НАТО і ОВД
НАТО і ОВД
У.Черчілль, виступаючи з промовою в м. Фултоні (США) у березні 1948 р., заявив, що західним країнам загрожує небезпека нової світової війни і причиною цієї загрози є Радянський Союз і міжнародний комуністичний рух.
Черчіль закликав до проведення щодо СРСР твердої політики, загрожувати йому застосуванням американської атомної зброї, настоював на необхідності створення оборонного союзу західних держав, спроможного протистояти комуністичним загрозам. Врешті-решт західні країни створили саме такий військово-політичний блок. 4 квітня 1949 р. міністри закордонних справ Бельгії, Ісландії, Данії, Канади, Люксембургу, Нідерландів, Норвегії, Португалії, Італії, Великобританії, Франції і Сполучених Штатів Америки підписали угоду про заснування Організації Північноатлантичного Договору (НАТО) . Цей договір був підписаний відповідно до статті 51 Статуту ООН, яка підтверджує невід’ємне право незалежних держав на індивідуальну або колективну оборону. У преамбулі до Договору, ухвалах ради НАТО у Вашингтоні у вересні 1949 р метою Альянсу проголошувалося сприяння мирним та дружнім відносинам у Північноатлантичному регіоні, здійсненню колективної оборони, підтриманню миру і безпеки. Однак засновники НАТО не приховували, що серед першочергових покликань нового блоку був захист від потенційних загроз, що створювалися зростаючою військовою потужністю Радянського Союзу. НАТО вважало, що Радянське керівництво є головним знаряддям агресивної політики правлячих кіл США і Великобританії.
Зіставивши факти того часу, легко переконатися, що СРСР, прилюдно виявляючи обурення утворенням НАТО, звинувачуючи цей союз у зловмисних намірах закріпити американське світове лідерство, одночасно енергійно зміцнював свої власні наступальні позиції. У 1949 р. СРСР опанував свою власну атомну зброю, ініціював утворення Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ), яка остаточно закріпила економічну залежність соціалістичних країн Європи від СРСР. КПРС ініціювала створення Комінформу, об’єднувального органу міжнародного комуністичного руху. Але головна реакція СРСР на створення НАТО полягала в тому, що скориставшись вагомим приводом – підписанням у жовтні 1954 р. Паризьких угод щодо ремілітаризації ФРН і входженням її до складу НАТО, керівництво СРСР ініціювало прискорене створення військово-політичного блоку соціалістичних країн Європи – Організацію Варшавського Договору (ОВД). У травні 1955 р. у Варшаві представники Албанії, Болгарії, Угорщини, НДР, Польщі, Румунії, СРСР і Чехословаччини підписали Договір про дружбу, співробітництво і взаємодопомогу. У Договорі підкреслювалося прагнення його учасників до створення колективної безпеки в Європі. Хоч було зрозумілим, що найважливіше спрямування ОВД полягало в активному протистоянні НАТО. Поступово це протиборство охопило всі найважливіші ділянки внутрішньополітичної і зовнішньополітичної діяльності країн – учасниць Організації Варшавського Договору. За загальним визнанням головною, визначальною сферою протиборства між НАТО і Організацією Варшавського Договору була військова сфера. Досягнення переваги у розбудові військово-оборонних структур, розробленні і виготовленні новітніх засобів ведення війни істотно впливало на динаміку, ефективність протиборства і в інших важливих сферах – економічній, політичній, духовній тощо. Вихідні, “стартові” позиції у військовому протиборстві НАТО і Організації Варшавського Договору буди достатньо різними. Північноатлантичний Альянс спирався на значно потужніший економічний, військово-оборонний потенціал країн – учасниць НАТО, зокрема США. Організація Варшавського Договору базувалася на значно обмеженішій економічній, фінансовій основі. Комуністичні тоталітарні режими виявилися спроможними на певному етапі ціною безпрецедентних обмежень буденних потреб цивільного населення, форсувати витрати на військові потреби, вирівняти чи навіть на певний час випередити НАТО у розбудові і оснащенні своїх військ новітніми засобами ведення війни. Як згодом виявилося, надмірне вичерпання матеріальних, фінансових ресурсів країн – учасниць ОВД спричинило різке зниження життєвого рівня населення, посилення його опозиційних настроїв. А в цьому була одна з головних причин внутріполітичної кризи Організації Варшавського Договору, її майбутнього остаточного розвалу.
Прагнення активно протидіяти комуністичним загрозам, мати незаперечну перевагу над збройними силами Організації Варшавського Договору, змушувало країни НАТО постійно нарощувати видатки на військові потреби. Зазначимо, що військове протистояння завжди було одним з найважливіших, але не єдиним напрямом протиборства НАТО і ОВД. Керівники СРСР, ОВД, а документи стверджують, що і політичне керівництво НАТО, США глибоко усвідомлювали важливість всіх інших сфер протиборства для здобуття підтримки, довіри населення різних регіонів 3емлі для остаточної перемоги в змаганні двох систем. Протиборство НАТО і ОВД практично охопило всі найважливіші сфери життєдіяльності народів країн протилежних військово-політичних блоків.
Найпринциповіший характер мала боротьба у сфері політичних відносин. Періодично виникали гострі політичні конфлікти, які за непередбачуваних обставин могли перерости у масштабне військове зіткнення між НАТО, США і ОВД, СРСР. Поглиблення кризи в Організації Варшавського Договору найбільшою мірою прискорював широкомасштабний психологічний наступ добре технічно оснащених, скоординованих ідеологічних центрів США, інших країн НАТО. Потужний пропагандистський апарат, телерадіомережа, видавничий комплекс поширюваної інформації про злочини компартійних тоталітарних режимів, їх протиправний наступ на демократичні права і свободи громадян, підтримку терористичних рухів у світі. Врешті-решт психологічні операції натовських центрів посилили опозиційні настрої серед населення країн ОВД, сприяли створенню демократичних фронтів, що базувалися на антикомуністичній платформі.
25 лютого 1991 року в Будапешті , на нараді міністрів закордонних справ і оборони країн – учасниць Організації Варшавського Договору була прийнята історична ухвала про припинення до 1-го квітня 1991 року діяльності організації, яка протягом майже 36 років була збудником конфліктів, надзвичайних ситуацій на європейському континенті, і у світі загалом Організація Варшавського Договору розвалилася не внаслідок силового тиску з боку НАТО, а внаслідок потужних саморуйнівних процесів, спровокованих авантюрними діями керівництва КПРС. Завершення “холодної війни” та кардинальні зміни в країнах Центральної і Східної Європи змусили НАТО докорінно переглядати мету та стратегію своєї діяльності, реагувати на динамічні процеси політичних, економічних та військових змін.