Тема 21. Політика й мораль

Тема 21. Політика й мораль

Проблемами взаємодії політики й моралі на різних етапах розвитку суспільства переймалися філософи, історики, політологи, соціологи.

В історії політичної думки є два основні підходи до розв’язання питання про взаємозв’язок політики та моралі:

1. Представники “арістотелівського” напрямку (Арістотель, І. Кант та ін.) вважають, що політика повинна бути моральною, політика й мораль нерозлучні.
2. Представники “мак’явеллістського” напрямку (Н. Мак’явеллі, Г. Гегель, Ф. Ніцше та ін.) виключають мораль із політики, пропонуючи керуватися принципами політичної доцільності.

Політика повинна й може бути ефективною, якщо відповідає таким критеріям:

– бути інформативною, своєчасною, збалансованою, відповідальною:
– інформативність політики базується на якісності та всезагальності;
– своєчасність політики дає змогу не відкладати рішень до загострення проблем і виникнення конфліктів, а застосовувати оперативні й ефективні заходи для їх вирішення;
– збалансованість політики передбачає узгодження різних її видів: економічної, соціальної, духовної, інформативної, а також оптимізацію її стратегічних і тактичних завдань;
– відповідальність політики полягає у її відповідності потребам населення, швидкому реагуванні на запити суспільства, забезпеченні реалізації творчих можливостей соціально-політичних інституцій та лідерів.

Політична етика (грец. ethika, від ethos – звичай, характер) -галузь загальної етики, яка досліджує моральні засади політики і влади, професійну етику суб’єктів політичної діяльності. Політична етика вивчає виникаючі протиріччя між політикою і мораллю, що розриває її цілісність у суспільній свідомості. Ці суперечності є тлом, на якому формуються політичні відносини в суспільстві.

Моральні норми й цінності, які торкаються відносин і поведінки членів суспільства, суспільно-політичних інститутів у владних процесах, складають політичну етику.

Політика й мораль різняться за суб’єктами впливу. Мораль є переважно індивідуальна. Норми моралі не потребують офіційного втручання, щоб включитися у дію.

Політика в ідеалі не контролює мораль, але за певних умов впливає на неї. Вона включає в себе систему оцінок й орієнтацій людини у її відносинах із владою.

На відміну від інших соціальних норм, норми моралі актуалізуються в міру їх засвоєння людиною, яка дотримується їх за певних суспільних обставин. Ці норми припиняють свою дію тоді, коли суспільство вважає їх застарілими або недосконалими. Моральні норми не регламентують поведінку особи до дрібниць. Здебільшого моральні норми деталізує той, хто їх дотримується.

Відмінності правових та моральних норм відображені в порівняльній таблиці (за А. Колодій):

Правові норми:

– відображають державні й суспільні цінності;
– їх забезпечує система державного примусу;
– норми-правила (обов’язкові до виконання);
– чітко визначають права й обов’язки;
– зафіксовані у формі законів, постанов, рішень тощо. Моральні норми:
– відображають переважно загальнолюдські цінності;
– не потребують офіційного дозволу, щоб вступити в дію:
– норми-очікування, поділяючи всі соціальні явища на добрі й злі, дають змогу людині робити вибір добровільно);
– не деталізують поведінку особи;
– не мають усталених, чітко визначених форм вираження. 

Взаємозалежність і взаємовпливи політики й моралі – одна з найдавніших тем політичної філософії. На політиків покладене виконання державних завдань в інтересах суспільства як цілого, у їх розпорядженні є особливі засоби впливу, насилля, якими вони можуть зловживати заради особистої вигоди, завдаючи шкоди іншим. Суспільство зацікавлене в тому, щоб політика, з її цілями та засобами, здійнювалася в рамках прийнятих уявлень про добро і зло, щоб вона відповідала вимогам моральності.

Оскільки політика має справу з розумінням і тлумаченням людських цілей, у ній завжди присутні різні й суперечливі міркування щодо цінностей, про те, що добре, а що погано, що припустимо, а що ні, а отже, здійснення політики не може не мати морального виміру.

Українське суспільство перебуває на етапі переходу від тоталітарного до демократичного режиму. У соціумі склалося вкрай негативне уявлення про політику як брудну справу, яка не личить порядній людині. Частково цим ми зобов’язані самій політиці й політикам, оскільки їх дії та результати не завжди високоморальні.

Розглядаючи питання про роль моральних норм у регулюванні політичної діяльності, треба враховувати таке:

– будь-яка політична дія, яка викликає напруження між владою і моральними настановами, торкається долі багатьох людей і може справляти на них різний вплив. Тому неправомірним є формулювання питання про співвідношення “моралі” й “політики” у вигляді альтернативи “або політика, або мораль”;
– політик (державний діяч), на відміну від службовця, особисто відповідає за свої дії. Такі дії, крім компетентності, потребують ще й наявності високорозвинутої моральної свідомості, постійної моральної мотивації, чіткої моральної переконаності в гуманності, справедливості власних вчинків;
– історія свідчить, що утвердження добра і справедливості проходить успішно там, де його досягають легітимними, мирними, несиловими засобами. 

Політика нав’язування силою навіть моральних засад у життя суспільства пов’язана з людськими жертвами й не може бути моральною. Моральним можна вважати такого політика, котрий намагається досягти максимального блага для найбільшої кількості людей.

Отже, з одного боку, життєве сприйняття політики “як мистецтва можливого” ставить певні обмеження моралізації політики. З іншого боку, моральні настанови, моральні цінності, які існують на даний момент у суспільстві, визначають можливі межі, за які політик не може вийти без ризику бути скомпрометованим.

А. Колодій схиляється до висновку, що абсолютизація ролі моралі може призвести до безпомічності в досягненні політичних цілей. Абсолютизація політичних підходів, у свою чергу, призводить до моральної деградації суспільства. Реалістичним є визнання, що політика неминуче має визначати межі застосування моралі в тих чи інших ділянках реальної політики. Однак без морального виміру політика неможлива. Мораль і духовність можуть змінити на краще засади і зміст політичної поведінки та політичні позиції громадян.