6.3.2. Принципи побудови системи державних органів управління та нагляду за бжд

6.3.2. Принципи побудови системи державних органів управління та нагляду за безпекою життєдіяльності

Система державних органів управління та нагляду передбачає створення центральних органів на рівні міністерств та держнаглядів, що передбачені відповідними законодавчими актами на рівні Законів України. Відповідно до центральних органів створені регіональні (територіальні) органи, що займаються практичною роботою в межах своїх регіонів (територій).

Центральні органи управління та нагляду створені для забезпечення безпеки в умовах дії небезпечних факторів, які об’єднані за природою їх виникнення:

— виробничі фактори (Державний департамент України з нагляду за охороною праці);

— санітарно-епідеміологічні фактори (Держсаннагляд);

— екологічні фактори (Міністерство охорони навколишнього середовища і ядерної безпеки України);

— соціальні фактори (Міністерство праці та соціальної політики України);

— транспортні небезпеки (ДАІ України);

— пожежна безпека (Держпожежнагляд);

— фактори інформаційного забезпечення оцінки стану життєдіяльності (Міністерство статистики України);

— фактори надзвичайних ситуацій (Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи);

— фактори нормування небезпек (Держстандарт України) та інше.

Принципова система державного управління безпекою життєдіяльності як відносно сфери, так і регіону є дворівневою. Верхній рівень системи — загальнодержавне управління, яке здійснюється вищезгаданими органами. Нижній рівень системи — регіональне і галузеве управління здійснюється відповідно місцевою державною адміністрацією, радами народних депутатів і галузевими міністерствами. В свою чергу, регіональне управління, залежно від адміністративно-територіального розподілу, може здійснюватися на обласному, міському, районному і селищному рівнях.

Система управління безпекою життєдіяльності на підприємствах, залежно від їх відомчої підпорядкованості може бути трьох- чи чотирьохрівневою. Крім вищезгаданих двох рівнів тут необхідно виділити управління на рівні об’єднань підприємств і на рівні самого підприємства. Для системи управління характерним є те, що вищі і нижчі рівні управління можуть взаємодіяти між собою як через проміжний рівень, так і безпосередньо.

6.3.3. Принципи забезпечення безпеки життєдіяльності

Захист населення і територій є системою загальнодержавних заходів, які реалізуються центральними і місцевими органами виконавчої влади, виконавчими органами рад, органами управління а питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту, підпорядкованими їм силами та засобами підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, добровільними формуваннями, що забезпечують виконання організаційних, інженерно-технічних, санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та інших заходів у сфері запобігання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

Рівень національної безпеки не може бути достатнім, якщо в загальнодержавному масштабі не буде вирішено завдання захисту населення, об’єктів економіки, національного надбання від надзвичайних ситуацій техногенного, природного або іншого характеру.

Загрози життєво важливим інтересам громадян, держави, суспільства поділяються на зовнішні та внутрішні і виникають під час надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та воєнних конфліктів.

Зовнішні загрози безпосередньо пов’язані з безпекою життєдіяльності населення і держави у разі розв’язання сучасної війни або локальних збройних конфліктів, виникнення глобальних техногенних екологічних катастроф за межами України (на землі, в навколоземному просторі), які можуть спричинити негативний вплив на населення та територію держави.

Внутрішні загрози пов’язані з надзвичайними ситуаціями техногенного і природного характеру або можуть бути спровоковані терористичними діями.

Принципи забезпечення безпеки життєдіяльності випливають з основних положень Женевської конвенції щодо захисту населення. Такими принципами є:

— принцип безумовного примату безпеки, відповідно до якого концепція прогресу поступається місцем концепції безпеки;

— принцип ненульового (прийнятного) ризику, який полягає в намаганні досягти такого рівня ризику на підприємствах, який можна було б розглядати як прийнятний. Його параметри мають бути обґрунтовані;

— принцип плати за ризик. Розмір плати залежить від потенційної небезпеки техногенних об’єктів і є пропорційним величині можливого збитку. Ця плата може бути розумним самообмеженням споживання суспільства. Ці кошти спрямовуються на створення системи попередньої безпеки та підвищення оплати на виробництвах, де не забезпечується безпека (наприклад, вугільні шахти), а також на певні виплати за ризик, що мають стимулювати проведення заходів, спрямованих на забезпечення безпеки;

— принцип добровільності, згідно з яким ніхто не має права наражати людину на ризик без її згоди;

— принцип невід’ємного права кожного на здорове довкілля. Це право має бути гарантоване і захищене законом. Цей принцип передбачає обов’язки фізичних і юридичних осіб забезпечувати таке право і проводити свою діяльність так, щоб не завдавати шкоди довкіллю;

— принцип правової забезпеченості передбачає, що всі аспекти функціонування системи захисту населення і територій регламентуються відповідними законами та іншими нормативно-правовими актами;

— принцип свободи інформації щодо безпеки людини полягає в урахуванні громадської думки під час вирішення питань щодо будівництва небезпечних підприємств;

— принцип раціональної безпеки передбачає максимально можливе економічно обґрунтоване зниження ймовірності виникнення надзвичайних ситуацій і пом’якшення їх наслідків;

— принцип превентивної безпеки — максимально можливе значення ймовірності виникнення надзвичайних ситуацій;

— принцип необхідної достатності і максимально можливого використання наявних сил і засобів визначає обсяг заходів щодо захисту населення і територій у разі загрози надзвичайних ситуацій.

Основними принципами забезпечення безпеки життєдіяльності населення в межах чинного законодавства України є:

1) встановлення основних пріоритетів охорони навколишнього середовища;

2) визначення стратегії і тактики гармонійного розвитку виробничого та природничого потенціалу на рівні:

— роботи галузей виробництва;

— вирішення питань у сфері використання, поховання і регенерації відходів;

— військової діяльності і конверсії військово-промислового комплексу;

— забезпечення державної системи екологічного моніторингу;

3) формування єдиної державної системи запобігання травмуванням, захворюванням, аваріям, катастрофам та надзвичайним ситуаціям і реагування на них;

4) визначення і реалізація основних заходів щодо збалансованого використання і відновлення природних ресурсів;

б) механізм реалізації основних напрямків державної політики України в галузі екологічної безпеки, безпеки праці та іншого за рахунок: .

— розробки і запровадження системи законодавства;

— організаційних засад охоронних заходів і засобів;

— впровадження економічних механізмів безпеки життєдіяльності;

— впровадження відповідної регіональної політики в сфері безпеки життєдіяльності;

— розвитку міжнародного співробітництва.

Методами і заходами щодо забезпечення безпеки життєдіяльності є:

— розробка і реалізація національних програм і концепцій з питань забезпечення безпеки життєдіяльності населення;

— професійна підготовка фахівців і загальна підготовка населення з питань безпеки життєдіяльності;

— запровадження експертного забезпечення в безпеці життєдіяльності;

— матеріально-технічне забезпечення безпеки життєдіяльності;

— розробка і впровадження інфраструктури безпеки життєдіяльності різних рівнів за регіональним принципом;

— стимулювання науково-проектних розробок, що дають змогу підвищити рівень безпеки життєдіяльності.