Хмельницький, Немирич, Орлик

Хмельницький, Немирич, Орлик

Політичні погляди в Україні набули подальшого розвитку за часів Гетьманщини, яка існувала впродовж 116 років (1648-1764 pp.).

Біля витоків гетьманської держави стояв Богдан Хмельницький (1595-1657). Під час війни Б. Хмельницький вів активну політичну діяльність, яка дала підстави розцінювати його спрямування як державотворчі. На визволеній території з його дозволу виникав новий державний апарат, прототипом якого були демократичні установи, що існували в Запорозькій Січі. До того ж він провадив значну роботу з установлення дипломатичних відносин з іноземними державами.

Але постать Б. Хмельницького вважається суперечливою. Річ у тім, що ідея державності не була основною, коли він почав війну з Польщею. З цього приводу М. Грушевський писав, що ні Хмельницький, ні козаччина, піднімаючи повстання, ще не думали про якийсь новий устрій українського життя; основною їхньою метою було скасування закону 1638 p., який значно скоротив козацькі привілеї, а народ використовувався як засіб для досягнення цієї мети.

Політико-правові погляди Б. Хмельницького детально викладено в “Договірних статтях“, написаних у березні 1654 р. Аналізуючи їх, можна зробити висновок, що в сучасному розумінні йшлося про автономію України. За громадянами України залишалися їхні майнові права, навіть більше — цар повинен був дати жалувані грамоти на володіння майном.

Уся влада на території України зосереджувалась у руках гетьмана, який мав обиратися на демократичних засадах без участі представників царя. Російський цар отримував інформацію про вибори, що відбулися, і приймав присягу гетьмана.

На місцевому рівні владні функції здійснювали земські та городські уряди, які також обиралися. Правосуддя здійснювалося незалежними військовими судами, що їх очолював виборний старшина. Серед цивільного населення пропонувалося суди земські й громадські відправляти через урядників, яких вони з-поміж себе виберуть.

Чіткішими були політичні погляди Пилипа Орлика (1672-1742).

П. Орлик був і прибічником ідеї незалежності Української держави.

Його політико-правові погляди охоплювали весь спектр проблем державного устрою, владних відносин, судової влади тощо. Майже всі вони викладені в праці “Вивід прав України“, а також у “Пакті і Конституції законів та вільностей Війська Запорозького” (Конституції Пилипа Орлика 5 квітня 1710 р.) .

У цьому документі, написаному під час обрання П. Орлика гетьманом, передбачалося повне визволення України і встановлення державності. Цього договору повинні були дотримуватись і всі наступні гетьмани.

Перша в світі Конституція визначала державний статус України, її внутрішній устрій та міжнародне становище. Конституцією встановлювався національно-державний суверенітет України, до неї мали увійти всі історичні землі обабіч Дніпра, її кордони визначалися за станом на час правління гетьмана Богдана Хмельницького. Гарантом незалежності України виступав шведський король, а сам він та його нащадки отримували титул протекторів України.

У державі передбачалися три гілки влади: законодавча, виконавча й судова.

За Конституцією всі державні посади в незалежній Україні були виборними і затверджувалися гетьманом.

У Конституції розділялися навмисний злочин і злочин із необережності, викладався важливий аспект кримінальної політики — відповідності покарання характерові злочину.

Був там іще один важливий правовий принцип — верховенства закону в державі. Його виконання — основний обов’язок гетьмана, інших керівних осіб і простих громадян.

Юрій Немирич (1612-1659) є автором низки праць з історії й теології, зокрема латиномовної «Розвідки про Московську війну» (1632), в якій він зіставив політичний устрій Московської і Польсько-Литовської держав. В історію української державно-правової думки він увійшов як творець концепції Великого князівства Руського, автор проекту Гадяцького договору 1658 р. і Маніфесту українського уряду до європейських держав.

Важливе значення для державно-правової думки України має ініційований Немиричем Гадяцький договір, який передбачав відокремлення України від Московської держави. Згідно з цим договором, у межах Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств мало утворитися Велике князівство Руське як одна із частин федеративної держави з Польщею і Литвою під егідою спільно обраного короля. Князівство мав очолювати пожиттєво обраний українським населенням гетьман, якого затверджував на посаді король. Намічалося запровадити судовий трибунал з діловодством українською мовою, державну скарбницю і власну грошову одиницю. Договір передбачав наявність українського війська, самостійної православної церкви, урівняної в правах із римо-католицькою.