Гносеологія і аксіологія. Суть і необхідність екзистенціального моменту в змісті філософських дисциплін

Гносеологія і аксіологія.
Суть і необхідність екзистенціального моменту в змісті філософських дисциплін

Філософствувати будь-яка людина починає, відштовхуючись від своїх власних інтересів і цінностей. У центрі уваги людей, що дивляться на буття „зсередини”, у першу чергу виявляються головні людські цінності: щастя, сенс життя, надія, віра, любов, добро, істина, краса – все те, без чого людське життя цілком утратило б смисл. Насправді цінність – це деяка сутнісна характеристика сенсу життя як окремої особи, так і кожної з людських спільнот.

Цінність обумовлює собою вихідну і головну життєву позицію людини чи сус-ва. Філософ, виходячи зі своєї принципової життєвої позиції, на основі своєї самосвідомості намагається скласти уявлення про буття як таке. Оскільки таке ж „особисте” бачення є у кожній філософській системі і на будь-якій стадії розвитку фі-ї, оскільки за своєю формою фі-я приречена бути екзистенціальної та аксіологічною. Цим фі-я принципово відрізняється від науки , яка завжди прагне усувати з предмету своїх досліджень особистісний момент.

Філософ для висловлення „побачених” ним універсальних ціннісних принципів буття повинен знайти і розробити деякі такі ж універсальні форми, оскільки будь-яку філософську позицію можна висловити і передати тільки за допомогою с-ми філософських категорій то від царини аксіології ми переходимо до царини гносеології та змістовної логіки. У вченні про пізнання у центрі уваги опиняється вже не точка зору окремого індивіду („Я”) а точку зора будь-якого індивіда, оскільки він належить до роду („Людина”).

Основне питання отримує більш розвинену форм, вже не існує свідомість „Я” – буття, а з’являється свідомість роду – людина буття. Від психологічного суб’єкта ми переходимо до суб’єкта соціального, від чуттєво-конкретного погляду на світ ми переходимо до абстрактного погляду. І з усіх загальнолюдських цінностей, на перше місце тут виходить 1 цінність – істина.