Предмет і специфіка прикладних політичних досліджень

Основні класифікації наукових теорій

Наукова теорія є системою знань, що дозволяють пояснити виникнення і функціонування матеріальних та ідеальних предметів і явищ, а також прогнозувати їх розвиток. Стрижнем теорії є певна ідея, яка конкретизується в її принципах, законах і категоріях.

За ступенем загальності, який визначається кількістю фактів, що пояснюються теорією. У цьому відношенні розрізняють загальні і часткові теорії.

Розрізняють розвинені і нерозвинені, добре і погано сконструйовані теорії. Нерозвинена теорія відрізняється тим, що її предмет постулюється безпосередньо. У розвиненій теорії результати невіддільні від шляху, що привів до них, її предмет – не початкова, а кінцева точка наукового пошуку. Метод побудови теорії повинен наочно демонструвати  її обґрунтуваність.

 Наукові теорії класифікують і залежно від панівного при їх формуванні методу(за переважаючим методом побудови теорії). На цій підставі теорії поділяють на три групи:

1. Порівняльні теорії. Під час їх формування перева­жає порівняльний метод дослідження, за допомогою якого відбувається розкриття сутності явищ дійсності, вивчення історії або теорії однотипних явищ. Цей метод забезпечує вивчення об’єктів пізнання шляхом порів­няння їх окремих властивостей із відповідними власти­востями однотипних явищ або різних етапів того самого явища.

Особливо важливу роль порівняльний метод відіграє на початкових етапах формування теорії, коли необхід­но узагальнити і систематизувати емпіричний матері­ал, або в процесі формування теорій, які ще не досягли високого ступеня зрілості і розробленості.

2. Аналітичні теорії. Стосуються порівняно невели­кої області дійсності або певної її частини, конкретно­го аспекту, виділяючи й абстрагуючи їх від інших. Завдяки цьому аналітичні теорії формулюють досить глибокі закономірності. Найпоширеніші в конкретних науках.

3. Синтетичні теорії. Належні до цієї групи теорії особливо розвинуті, обґрунтовані, змістовні, повні. Як правило, вони підсумовують всю сукупність знань про явища. У природничо-науковій сфері такою є теорія від­носності, створена на основі всіх досягнутих фізичних і математичних знань, які стосуються матерії, руху, простору і часу.

Поняття методу та методу пізнання. Його складові. Операції, процедури, техніки дослідження

У філософських словниках “метод” визначається як спосіб досягнення певної мети,  сукупність прийомів або операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності. Метод є шлях пізнання,  що дослідник прокладає до свого предмета, керуючись певною гіпотезою

Метод – сукупність прийомів і операцій пізнавального освоєння дійсності, які спираються на закономірності досліджуваного обєкта. Метод – це система принципів, вимог, правил, керуючись якими дослідник може досягти поставленої мети.

Володіння методом означає для людини знання того, яким чином, в якій послідовності здійснювати ті чи інші дії для вирішення тих чи інших завдань. Метод спирається на теорію (по суті, це теорія, застосована для отримання нових знань).

Метод пізнання,  або метод дослідження –  це деяка специфічна процедура,  що складається з певних дій або операцій,  за допомогою яких здобувається й обґрунтовується нове знання в науці.

Теоретичний науковий метод

Теорії — система знань, що має характер передбачення відносно якого-небудь явища. Теорії формулюються, розробляються і перевіряються згідно з науковим методом.

Гіпотези — недоведене твердження, припущення або здогад.

Як правило, гіпотеза висловлюється на основі ряду спостережень, які її підтверджують і тому виглядає правдоподібно. Гіпотезу згодом або доводять, перетворюючи її у встановлений факт , або ж заперечують, переводячи в розряд помилкових тверджень.

Наукові закони — вербальне і / або математично сформульоване твердження, яке описує співвідношення, зв’язки між різними науковими поняттями, запропоноване як пояснення фактів і визнане на даному етапі науковим співтовариством узгоджується з даними. Неперевірене наукове твердження називають гіпотезою.

Наукове моделювання — це вивчення об’єкта за допомогою моделей з перенесенням отриманих при цьому знань на оригінал.

Емпіричний науковий метод

Експерименти в науковому методі — набір дій і спостережень, які виконуються для перевірки (істинності чи хибності) гіпотези або наукового дослідження причинних зв’язків між феноменами. 

Експеримент поділяється на такі етапи:

– Збір інформації;

– Спостереження явища;

– Аналіз;

– Вироблення гіпотези, щоб пояснити явище;

– Розробка теорії, що пояснює феномен, заснований на припущеннях, в ширшому плані.

Наукові дослідження — процес вивчення, експерименту, концептуалізації та перевірки теорії, пов’язаний з отриманням наукових знань.

Види досліджень:

– Фундаментальне дослідження, розпочате головним чином, щоб виробляти нові знання незалежно від перспектив застосування.

– Прикладне дослідження.

Спостереження — це цілеспрямований процес сприйняття предметів дійсності. Результати його фіксуються в описах:

– безпосереднє спостереження-здійснюється без застосування технічних засобів.

– опосередковане з використанням тех. пристроїв.

Вимірювання — це визначення кількісних значень, властивостей об’єкта з використанням спеціальних технічних пристроїв та одиниць виміру.

Рівні методів наукового пізнання. Місце серед них методів пізнання політичної науки

Метод – це сукупність прийомів чи операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності, підпорядкованих вирішенню конкретного завдання.

У кожному науковому дослідженні можна виділити два рівні:

– емпіричний, на якому відбувається процес накопичення фактів;

– теоретичний – досягнення синтезу знань (у формі наукової теорії).

Методи емпіричного дослідження

Спостереження — це цілеспрямований процес сприйняття предметів дійсності. Результати його фіксуються в описах:

– безпосереднє спостереження-здійснюється без застосування технічних засобів.

– опосередковане з використанням тех. пристроїв.

Порівняння – це процес становлення подібності або відмінностей предметів та явищ дійсності, а також знаходження загального, притаманного двом або кільком об’єктам.

Вимірювання – це визначення числового значення певної величини за допомогою одиниці виміру. Вимірювання передбачає наявність таких основних елементів: об’єкта вимірювання, еталона, вимірювальних приладів, методу вимірювання.

Експеримент – це такий метод вивчення об’єкта, за яким дослідник активно й цілеспрямовано впливає на нього завдяки створенню штучних умов або використанню природних умов, необхідних для виявлення відповідної властивості.

Методи теоретичних досліджень

Аналогія – це метод, відповідно до якого на підставі подібності предметів за одними ознаками робиться висновок про їх подібність за іншими ознаками. Аналогія, як і неповна індукція, сама по собі ще не може гарантувати достовірні висновки.

Формалізація – це метод, за допомогою якого змістовне знання відображується у формалізованій мові. Формалізація основана на мисленні, що дозволяє відображати основні закономірності й процеси розвитку об’єктів навколишнього світу в знаковій формі за допомогою спеціальних знаків, символів, формул чи формалізованих мов.

Аксіоматичний метод – метод побудови наукової теорії, за якого деякі твердження приймаються без доведень, а всі інші знання виводяться з них відповідно до певних логічних правил.

Гіпотеза та припущення. У становленні теорій як системи наукового знання найважливішу роль відіграє гіпотеза. Гіпотеза є формою осмислення фактичного матеріалу, формою переходу від фактів до законів. На їх основі відбувається систематизація раніше накопичених знань і здійснюється пошук нових наукових результатів – у цьому сутність і призначення гіпотези як форми розвитку науки.

Історичний метод дає змогу дослідити виникнення, формування та розвиток процесів і подій у хронологічній послідовності з метою виявлення внутрішніх та зовнішніх зв’язків, закономірностей та суперечностей. Один з основних методів наукового пізнання в суспільних науках.

Системний підхід полягає в комплексному дослідженні великих і складних об’єктів (систем), дослідженні їх як єдиного цілого з узгодженим функціонуванням усіх елементів і частин. Виходячи з цього принципу, треба вивчити кожен елемент системи в його зв’язку та взаємодії з іншими елементами, виявити вплив властивостей окремих частин системи на її поведінку в цілому, встановити емерджентні властивості системи і визначити оптимальний режим її функціонування.

Систематизація – специфічний метод дослідження, пізнавальний процес упорядкування деякої множини розрізнених об’єктів і знання про них. Упорядкування здійснюється шляхом встановлення єдності і відмінності елементів, що підлягають систематизації, визначення місця кожного елемента відносно один одного.

Порівняння – метод наукового пізнання, за допомогою якого робиться висновок про подібність чи відмінність об’єктів пізнання. Цей метод дає можливість виявити кількісні якісні характеристики предметів, класифікувати, упорядкувати і оцінити їх.