Правове регулювання питань БЖД

1. Правове регулювання питань БЖД

Становлення суверенної України повинно супроводжуватися ство­ренням безпечного стану довкілля, виробництва, побутових умов для життєдіяльності людини. Основне місце в цьому процесі посідає зако­нодавство у галузі регулювання відносин з охорони здоров’я людини та навколишнього середовища і забезпечення безпеки в надзвичайних ситуаціях й ситуаціях повсякденного життя, тобто безпеки життєдіяль­ності. Ці відносини регулюються нормативними актами різної юридич­ної сили — конституцією, законами, урядовими підзаконними актами, відомчими нормативними актами та нормативними актами місцевих органів влади. Конституція  України як юридична база зобов’язань щодо безпеки життєдіяльності проголошує

• «Кожна людина має невід’ємне право на життя… Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань» (cт. 27)

• «Кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування… Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя» (cт. 49)

• «Кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди» (cт. 50)

Законодавство щодо безпеки життєдіяльності включає законодавство України => про охорону здоров’я, => про охорону праці, => про дорожній рух, => про цивільну оборону, => про охорону навколишнього середовища тощо.

Законодавство України про охорону здоров’я базується на Консти­туції України і Законі України “Основи законодавства України про охорону здоров’я” від 19 липня 1992 р. 

Згідно з яким:

– кожен громадянин України має право на охорону здоров’я

• визнання охорони здоров’я пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави, одним з головних чинників виживання та розвитку народу України;

• дотримання прав і свобод людини і громадянина в галузі охорони здоров’я та забезпечення пов’язаних з ними державних гарантій;

• орієнтація на сучасні стандарти здоров’я та медичної допомоги, поєднання вітчизняних традицій і досягнень із світовим досвідом у галузі охорони здоров’я тощо.

Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 року із змінами і доповнен­нями:

У статті 4 проголошені права громадян, які мають право на:

* безпечні для здоров’я і життя продукти харчування, питну воду, умови праці, навчання, виховання, побуту, відпочинку та навколишнє природне середовище;

* участь у розробці, обговоренні та громадській експертизі проектів програм і планів забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, внесення пропозицій з цих питань до відповідних органів;

* відшкодування шкоди, завданої їх здоров’ю внаслідок порушення підприєм­ствами, установами, організаціями, громадянами санітарного законодавства;

* достовірну і своєчасну інформацію про стан свого здоров’я, здоров’я населен­ня, а також про наявні та можливі фактори ризику для здоров’я та їх ступінь..

У Статті 5 визначені обов’язки громадян, котрі зобов’язані:

• піклуватися про своє здоров’я та здоров’я і гігієнічне виховання своїх дітей, не шкодити здоров’ю інших громадян тощо.

Закон України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року (визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров’я в процесі трудової діяль­ності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи і організації або уповноваже­ним ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охо­рони праці в Україні.

Основоположним документом щодо захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій є Закон „Про цивільну оборону України”. Відповідно до цього Закону громадяни України мають право на захист свого життя і здоров’я від наслідків аварій, катастроф, значних пожеж, стихійного лиха. Держава як гарант цього права створює систему цивільної оборони, мета якої захист населення від небезпечних наслідків аварій і катастроф техногенного та воєнного характеру.

2. Що таке здоров’я 

За визначенням ВООЗ (Всесвітньої організації охорони здоров’я) здоров’я — це “стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних вад”.

Вважається, що здоров’я – це нормальний стан організму, який характеризується оптимальною саморегуляцією, повною узгодженістю при функціонуванні всіх органів та систем, рівновагою поміж організмом та зовнішнім середовищем при відсутності хворобливих проявів. Тому основною ознакою здоров’я є здатність до значної пристосованості організму до впливів різноманітних чинників зовнішнього середовища. Завдяки цьому здоровий організм може витримувати значні фізичні та психічні навантаження, не тільки пристосовуючись до дії екстремальних чинників зовнішнього середовища, але й повноцінно функціонувати в цих умовах. Таким чином, здоров’я доцільно розглядати і як здатність організму активно та повноцінно пристосовуватись до змін оточення. Можна сказати, що здоров’я – це здатність організму перебувати в рівновазі з оточенням.

Загального, прийнятного для всіх показника, за яким можна було б визначити рівень здоров’я чи його якість немає. Результати будь-яких аналізів, дані будь-яких обстежень мають значний діапазон коливань в залежності від статі, віку, географічних та метеорологічних особливостей місця проживання, характеру та інтенсивності праці, способу життя, особливостей харчування та багатьох інших чинників. 

3. Що таке інтегральний показник якості життя 

У 1990 р. ООН запровадила інтегральний показник – індекс людського розвитку (ІЛР), який характеризує рівень добробуту населення. Цей показник включає три компоненти: тривалість життя, освіченість та життєвий рівень населення.

Відповідно до методики визначення цього показника Україна займає перше місце в Європі за рівнем смертності й останнє – за рівнем народжуваності. В 2001р. на 1000 жителів помирало на 8,6 особи більше, ніж народжувалося. Середня тривалість життя в Україні сягає 68 років (63 роки у чоловіків та 73 роки у жінок).

Рівень освіченості в Україні є досить високим. Розвиток освіти характеризується такою системою показників: кількість дітей у дитячих дошкільних закладах, кількість учнів у загальноосвітніх школах, кількість вихованців у дитячих будинках, питома вага учнів загальноосвітніх шкіл, що навчаються у другу зміну, забезпеченість загальноосвітніх шкіл виробничою площею, кількість учнів професійно-технічних училищ, кількість учнів у технікумах і коледжах, обсяг державних капітальних вкладень, які спрямовуються на розвиток освіти, введення в дію об єктів освіти за рахунок усіх джерел фінансування.

Рівень доходів громадян України є дуже низьким. За офіційними статистичними даними, середньомісячна заробітна плата складає близько 70 дол. США, тоді як у країнах ЄС вона знаходиться на рівні 1300-1600 дол. США.

Отже, за інтегральним показником індексу людського розвитку Україна посідає невисоке місце серед країн світу (102-ге місце в 2002 p.). Саме тому органи державного управління повинні таким чином регулювати всі складові цього показника, щоб підвищувати його значення.

В ООН було запропоновано й такий показник як індекс якості життя – комбінований показник, який характеризує:

— рівень освіти;

— рівень медичного обслуговування;

— тривалість життя;

— ступінь зайнятості населення;

— платоспроможність населення;

— кількість вільного часу;

— рівень забезпеченості житлом;

— участь у громадському житті;

— доступ до політичного життя тощо.

Конкретними показниками індексу якості життя є: кількість вчителів, медиків, вихователів, квадратних метрів житла, телефонів, транспортних засобів на одну людину (на 1000 осіб), якість обслуговування, показники умов праці та життя – рівень шкідливих викидів у повітря, шуму, вібрації тощо.