією ми маємо справу тоді, коли суб’єктивно неможливо ні вийти з даної конфліктної ситуації, ні знайти прийнятного рішення, внаслідок чого свідомість капітулює перед нерозв’язаною задачею.
Таким чином, критичні ситуації, якщо йти від порівняно легких до найважчих їх форм (від стресу через фрустрацію і конфлікт до кризи) вимагають від людини внутрішньої роботи. Різні стресові реакції часто проявляються у вигляді граничної активізації внутрішніх ресурсів осо бистості, яка відстоює свої колишні можливості в реалізації життєвих планів. Складніші життєві ситуації можуть вимагати від людини перегляду рівня своїх життєвих цілей, перегляду потреб і домагань і одночасної реконструкції свого «Я».
Конфлікт як вид критичних ситуацій, тісно пов’язаний з кожною критичною ситуацією: зі стресом, практично завжди виявляється фрустрованість, невдоволеність, критичність певного періоду або ситуації в житті людини. Конфлікти виступають одночасно і як причини, і як предмет, та, нарешті, як наслідок (як у позитивному, так і в негативному плані) різних критичних ситуацій у житті людини.
Суттєвим у розумінні психологічної сутності різних видів конфліктів є визначення і структурування складових психологічної феноменології конфлікту.
Класифікація конфліктів
Існують різні критерії, за якими можна здійснити класифікацію:
за сферами прояву конфлікти можуть бути економічними, політичними, соціальними (у вузькому розумінні), етнічними, релігійними, побутовими, культурними тощо;
за суб’єктами та рівнем організації суспільного життя розрізняють конфлікти між індивідами, соціальними групами, класами, державами;
за зонами й сферами їх прояву — внутрішні та зовнішні;
за ступенем радикалізації намічених змін у певній сфері є конфлікти приватні (часткові), які беруть до уваги зміни в окремих структурах, і радикальні, які мають своїм витоком корінні інтереси й основні цінності протиборчих сил і в результаті яких відбувається злам у житті суспільства;
за рівнем суспільного поля розглядають конфлікти на вищому державному рівні, регіональному та місцевому;
за кількістю учасників конфлікти можуть бути локальними чи глобальними;
за рівнем гостроти суперечностей у протиборстві є антагоністичні та неантагоністичні конфлікти;
за часом конфлікти бувають короткочасними та довготривалими;
за об’єктивністю конфлікти бувають дійсними, що спричинені об’єктивними суперечностями між інтересами та цілями; випадковими, умовними — вони діють доти, доки цей стан не усвідомлюється учасниками; змішаними — причини їх лише опосередковано пов’язані з об’єктивними причинами; приписаний конфлікт, тобто конфліктують зовсім не ті, що дійсно перебувають у протиборстві; удаваний конфлікт, який не має реальних причин;
за функціями виділяють конфлікти позитивні та негативні; матеріальні та духовні; сигнальні, інформаційні, диференціюючі та динамізуючі.
Класифікація конфліктів цим не вичерпується. Їх розрізняють і за формами перебігу, і за результатами завершення, і за характером проблем у конфлікті (головні чи другорядні) тощо, а також за сферами розгортання конфлікту.
Типи конфліктів можна розділити і по участі в них визначеної кількості сторін:
• Внутрішньоособистісний
Внутрішньоособистісний конфлікт.Одна з найпоширеніших його форм – ролевий конфлікт, коли до однієї людини висувають суперечливі вимоги щодо результатів її роботи. Наприклад, завідуючий відділом вимагає від продавця довше бути у відділі, надавати інформацію і послуги. Пізніше завідуючий може висловити невдоволення тим, що продавець витрачає досить багато часу на покупців і приділяє мало уваги поповненню відділу товарами. А продавець сприймає вказівки, що робити і чого не робити, як несумісні. Такий конфлікт, як правило, пов’язаний з низькою задоволеністю роботою, а також зі стресом.
• Міжособистісний
Міжособистісний конфлікт є найпоширенішим. На підприємствах він виявляється по-різному. Найчастіше це суперечка керівників і спеціалістів щодо штатів, коштів, основних фондів. Кожний з них вважає, що, оскільки ресурси обмежені, він повинен переконати вище керівництво виділити ці ресурси саме йому. Міжособистісний конфлікт може виникнути також і як зіткнення особистостей. Люди з різними рисами характеру, поглядами, цінностями іноді просто не можуть бути в злагоді. Як правило, погляди і цілі таких людей докорінно відрізняються. 75-80 % міжособистісних конфліктів породжуються зіткненням матеріальних інтересів окремих суб’єктів, хоча зовні це проявляється як розбіжність характерів, особистих поглядів або моральних цінностей
• Внутрішньогруповий – конфлікт між частинами або членами групи й особистістю. Часто такі конфлікти виникають при зміні керівництва або появі нового неформального лідера.
• Міжгруповий
Міжгруповий конфлікт – це конфлікт між підрозділами керованої та керуючої систем підприємства. Досить часто такі конфлікти виникають між лінійним і штатним персоналом. Через відмінності цілей починають конфліктувати функціональні групи всередині підприємства.