Тема 28. Політичне прогнозування. Футурологія
Тема 28. Політичне прогнозування. Футурологія
Проблема майбутнього, його особливостей, етапів досягнення близьких і далеких перспектив завжди цікавила конкретну людину й людство в цілому. На ранніх етапах вдавалися до пророцтв знахарів, шаманів, оракулів. Пізніше, з накопиченням знань, люди все більше намагаються пізнати майбутні можливості, радісні чи песимістичні.
Прогнозування поступово стає важливим видом суспільного передбачення, в основу якого покладено пізнавальну діяльність людини. Передбачення пов’язано з життєвим досвідом, знанням тенденцій явищ і процесів. Воно спирається на наукові дані, динамічні й статистичні закономірності. Передбачення суспільних процесів – самостійна галузь прогнозування, яка спирається на первинні дані історії, соціології, політики, статистики, демографії тощо. Разом з тим, усяке передбачення має лише вірогідний характер.
Політичне прогнозування – найбільш складний вид прогнозування, адже воно стосується процесів і подій у політичній сфері. Політика торкається інтересів мільйонів людей і пронизує всі сфери суспільного життя. Політики, особливо політична еліта, мають передбачати наслідки своїх дій. Політичне передбачення мусить пов’язуватися із спадкоємністю дій попередників, з існуючими традиціями й основними цінностями суспільства. Тому прогнозування в політиці має бути реалістичним і спиратися на аналіз можливостей суспільства.
Наука розрізняє різні за типом і періодом прогнозування. Зокрема, виділяють безпосереднє, оглядне, віддалене прогнозування. Найбільш вірогідні прогнози можливі на безпосереднє майбутнє (стосовно результатів виборів, розвитку політичної системи тощо). Прогнозування оглядного майбутнього має в основному характер правдоподібності. Віддалене майбутнє передбачити можна тільки у приблизних підходах. Вирізняють внутрішньополітичне й зовнішньополітичне прогнозування. До першого належать дослідження, які передбачають виявлення перспективних тенденцій розвитку суспільства.
Зовнішньополітичне прогнозування стосується галузі міжнародних відносин, зовнішньої політики, розвитку світових політичних інституцій. Прогнози у цій сфері мають виявити основні тенденції (найбільш вірогідні, оптимальні й найменш вірогідні). Прогнози перспектив розвитку політичних процесів і явищ включають пошукові й нормативні прогнози.
За періодами прогнозування виділяють більш детальні терміни: оперативне (до 1 місяця), короткострокове (від 1 місяця до 1 року), середньострокове (від 1 до 5 років), довгострокове (від 5 до 15 років), надстрокове (період понад 15-20 років).
Наука вичленяє такі основні етапи політичного прогнозування:
– передпрогнозна ситуація;
– прийняття рішення і визначення термінів, ресурсів, учасників;
– збір і систематизація даних прогнозування;
– розробка моделей і вибір базової моделі;
– побудова пошукової моделі;
– створення нормативної моделі;
– вироблення прогнозів;
– верифікація прогнозів;
– вироблення рекомендацій до подальших прогнозів.
Політичне прогнозування використовує багато методів. Серед найбільш застосовуваних виділяють п’ять основних груп:
1. Екстраполяція (від латинського extra – понад, поза; polio -виправляю, змінюю). Метод визначає тенденції, дотримуючись припущення про безперервність розвитку більшості процесів і явищ політичного життя.
2. Історична аналогія – виявляє закономірності й тенденції розвитку історичних процесів.
3. Експертні оцінки – оцінки фахівцями найбільш вірогідних вирішень проблем.
4. Моделювання. Метод вивчає не самі об’єкти прогнозування, а тільки їх моделі. Такі моделі поділяють на статистичні, динамічні, матеріальні, ідеальні (уявні), математичні, комп’ютерні, ігрові тощо.
5. Сценарії майбутнього як гіпотетичні картини й образи майбутніх суспільств, держав і планети. Сценарії дають можливість передбачити можливі проблеми розвитку і планувати випереджаючі альтернативні рішення. Сценарії, що базуються на науковій основі дозволяють передбачати можливий політичний розвиток країн, регіонів і планети в цілому.
Політичне прогнозування має низку функцій: гносеологічну, евристичну, запобіжну, нормативну, інтегративну, комунікативну, попереджувальну та ін.
Різновидом сучасного соціального прогнозування є футурологія (від латинського future – майбутнє і грецького logos -поняття, вчення). Футурологія – це галузь суспільного знання, яка займається аналізом і виробленням концепцій майбутнього.
Вперше термін “футурологія” почав вживати з 1943 року німецький соціолог О. Флехтрейм для означення “філософії майбутнього”. У 60-х роках XX століття виникло багато наукових центрів й організацій із вивчення майбутнього. Тільки у США створено в ті роки потужні наукові центри при Стенфорському, Гудзоновському, Прістрнському, Нью-Йоркському та інших університетах. Чимало подібних колективів виникло у європейських країнах. Найбільш відомим став “Римський клуб”.
Усі численні прогнози можна звести до двох основних футурологічних напрямів: соціально-оптимістичного й еколого-песимістичного. Перший виріс із успіхів науково-технічної революції, другий – із економічних і екологічних криз та катастроф. Головними темами футурологічних прогнозів є: 1) проблеми екології; 2) проблеми демографії і голоду; 3) проблеми гонки озброєнь і збереження миру; 4) проблеми ресурсів; 5) проблеми моральної деградації; 6) проблеми економічного і соціального розвитку людства.
Найбільш відомі праці зарубіжних футурологів: О. Хакслі “Цей чудовий новий світ”, Д. Оруелл “1984”, Ж.Ж. Серван-Шрайбер “Всесвітній виклик”, К. Жульєн “Самовбивство демократії””, Г. Кан “Наступні двісті років”, Д. Шелл “Доля землі”, Дж. Несбіт “Мегатенденції”, О. Тоффлер “Футурошок”, “Третя хвиля”, “Зрушення влади”, С Хантінгтон “Зіткнення цивілізацій”, Ф. Фукуяма “Кінець історії””.
Окремим видом прогнозування є глобальне політичне прогнозування. Політична наука не може оминути процеси світової глобалізації й утворення на її основі нових об’єднань і розмежувань, нових можливостей і зростаючих загроз. Об’єктом глобального політичного прогнозування, на думку російського політолога А. Панаріна, є становлення єдиного взаємопов’язаного світу, у якому народи не відділені один від одного бар’єрами і кордонами.
У світі створюється нова система зв’язків між народами, яка по-різному сприймається розвинутими й відстаючими націями. Нові відносини все більше викликають тривогу у менш розвинутих народів. Це викликає з їх боку зростаючу протидію. Асиметричність можливостей і відносин проявляється в різних сферах (політика, економіка, інформація, технології). Одним із проявів негативного ставлення до глобалізації є наростання мусульманського екстремізму (таліби, Аль-Каїда, брати-мусульмани тощо).
Під впливом глобалізації активно формується нова глобальна влада, яка відрізняється від існуючих принципово новими параметрами й можливостями. Лідером такої нової влади є наймогутніша сучасна держава – Сполучені Штати Америки, яка нав’язує іншим народам своє бачення проблем та інтересів.
Тому предметом глобального політичного прогнозування є передбачення параметрів якісно нового майбутнього людства. Це прогнозування має зовсім інший підхід до майбутнього. Воно викликане рядом причин: наростанням протиріч між багатими й бідними; поглибленням моральної деградації людства; екологічною прірвою, перед якою стоїть людство; наростанням загрози масового знищення у зв’язку з неможливістю зупинити розповсюдження ядерної, біологічної, хімічної зброї (Північна Корея, Пакистан, Індія, Іран). Для мирного майбутнього якісно новими мають бути відносини між Північчю і Півднем, Заходом і Сходом.
Детальні прогнози майбутнього з позицій класичного детермінізму вже неможливі. Тому політична наука все більше вдається до залучення в прогностику концепцій нелінійності, біфуркації, синергетики, неоднозначності. Синтезувати глобальні прогнози може тільки політична наука, адже саме в політиці приймаються найбільш кардинальні рішення розвитку суспільств. Глобальне політичне прогнозування зосереджене на якісно нових можливостях сучасного світу.
Найбільш складною проблемою прогнозів є ще не досліджений феномен глобальної влади, яка не збігається з інтересами розвитку національних влад. Особливістю такої влади може стати виникнення величезних загроз, оскільки ця влада володітиме новими невідомими тепер технологіями. Глобальна влада вимагатиме і глобального демократичного контролю за її діями.
Політичні прогнози заставляють переглянути уявлення про “залізну” логіку історичних закономірностей, їх висхідний і прогресивний характер. Досвід все більше переконує, що актуальним стає альтернативний підхід до розвитку глобальних процесів. Складністю політичних глобальних прогнозів є їх відкритий характер не тільки для домінуючих держав, а й для планетарних аутсайдерів.
Українська прогнозистика має відносно тривалу історію. Докладний опис майбутнього суспільства знаходимо у визначного українського мислителя XIX століття М. Драгоманова. У своїх працях мислитель обґрунтовує необхідність конституційного політичного ладу, розширення прав особистості, засади самоврядування. Підвалини становлення суспільства майбутнього М. Драгоманов бачив в особистій свободі громадян, соціальних гарантіях, вільному громадянстві людей і товариств. “Загальнолюдська федерація” у світовому масштабі – таке бачення майбутнього цим українським політичним мислителем. В. Липинський передбачав майбутню українську державу у формі національної окремої структури, очолювану власною елітою (аристократією).
Український учений В. Вернадський, будучи природничником, вводить у науковий світ поняття і концепцію “ноосфери”, обґрунтовує ідею майбутнього поєднання двох тенденцій розвитку – природничої і соціально-гуманітарної.
Авторитетним діячем Римського клубу є українець Б. Гаврилишин, який активно нині працює над пошуками людства й України кращого майбутнього. У своїй праці “Дороговкази у майбутнє” та у доповненні “Ретроспективи” вчений акцентує на тому, що “суспільний лад виступає основною детермінантою суспільної ефективності”. У поняття суспільний лад він включає три компоненти: існуючі цінності, політичне правління, економічну систему.
Роздумуючи над майбутнім суспільством, Б. Гаврилишин наводить фактори, які сприяють світовій інтеграції: а) протидія загрозі тотального знищення людства; б) розвиток транспортних і комунікаційних технологій; в) нерівномірність розподілу ресурсів і необхідність їх обміну; г) тенденції демографічного розвитку. До стримуючих факторів належать: а) ідеологічні розбіжності; б) наявні традиційні конфлікти; в) релігії.
“Світовий лад” як найвірогідніше наше майбутнє, на думку Б. Гаврилишина, матиме такі основні ознаки:
– співіснування різних культур, релігійних вірувань, переконань, способів життя;
– політичне правління базуватиметься на співпраці у владі постійних коаліцій на всіх рівнях правління;
– федеральний характер політичних інституцій із взаємопов’язаними відповідальністю і винятковим правом на прийняття рішень на різних рівнях суспільної ієрархії – світовому, регіональному, країни, провінції, округу, громади й сусідської общини;
– надзвичайно децентралізована структура влади при широкій участі громадян у прийнятті рішень з “представницькою демократією” на вищих рівнях і “прямою демократією” на нижчих рівнях правління.
Передумовами досягнення такого майбутнього світового ладу, за Б. Гаврилишиним, виступають:
– самовизначення і подальша децентралізація влади;
– синхронізація стадій економічного розвитку;
– розпорошення багатства в країнах;
– еволюція і конвергенція сучасних суспільних укладів.