Матеріальне і ідеальне. Єдність трьох різних розумінь ідеального

Матеріальне і ідеальне. Єдність трьох різних розумінь ідеального

Ідеалісти вважають ідеальне первинною підставою буття, а матеріальний світ, природу – продуктом „абсолютної ідеї”, не свідомої космічної волі й інших видів ідеального. Ідеалізму протистоїть матеріалізм, прихильники якої вважають первинною вважають матерію, а всі форми ідеального (свідомість, волю, мислення) похідними від матерії, продуктом її розвитку. Ідеалістів і матеріалістів слід називати моністами, тому що вони виходять з визначення тільки одного з начал, і при цьому намагаються логічно визначити походження одного з іншого, а дуалісти – з визначення рівноправності матеріальності і ідеальності обох начал.

Найбільш загальним абстрактним відображенням дійсності в історико-філософському аспекті є також уявлення про матеріальне та ідеальне, про „світ речей” та „світ ідей”. По суті мова йде про основне питання філософії, про співвідношення матеріального та ідеального, про те, що є первинним, а що похідним, вторинним.

Матеріальне – це філософська категорія, яка дає уявлення про фундаментальну ознаку буття, а саме про його об’єктивне існування, незалежне від свідомості людини, її життєдіяльності( природа, космос, речовина, закони розвитку тощо).

Ідеальне – це філософська категорія для позначення суб’єктивного, образного нематеріального відображення дійсності у людській свідомості. Ідеальне дає уявлення про суттєву відмінність між образом і об’єктом, який відображається. Ця відмінність полягає в тому, що образ, який відображає реально відчутні властивості об’єкта сам цих властивостей не має, оскільки позбавлений будь-якої тілесності, матеріальності. Н-д: вишня, вона має смак, колір, форму, однак образ вишні, що ми уявляємо, цих властивостей не має. Образ вишні не має смаку, кольору, ваги, не має тілесності.

Для розуміння ідеального як специфічно людської форми відображення важливо врахувати таку обставину: воно є не тільки відображенням наявного, даного, а й виявленням тих можливостей, які криються в цьому наявному, передбаченням того, що має з’явитися в результаті цілеспрямованої людської діяльності. Тобто у формі ідеального — образів, понять, задумів, планів, ідей — відображується не тільки суще, а й належне, дійсність — не тільки такою, якою вона є, а й такою, якою вона може і повинна стати.