Поняття, риси та рівні державного управління
Поняття державного управління в адміністративному праві слід визначати як нормотворчу і розпорядчу діяльність органів виконавчої влади з метою владно-організуючого впливу на відповідні суспільні відносини і процеси в економічній, соціально-культурній та адміністративно-політичній сферах, а також внутрішньоорганізаційну діяльність апарату всіх державних органів щодо забезпечення належного виконання покладених на них завдань, функцій і повноважень.
Як самостійній формі державної діяльності державному управлінню притаманні характерні риси, що випливають з його природи — здійснення виконавчих і розпорядчих повноважень:
а) загальнодержавний характер, оскільки воно охоплює найважливіші сторони життя держави й суспільства;
б) спрямованість на виконання Конституції та законів України (підзаконна діяльність);
в) юридично-владний, розпорядчий характер;
г) організаційний зміст, за допомогою якого досягають регулювання й координації спільної праці людей;
ґ) активність і цілеспрямованість, має безпосередніми об’єктами свого впливу галузі економічного, соціального й адміністративно-політичного будівництва;
д) безперервне та постійне здійснення.
Базовою засадою виступає ієрархічна організація системи органів, яка зумовлює необхідність існування так званої управлінської вертикалі.
Ієрархічну вертикаль виконавчої влади утворюють органи вже згадуваних раніше трьох організаційно-правових рівнів. Кожний з цих рівнів представлений наступними органами:
1) рівень вищого органу в системі органів виконавчої влади — Кабінетом Міністрів України (урядом);
2) рівень центральних органів виконавчої влади — міністерствами, державними комітетами, центральними органами виконавчої влади зі спеціальним статусом;
3) рівень місцевих органів виконавчої влади:
а) місцевими органами загальної компетенції: Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські, районні державні адміністрації;
б) місцевими органами спеціальної (галузевої, функціональної, змішаної) компетенції, котрі як безпосередньо підпорядковані відповідним центральним органам виконавчої влади, так і перебувають у підпорядкуванні місцевим державним адміністраціям.
Між органами цих рівнів взаємозв’язки будуються на засадах субординації, яка означає співпідпорядкованість між: органами вищого і нижчого рівнів, наприклад: Кабінет Міністрів і міністерства або місцеві державні адміністрації; обласна і районна державні адміністрації та. ін.