Алексіс де Токвіль проблема виникнення демократії
Алексіс де Токвіль проблема виникнення демократії
Першим представником лібералізму, який осягнув значення і важливість демократії, був Алексіс де Токвіль, (1805-1859). Його праця “Демократія в Америці“, набула широкої популярності і до 1850 р. отримала 13 видань. Він брав активну участь у державному та політичному житті, був депутатом парламенту, міністром закордонних справ. У період правління Наполеона ІІІ змушений був емігрувати. У 1856р. вийшла його книга “Давній устрій (старий порядок) та революція”.
“Демократія в Америці” – це водночас емпіричний опис функціонування американської демократії, збірка загальних думок про функціонування держави та осмислення державно-правового минулого європейських країн. У цій праці Токвіль сформулював теорію демократії, виклав погляди на такі ключові проблеми, як співвідношення рівності і свободи та існування суперечності між ними. Головна ідея праці – визнання історичної неминучості занепаду аристократії та постійного і неухильного руху у напрямі свободи і демократії. Розуміючи рівність як демократію, він зазначає: “Незважаючи на всі недоліки, правління демократії все-таки більш, ніж будь-яке інше здатне сприяти процвітанню… суспільства”. Разом з тим Токвіль велику увагу приділяв організації державної влади, що за демократії має особливо велике значення. Зокрема, аналізуючи американську державно-правову систему, він підкреслював важливе значення “системи стримувань та противаг” і теорії розподілу влад, які знайшли закріплення в американській конституції.
На відміну від своїх попередників, які користувалися поняттям “тиранія більшості” для критики демократичних законів, Токвіль вбачав “тиранічний” прояв американської демократії найперше у пануванні громадської думки. Ця думка у зв’язку з прагненням кожного здобути підтримку інших громадян в умовах демократії неминуче стає думкою мас і тому володіє колосальною примусовою силою, яку неможливо порівняти ні з якими законами.
Токвілю характерне протиставлення рівності і свободи. Він вважав, що в демократичних республіках рівність є більшою соціальною цінністю, ніж свобода. Тоді як потреба у свободі є життєво важлива для небагатьох, рівність робить щасливим кожного. Тому, хоча демократичні суспільства і прагнуть до свободи, це прагнення підпорядковане більш стійкому і масовому прагненню до рівності, задля якої вони, у кінцевому підсумку, ладні відмовитися від свободи. “Вони хочуть рівності зі свободою, але, якщо це їм недоступне, то хочуть її навіть у рабстві. Вони перенесуть злидні, гноблення, варварство, але не перенесуть аристократії”, – підкреслював Токвіль.
Важливим у поглядах Токвіля є його ставлення до державного устрою або, точніше, до проблеми централізації та децентралізації. У праці “Давній устрій та революція” він підкреслював, що централізація є фактор, що паралізує все громадське життя. І тому як у період абсолютизму, так і після революції головною перешкодою для утвердження свободи і демократії була саме централізація, зосередження всіх питань суспільного життя у компетенції центральної влади.
Як прихильник демократії та свободи, мислитель був переконаний, що вони є цінністю самі по собі. Люди, які бачать у свободі виключно засіб досягнення матеріальних благ, ніколи не можуть утримати її надовго. Згідно з Токвілем, прагнення свободи – це властивість далеко не всіх народів, а тільки тих, які створені для неї, люблять у свободі не тільки матеріальні блага, які вона їм дає, але бачать в ній самій таке дорогоцінне і необхідне благо, втрачаючи яке нічим не можна втішитись, і володіння яким є найвищою нагородою. Справжня любов до свободи притаманна небагатьом – це властивість людей особливої, великої душі, які знаходять вищу насолоду, за словами Токвіля, у праві говорити, діяти, дихати без утисків, підпорядковуючись тільки Богові та закону.