Концепції демократичної держави

Концепції демократичної держави

Головні концепції демократії можна поділити на три групи:

1) колективістські (тоталітарні);

2) індивідуалістські (ліберальні);

3) плюралістичні (теорії груп).

Антична форма демократії тяжіла до колективістської моделі. Для неї характерні фактичне ототожнення народу з більшістю населення, а також необмежена влада більшості над меншістю. Ця демократія мала тенденцію переродитися в охлократію і зрештою — в деспотію.

Колективістські погляди на демократію детально відпрацьовані у Жана-Жака Руссо. Його теорія демократії ґрунтується на тезі про незалежність влади народу. Саме народ має загальну волю, неподільний суверенітет.

Колективістські теорії демократії мають ряд загальних рис: заперечення автономії особи; первинність народу в здійсненні влади; гомогенність, однорідність народу за своїм складом; необмеженість, абсолютність влади більшості над меншістю.

До другої групи належать ліберальні концепції демократії, які, на відміну від колективістських, вирізняють особу із суспільства й держави. Їхні найхарактерніші риси: визнання особи первинним, головним джерелом влади, пріоритет прав особи над правами держави; забезпечення групової та індивідуальної свободи; невтручання держави у сферу громадянського суспільства; поділ функцій влади, механізм стримувань і противаг як умова ефективного контролю громадян над державою.

Третя група — плюралістичні теорії демократії виходять із того, що ні народ, ні особа не можуть бути головною рушійною силою політики в демократичній державі. Саме в групі формуються інтереси, ціннісні орієнтації та мотиви політичної діяльності індивіда. Завдяки групі особа отримує можливість політичного вираження своїх інтересів.

Теорія «плюралістичної демократії»

Теорія «плюралістичної демократії» була найвпливовішою у 60—70 роках XX ст. (Р. Аллен, Р. Даль, М. Дюверже, Р. Дарендорф, Д. Рисмен). Відповідно до цієї теорії класи у сучасному буржуазному суспільстві зникли. Сучасне буржуазне суспільство складається з різних взаємодіючих «страт» — прошарків. Вони виникають у результаті спільності тих або інших інтересів (професійних, вікових, матеріальних, духовних, релігійних та ін.).

Для відображення спеціальних інтересів створюються відповідні зацікавлені групи — «групи тиску». Це професійні спілки, асоціації підприємців, релігійні, спортивні та культурні об’єднання. Кожна «група тиску» діє у власних інтересах, а не керується загальною метою.

Держави при «плюралістичній демократії»: держава є лише знаряддя узгодження інтересів різних груп, нейтральний арбітр між конкуруючими політичними групами, покликаний не допустити переваги одних над іншими, тобто охороняти умови вільної політичної конкуренції. При цьому діяльність «зацікавлених груп» зображується як не пов’язана з державою: переговори з іншими групами, укладення угод — колективних договорів профспілок із підприємцями — це різні форми тиску на інші групи.

Наприкінці 70-х — 80-і роках XX ст., у зв’язку із занепадом популярності теорії «плюралістичної демократії», деякі її давні прихильники (Г.Парсонс, Р.Даль) перейшли на позиції теорії елітарної демократії.

Партисипітарна демократія — це демократія участі. Партисипітарна демократія спрямована на досягнення дієвої свободи й рівності, забезпечення реальної участі якомога ширших верств населення у здійсненні влади.

Концепція партисипітарної демократії передбачає, що широке залучення освічених громадян до участі у здійсненні влади, децентралізація політичних рішень, громадський, контроль над їх прийняттям сприятимуть досягненню справжньої рівності і свободи, як найважливіших засад демократії. Зважаючи на неможливість переходу до прямої демократії, прихильники партисипітарної демократії пропонують змішану форму політичної організації, в якій би поєднувались елементи прямої і представницької демократії. На їхню думку, демократія участі — це пірамідальна система з прямою демократією в основі та представницькою демократією вище від неї.