Заходи забезпечення доказів та адміністративних проваджень

6.4 Класифікація доказів. Заходи забезпечення доказів
та адміністративних проваджень

Чітке й послідовне розрізнення доказів як відомостей про факти,
обставини та їх процесуальних джерел мають певне прикладне значення при оцінці
та перевірці доказів. У науковій літературі докази поділяються:

1) залежно від відношення до
обставин, що підлягає дока­зуванню — на прямі та непрямі.

Прямі докази — це докази, з яких можна зробити
достовір­ний висновок про існування чи відсутність доказуваного фак­ту, тобто
прямі докази безпосередньо вказують на обставину, що підлягає доказуванню.

Непрямі докази — це докази, з яких можна зробити
ймовір­ний висновок про існування чи відсутність доказуваного факту. Наприклад,
незареєстроване в органах юстиції рішення Київради в листопаді 2006 р. про
підвищення тарифів на комунальні послуги — прямий доказ нелегітимності
нормативного акта, а відсутність у ньому прозорого обґрунтування підвищення та­рифів
— непрямий доказ, який вказує на ймовірність завищен­ня цих тарифів, що
потребує додаткових доказів;

2) в адміністративно-деліктних
провадженнях залежно від обставин, що обтяжують чи пом’якшують відповідальність
— на обвинувальні та виправдувальні.

Обвинувальні докази вказують на те, що
правопорушення було вчинене саме даною особою з певною метою, є наявність вини
та обставин, що обтяжують відповідальність.

Виправдувальні докази вказують на те, що немає
складу пра­вопорушення, відсутні його юридичні ознаки, відсутня сама подія
правопорушення, що дана особа до вчиненого правопо­рушення непричетна або особа
вчинила правопорушення з не­обережності, випадково, чи ця особа є
неповнолітньою, визна­ла свою провину тощо;

3) за джерелами відомостей докази,
а також самі джерела — на первісні та похідні.

Первісні докази — це докази, отримані із
першоджерел. На­приклад, показання свідка-очевидця, оригінал документа,
пошкоджений транспортний засіб та ін.

Похідні докази — це докази, які отримані «з других
рук» (зекопд Ьепд). Наприклад, свідок дав показання з чужих слів, ві­домості
отримані з копії документа, відомості отримані за допо­могою фотозйомки
пошкодженого транспортного засобу та ін.

Зазвичай суд, орган (посадова особа), уповноважена особа повинні
намагатися користуватися першоджерелами, оскільки при користуванні похідними
доказами збільшується ймовір­ність (можливість) перекручування фактичних даних.
Але і похідні докази можуть бути корисними при їх ретельній пере­вірці повноти
і правильності, в поєднанні з первісними джере­лами.

Забезпечення доказів та адміністративних проваджень яв­ляє собою
сукупність способів закріплення відомостей про акти, що мають значення для
своєчасного і правильного вирі­шення адміністративної справи. Забезпечення доказів
здійс­нюється у випадках, коли є підстави побоюватися, що їх дже­рела можуть
бути знищені, чи в силу природних закономірнос­тей зникнуть або використання
потрібних доказів стане згодом неможливим чи ускладненим. Наприклад, очікується
від’їзд свідка на тривалий час за кордон; тяжкий стан здоров’я свідка;
пошкоджені речові докази, які можуть бути використані на за­пчастини чи
відремонтовані, поновлені; втрата або знищення письмових доказів, у тому числі
й інформаційних носіїв шля­хом підпалу, розмагнічування тощо; зникнення з місця
приго­ди особи, яка вчинила адміністративне правопорушення; зни­щення або
зникнення об’єкта експертизи та ін.

Забезпечення доказів ініціюють особи, які беруть участь у справі,
заінтересовані особи до відкриття провадження у справі. Це сторони, треті
особи, представники сторін та третіх осіб, суб’єкти звернення, особи, права і
законні інтереси яких зачі­пає або може зачіпати прийняття рішення у справі. У
ад­міністративно-деліктних провадженнях забезпечення доказів ініціюють органи
(посадові особи), уповноважені розглядати і вирішувати справи про
адміністративні правопорушення, а та­кож особа, яка притягається до
адміністративної відповідаль­ності, потерпілий, законні представники.

Підставою забезпечення доказів є заява особи, яка бере участь у справі,
чи заінтересованої особи у провадженнях з ад­міністративного судочинства та в
сфері управління. В адміністра­тивно-деліктних провадженнях забезпечення
доказів і прова­джень законодавчо врегульовано з визначення компетенції і пов­новажень
посадових осіб, які здійснюють провадження у справах про адміністративні
провадження (статті 260—267 КУпАП).

Відповідно до ст. 75 КАС України у заяві про забезпечення доказів
повинні бути зазначені: 1) вказівка на докази, які необ­хідно забезпечити; 2)
обставини, що можуть бути підтверджені цими доказами; 3) обставини, які
свідчать про те, що надання потрібних доказів може стати неможливим або
ускладненим;

4) вказівка на справу, для якої
потрібні ці докази, а також з якою метою потрібно їх забезпечити. Заява
подається до суду, який розглядає справу, а якщо провадження у справі ще не
відкрито, то до місцевого адміністративного суду, на території якого мо­жуть
бути вчинені процесуальні дії щодо забезпечення доказів.

Заява розглядається протягом п’яти днів після її надходжен­ня з
повідомленням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Про
забезпечення доказів або про відмову в забезпечен­ні доказів суд постановляє
ухвалу, яка може бути оскаржена. Забезпечення доказів здійснюється за
загальними правилами вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених
стаття­ми: 77—81, 138—149, 271 КАС України; 260—267 КУпАП.

Забезпечення доказів та адміністративних проваджень здій­снюється
судом, органом владних повноважень (посадовою особою) шляхом:

1) відібрання (витребування)
пояснень свідків, третіх осіб та їхніх представників;

2) відібрання (витребування) показань (допиту)
свідків;

3) відібрання (витребування)
письмових доказів або їх копій;

4)відібрання (витребування) речових доказів;

5) призначення експертизи
(комплексної, комісійної, до­даткової і повторної);

6) огляду доказів на місці;

7) тимчасового вилучення письмових
чи речових доказів для дослідження судом, органом владних повноважень, поса­довою
особою — у провадженнях у сфері управління;

8) судового доручення щодо допиту
свідка за місцем або у місці його проживання (перебування), вчинення інших
проце­суальних дій, спрямованих на збирання і забезпечення доказів.

У адміністративно-деліктних провадженнях забезпечення провадження у
справах, а разом і забезпечення доказів здійсню­ється шляхом:

1) складання протоколу про
адміністративне правопору­шення;

2) адміністративного затримання
особи, яка вчинила ад­міністративне правопорушення з метою встановлення особи,
складання протоколу, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справи;

3) особистого огляду особи, яка
вчинила правопорушення, або осіб з метою забезпечення суспільної небезпеки
(вхід до державної установи, посадка на літак та ін.);

4) огляд речей і вилучення речей та
документів особи, яка вчинила правопорушення, або осіб з метою забезпечення су­спільної
небезпеки (відвідування державних установ, перевірка багажу при польотах
літаком, вилучення наркотичних засобів, самогону і самогонних апаратів, зброї,
лікарських засобів, не­законно придбаних нагород, почесних грамот і грамот
вищих державних органів тощо).

Адміністративне затримання, складання протоколу, допит свідків,
потерпілої сторони, особи, яка вчинила правопорушен­ня, особистий огляд, огляд
і вилучення речей досить повно і імперативно регламентовані Кодексом України
про адміністра­тивні правопорушення.