Інтегральний націоналізм Д. Донцова

Інтегральний націоналізм Д. Донцова

Український публіцист, суспільно-політичний письменник, теоретик ідеології інтегрального націоналізму як крайньої форми українського радикалізму Д. Донцов.

Головні праці Д. Донцова: “Модерне москвофільство“, “Сучасне політичне положення нації і наші завдання“, “Підстави нашої політики“, “Націоналізм“, та ін.

Послідовний і рішучий прихильник незалежної авторитарної української держави, навіть з ознаками кастовості і мілітаризму, Д. Донцов рішуче виступав проти найменших проявів москвофільства в Україні, не сприймав ні соціалізму, ні демократії. Навпаки, в них він вбачав головні причини поневолення України, падіння національної свідомості, формування в українському народі духу примиренства, “гермафродитського світогляду” та капітулянтства.

Досягнення незалежності і повного сепаратизму Д. Донцов уявляв як боротьбу (а не “порозуміння” чи “еволюцію”), національну революцію проти Московщини, довершити яку має людина нового духу, духу, протилежного занепадницькому духові речників української інтелігенції XX ст., яку, використовуючи слова І. Франка, називав інтелігенцією з “рабським мозком” і “рабським серцем”.

Особливо різко Д. Донцов нападав на розум, знання. На його думку, саме інтелектуалізм привів нашу національну думку до квієтизму, допроводив її зречення власного національного ідеалу до свого роду “універсалізму”, в якім гинуло всяке національне почуття, тому що все вирішувалося не існуванням окремої нації, а силою всевладного розуму, який пояснював причини соціальних і національних конфліктів боротьбою ідей, відсталістю, нерозумінням, ігнорацією, неуцтвом, браком культури.

Шляхом ліквідації такого ненормального стану, образливого для “нашого культурного віку”, вбачалося лише наукове обгрунтування “ідеалу людяності”, відчинення очей гнобителям і гнобленим на цю ненормальність. Тобто треба лише придумати логічний, ідеальний устрій суспільства і переконати людей у Його доцільності, і всі заплутані громадські справи, в тому числі і національна, розв’яжуться “умвліч”. Приваблюючи простотою розв’язання національної проблеми, подібне розуміння в дійсності поверталося пошуками якоїсь однієї загальної правди, а фактично притупленням національної свідомості, запереченням спонтанної волі до життя нації, яка розглядалася як щось підрядне.

Називаючи людей з притупленою національною свідомістю “провансальцями” й протиставляючи провансаль-ству націоналізм, Д. Донцов виходив з того, що в основі взаємин між націями і народностями лежить боротьба за існування, прагнення до влади, експансії, панування. “Зміцнювати волю нації до життя, до влади, до експансії, — наголошував Д. Донцов, — означив я як першу підставу націоналізму”

Саме з них виростає національна ідея, наступними підставами якої є фанатизм великих ідей та аморальність. Перший виростає з віри як бачення своєї правди для всіх обов’язкової, загальної, яка має бути прийнята іншими, що зумовлює його агресивність і нетерпимість до інших поглядів; друга є підпорядкуванням особистого загальному, жорстоким моральним приписом.