Мораль, право, держава у творчості Конфуція
Мораль, право, держава у творчості Конфуція
Прихильником традиційних старих порядків виступив видатний мислитель давнього Китаю Конфуцій (VI-V ст. до н.е.). Він говорив про себе, що лише викладає традиційні погляди, не придумуючи нічого нового.
Конфуцій мав учнів, яким і викладав свою доктрину. Вони записали його вислови у книзі «Лунь юй» («Бесіди і висловлювання»).
Головним у політичній доктрині конфуціанства є вчення про ідеальну державу, основною метою якого є досягнення гармонії між правителем і підданими, забезпечення такого соціального порядку, де би кожен жив згідно з природою. Політичний ідеал Конфуцій бачив не у майбутньому, а в минулому.
Умовою суспільного поступу Конфуцій вважав особисті чесноти: „ великодушністю здобувається народ, відповідальність породжує довіру; старанність гарантує успіх; добротою врешті можна змінити і виховати людей”.
Важливою у етичному вченні Конфуція є ідея „ жень” (гуманність), яка у його розумінні означала любов, покору і вірність підданих правителеві. Ідея „жень” служила для обґрунтування необхідності об’єднання на основі старих традицій.
Загалом Конфуцій надає великого значення вихованню і проповідує ідею морального вдосконалення людини.
Відповідно виховані – шляхетні люди – повинні здійснити перетворення у суспільстві, почавши їх у сім’ї, яку Конфуцій вважав природною одиницею. Влада правителя подібна до влади батька над членами сім’ї чи роду. Так само існуючі у сім’ї залежності і зв’язки (дружини і дітей від чоловіка) мають бути відображені у державних відносинах і обґрунтовують природжену і непорушну залежність підданих від пануючих.
Основою підпорядкування і порядку Конфуцій називає правило: «якщо висувати справедливих і усувати несправедливих, то народ коритиметься».
Загальним принципом взаємних відносин має бути принцип: „не роби іншим того, чого не бажаєш собі”. Належить використовувати і як базу системи управління.
„Управляти – означає чинити правильно”. Тобто, правитель одним із обов’язків має також виховання підданих, які, у свою чергу, повинні коритися йому як батькові. Ідеальне правління має базуватися на «взаємності» і «золотій середині», «людинолюбстві», які творять «правильний шлях («дао»), яким іде кожен, хто хоче жити щасливо, тобто в гармонії зі собою, з іншими людьми і зі світоглядом. «Золота середина» означає поміркованість, середина між обережністю і нестриманістю. Дотримання чи недотримання цих моральних вимог є підставою поділу людей на благородних і простолюдинів.
„Якщо управляти народом за допомогою законів і підтримувати порядок за допомогою покарань, народ прагнутиме ухилитися і не відчуватиме сорому. Якщо ж управляти народом за допомогою чеснот і підтримувати порядок за допомогою ритуалу, народ знатиме сором і він виправиться.”
Важливою функцією правлячих є необхідність визначати кожному його місце у суспільстві. Правитель є божеством, „сином неба”, якому всі зобов’язані підпорядковуватися як Богові. Цар у концепції Конфуція одночасно є батьком своїх підданих. „Правитель має бути правителем, підданий – підданим, батько – батьком, син – сином” – «принцип виправлення імен», кожному «імені» відповідає статус, а відтак – обов’язки. Правитель тільки на кілька сходинок вивищується над общинниками, які складають звичайну сім’ю, тільки велику.
Державу Конфуцій розглядає як механізм підтримання порядку і спілкування між людьми, що регулює відносини між тими, хто управляє, і тими, ким управляють.
Сила державної влади не може опиратися лише на накази та систему покарань, бо порядок і спокій у державі гарантує добровільне і свідоме підпорядкування владі. Конфуцій говорив про помірковане правління.
Загалом Конфуцій у своєму вченні прагнув показати засади для об’єднання, централізації Китаю, який був роздроблений на численні царства. Із об’єднанням Китаю у 221 р. до н.е. доктрину Конфуція було офіційно відкинуто, а її прихильників переслідували. Однак, це не було довго і настав ренесанс конфуціанства. Конфуціанство у поєднанні з легізмом у ІІ ст. до н.е. було визнане офіційною ідеологією.