Тема 22. Засоби масової інформації в політичній системі

Тема 22. Засоби масової інформації в політичній системі

Засоби масової інформації (ЗМІ) є однією з найважливіших інституцій суспільства. Вони спеціально створюються для збирання, обробки та розповсюдження інформації. ЗМІ утворюють складну систему інституцій, які мають змогу за допомогою технічного обладнання передавати інформацію. До ЗМІ належить преса, радіо, масові довідники та енциклопедії, телебачення, кіно-, звуко- і відеозаписи.

Характерними рисами ЗМІ є: а) публічність; б) наявність спеціальної технічної апаратури; в) взаємодія в часі та просторі комунікаційних партнерів; г) однобічна спрямованість дії від передавача до отримувача; г) розвинутий, десперсивний характер аудиторії.

Серед функцій ЗМІ виділяють такі: інформаційна, освітня, контрольна, соціалізації, мобілізації, формування громадської думки, артикуляції і агрегації, критики, інтеграції політичних суб’єктів, інноваційна, оперативна. ЗМІ мають свої особливості впливу, а саме: непомітність, відносна безперешкодність, глобальність, швидкість, можливість робити об’єктом аналізу будь-яке явище, опосередкованість впливу на політичну поведінку, особливе маніпулювання, використання PR-технологій і звичайне обдурювання. Політичний вплив ЗМІ розрахований безпосередньо на свідомість і почуття людей.

Інформаційний процес проходить такі етапи: отримання інформації, її відбір, препарування, коментування і розповсюдження. Важливим засобом політичного впливу ЗМІ є визначення тем дискусій і привернення уваги влади та ромадськості. Щоб привернути увагу до політичних проблем ЗМІ, дотримуються відповідних принципів:

– пріоритетності (до таких тем належать питання національної безпеки, тероризму, територіальної цілісності, екології, національних відносин тощо);
– неординарності фактів (перш за все подається інформація про екстремальні події – вибухи, катастрофи, голод, територіальні суперечки);
– новизни фактів (залучення фактів, які ще не стали відомими широкому загалу);
– політичного ефекту (до цих повідомлень включають резонансні політичні події, ефектні дії лідерів, політичні скандали й сенсації);
– значного суспільного статусу (вважається, чим вищий статус і посада джерела інформації, тим вона важливіша; високі посадовці, як правило, отримують ширшу рекламу, їм виділяється більше місця у престижних виданнях тощо).

Виділяють два основних способи розповсюдження інформації:

Перший – послідовний, за яким послідовно й різнобічно висвітлюють політичну проблему, продовжуючи її в декількох номерах або передачах.

Другий спосіб – фрагментарний, який дає змогу подати вибіркову інформацію і маніпулювати нею, акцентуючи увагу на одних і замовчувати інші факти. Фрагментарний спосіб більше відповідає специфіці телебачення.

Виділяють горизонтальну й вертикальну політичну комунікацію. До першої належить обмін інформацією суб’єктів однакової ваги: “партія – партія”, “суспільна група – суспільна група”. До другої належить обмін інформацією суб’єктів різного значення: “держава – особа”, “суспільство – лідер”.

Усе частіше політичні сили застосовують політичне маніпулювання, яке засноване на брехні та фальсифікації. Політичне маніпулювання розуміється як приховане управління політичною свідомістю та поведінкою людей відповідно до власних політичних інтересів. Воно складається з багатьох спеціальних прийомів, методів, технологій. До них належать: брехня, неправда, замовчування, напівправда, вигадка, поширення політичних міфів, тенденційне коментування, формування потрібних стереотипів тощо. Останнім часом бурхливо розвивається спеціальний апрямок – імідж-мейкінг, який спотворює привабливий для виборців політичний імідж політика.

У США для підтримання стабільності політичної системи широко використовуються такі міфи: про особисту свободу й вільний особистий вибір громадян; про об’єктивність дій Конгресу, президента, ЗМІ; про егоїстичну природу людини, природну схильність до накопичення; про відсутність в американському суспільстві соціальних конфліктів та експлуатації; про споконвічну агресивність мусульманської культури. У Російській Федерації активно використовують міфи про історичну місію Москви до збирання слов’янських земель, про боротьбу з тероризмом. Однак всяке маніпулювання має свої межі. Вони залежать від масової свідомості, стійкості різних стереотипів. Перепонами для маніпулювання виступають такі закриті системи комунікації, як сім’я, родичі, знайомі, співпрацівники.

ЗМІ є частиною сучасної дійсності з її протиріччями, конфліктами й політичною нестабільністю. Вплив ЗМІ модифікується впливом сім’ї, школи, суспільства та стану його демократизації. Західна політологія трактує бурхливий розвиток електронних ЗМІ як прояв демократизації суспільства. Ці засоби відкривають шлях до плюралізму, заміни представницької демократії “демократією успіху”, за якої громадяни без посередницької допомоги обраних представників розв’язують політичні питання.

Політична наука вирізняє такі шляхи демократизації інформаційної (четвертої) влади:

– вдосконалення законодавства, яке регулює діяльність ЗМІ;
– створення конкурентних засобів ЗМІ, особливо громадського й комунального;
– розширення автономії ЗМІ, обмеження контролю державних і приватних структур за їх діяльністю;
– надання всім політичним силам ефірного й екранного часу пропорційно голосам, отриманих на виборах;
– комунікаційне виховання населення;
– поглиблення демократизації суспільства.