Завдання та принципи провадження в справах про адміністративні правопорушення

17.1 Завдання та принципи
провадження в справах про адміністративні правопорушення

Провадження в справах про адміністративні правопорушен­ня становить
собою систему правовідносин, які складаються на основі процесуальної діяльності
органів (посадових осіб), упов­новажених розглядати індивідуальні
адміністративні справи з приводу притягнення до адміністративної відповідальності
осіб, у діях яких є ознаки адміністративного правопорушення.

Основними завданнями провадження в справах про ад­міністративні
правопорушення згідно зі ст. 245 КУпАП є:

— своєчасне, всебічне, повне і
об’єктивне з’ясування об­ставин кожної справи;

— вирішення її в точній відповідності до закону;

— забезпечення виконання винесеної постанови;

— виявлення причин та умов, що
сприяють вчиненню ад­міністративних правопорушень, запобігання правопорушен­ням,
виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Зазначені завдання реалізуються шляхом вчинення низки процесуальних дій
органами (посадовими особами), уповнова­женими розглядати справи про
адміністративні правопорушен­ня. Передусім це з’ясування наявності факту
вчинення право­порушення, установлення особи, що вчинила правопорушен­ня, чи
винна ця особа і чи підлягає вона адміністративній відповідальності.

Своєчасне, всебічне, повне і об’єктивне з’ясування обста­вин кожної
справи вимагає від уповноваженого органу (поса­дової особи) розглянути справу в
строки, встановлені законом. Пропущення, наприклад, загального строку
притягнення до адміністративної відповідальності, встановленого ст. 38 КУпАП,
тягне за собою уникнення правопорушником від спра­ведливого і законного
адміністративного стягнення, породжує вседозволеність, закладає у свідомість
правопорушника та ото­чуючих його осіб ілюзію про безкарність протиправних дій,
сприяє вчиненню інших правопорушень. Крім цього, пору­шення встановленого
строку накладення адміністративного стягнення тягне за собою скасування
постанови у справі та закриття справи провадженням. З цих мотивів Голова Верхов­ного
Суду України своїми постановами від 11 червня 1999 р., 14 лютого 2000 р., 17
лютого 2000 р. скасував низку постанов судів загальної юрисдикції і закрив
справи провадженням.

Своєчасне з’ясування обставин справи також передбачає її розгляд у
строки, встановлені ст. 277 КУпАП, недотримання яких створює тяганину в
розгляді справи та втрату ефекту швидкості настання адміністративної
відповідальності чи за­стосування адміністративного стягнення.

Всебічне, повне й об’єктивне з’ясування обставин справи вимагає від
уповноваженого органу (посадової особи) насампе­ред повного дослідження
доказів, на основі яких встановлюєть­ся наявність чи відсутність адміністративного
правопорушен­ня, винність даної особи в його вчиненні (ст. 251), здійснити
всебічну й неупереджену оцінку цих доказів (ст. 252), устано­вити наявність
обставин, що пом’якшують (ст. 34) чи обтяжу­ють (ст. 354) відповідальність,
з’ясувати чи заподіяно майнову шкоду вчиненим правопорушенням, чи є можливість
передати матеріали справи на розгляд громадських організацій чи звіль­нити від
відповідальності через малозначність правопорушення (статті 21, 22 КУпАП).

Вирішення справи в точній відповідності до закону вимагає від
уповноваженого органу (посадової особи) розгляду справи відповідно до власної
компетенції, в установлені строки і за місцем розгляду справи; відповідно до
закону, що передбачає адміністративну відповідальність; застосування стягнення
в ме­жах власних повноважень, передбачених законом. У разі пору­шення цих вимог
постанова у справі підлягає скасуванню, а справа направляється на новий розгляд
за підвідомчістю, якщо дозволяє строк, встановлений ст. 38 КУпАП, а якщо строк
пропущено — справа підлягає закриттю провадженням.

Забезпечення виконання постанови у справі здійснюється органом
(посадовою особою), який виніс постанову шляхом звернення її до виконання (ст.
299) та здійсненням контролю за виконанням постанови.

Законодавець орієнтує державні органи, об’єднання грома­дян на
запобігання правопорушенням. Однак значна роль у ви­явленні причин та умов, що
сприяють вчиненню правопору­шень, запобіганню правопорушенням належить органам
ад­міністративно-деліктної юрисдикції. При виявленні причин вчинення
правопорушень суди можуть винести окремі ухвали, інші органи — подання, приписи
на адресу підприємств, за­кладів, установ, у яких недостатньо застосовуються
заходи щодо недопущення вчинення правопорушень. Виховання громадян у дусі поваги
до права (закону) забезпечується комплексом ви­ховної, просвітницької роботи,
проведення заходів правового всеобучу, відкритим розглядом справ, доведенням
визначених законом постанов до відома громадськості (ст. 286) тощо.

Важливим правилом у визначенні порядку провадження у справах про
адміністративні правопорушення є визначення за­коном обставин, що виключать
провадження у справі (ст. 247), відповідно до якого провадження в справі про
адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає
закриттю за таких обставин:

1) відсутність події і складу
адміністративного правопору­шення. Тобто законодавець встановлює відсутність
події, а саме ознак адміністративного правопорушення, тобто дані дії не визнані
адміністративним проступком або якщо й визнані проступком, то відсутній його
склад (об’єкт, об’єктивна сторо­на, суб’єкт, суб’єктивна сторона). Наприклад,
відсутність вини особи чи вчинене посягання на суспільні відносини, які охоро­няються
не нормами права а нормами моралі, звичаїв тощо;

2) недосягнення особою на момент
вчинення адміністра­тивного правопорушення шістнадцятирічного віку (ст. 12). За
вчинення правопорушень, передбачених КУпАП, неповноліт­німи віком від
чотирнадцяти до шістнадцяти років, відповідаль­ність несуть батьки або особи,
що їх замінюють (ч. 3 ст. 184);

3) неосудність особи, яка вчинила протиправну дію
чи без­діяльність (ст. 20). Тобто вчинення протиправної дії чи без­діяльності
особою, яка не усвідомлює своїх дій або нездатна ними керувати в результаті
хронічної хвороби, слабоумства чи іншого хворобливого стану;

4) вчинення дії особою в стані крайньої необхідності (ст. 18) або
необхідної оборони (ст. 19);

5) видання акта амністії, якщо він
усуває застосування ад­міністративного стягнення. Такі акти амністії видаються
Вер­ховною Радою України. Якщо до видання акта амністії до осо­би було
застосовано адміністративне стягнення, то відповідно до ст. 302 КУпАП орган
(посадова особа), який виніс постано­ву про накладення стягнення, припиняє її
виконання;

6) скасування акта, який встановлює
адміністративну від­повідальність. Наприклад, КУпАП була встановлена відпові­дальність
за дрібну спекуляцію (ст. 157), а Законом України від 2 червня 2005 р. така
відповідальність скасована. Однак якщо правопорушення було вчинене до
з’ясування відповідальності й на день її скасування не розглянуто чи
розглянуто, а поста­нова не виконана, то провадження у цій справі закривається
провадженням, а орган (посадова особа) який виніс постанову про накладення
стягнення, припиняє її виконання;

7) закінчення на момент розгляду
справи про адміністра­тивне правопорушення строків, передбачених ст. 38 КУпАП,
ст. 328 МКУ, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про боротьбу з коруп­цією». Такі
строки складають два місяці з дня вчинення або виявлення правопорушення і один
місяць у разі відмови у по­рушенні кримінальної справи, але в діях є ознаки
адміністра­тивного правопорушення з дня прийняття рішення про відмову в
порушенні кримінальної справи або про її закриття. За вчи­нення корупційних дій
встановлено строк притягнення до ад­міністративної відповідальності шість
місяців;

8) наявність за тим самим фактом
щодо особи, яка притя­гається до адміністративної відповідальності, постанови
компе­тентного органу (посадової особи) про накладення адміністра­тивного
стягнення або нескасованої постанови про закриття справи про адміністративне
правопорушення, а також пору­шення за даним фактом кримінальної справи. Отже,
особа не може бути притягнута двічі за одне й те саме правопорушення. Постанова
про накладення стягнення є обов’язковою для ви­конання всіма особами. Особа
також не може бути притягнута до адміністративної відповідальності, якщо в її
діях є ознаки злочину і проти неї порушена кримінальна справа;

9) смерть особи, щодо якої було
розпочато провадження у справі. Якщо справа до смерті особи була розглянута і
винесена постанова, то орган (посадова особа), який виніс постанову про
накладення стягнення, припиняє її виконання.

Принципи, за якими розглядаються справи про адміністра­тивні
правопорушення, являють собою складову частину за­гально-правових принципів, на
яких базується процесуальна діяльність органів (посадових осіб) при розгляді й
вирішенні індивідуальних адміністративних справ адміністративно-делікт­ного
характеру. До них належать принципи: законності, верхо­венства права, захисту
інтересів держави і особи, публічності, об’єктивної (матеріальної) істини,
гласності й відкритості про­цесу тощо, які нами розглядалися у даному
посібнику. Разом із тим, провадженню у справах про адміністративні правопору­шення
властиві специфічні принципи:

1) розгляд справ на засадах
рівності громадян (ст. 248) пе­ред законом і органом (посадовою особою), який
розглядає справу незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігій­них та
інших переконань, статі, етнічного та соціального по­ходження, майнового стану,
місця проживання, мови та інших обставин. Його специфічність виявляється у
рівності громадян перед законом і органами, який розглядає справу, а не в рів­ності
усіх учасників провадження. Згідно з цим принципом при розгляді справи про
адміністративні правопорушення зберігаються державно-владні відносини, що,
власне, прита­манні всій управлінській системі в публічній сфері, на відміну,
наприклад, від адміністративного судочинства, де всі учасники процесу рівні в
своїх правах і обов’язках;

2) швидкість та економічність
розгляду справ про ад­міністративні правопорушення, специфічність яких обумовле­на
властивістю управлінської діяльності щодо оперативного вирішення постановлених
завдань. При розгляді справ про ад­міністративні правопорушення майже не
виникає необхідності виклику свідків з інших місць, справи розглядаються
одноосо­бово, посадові особи, які розглядають справи, одержують за­робітну
плату за місцем роботи, члени адміністративних ко­місій працюють на громадських
засадах, що значно зберігає витрати коштів на розгляд справи;

3) розгляд справ керуючись законом
і правосвідомістю (ст. 252). Специфічність розгляду полягає у власному
забезпечен­ні посадовою особою, яка розглядає справу, позитивних і нега­тивних
рис протиправної дії, оцінки поведінки правопорушни­ка, його майнового,
сімейного стану, можливості виправлення громадським впливом, здійснення
виховної роботи тощо.

При розгляді справи з’ясовуються усі обставини, що мають значення для
правильного вирішення справи. В цьому зв’язку, якщо при розгляді справи орган
(посадова особа) дійде висновку, що в порушенні є ознаки злочину, він передає
матеріали проку­рору, органу досудового слідства або дізнання (ст. 257 КУпАП).

Провадження у справах про адміністративні правопору­шення здійснюється
в певній послідовності, як низка пов’язаних між собою процесуальних дій,
спрямованих на реалізацію норм матеріального права щодо адміністративної
відповідальності за вчинені правопорушення.

Послідовність розгляду справ про адміністративні правопо­рушення в
юридичній літературі прийнято називати стадіями, які характеризуються порівняльно самостійними частинами провадження,
але органічно пов’язані між собою. На кожній стадії здійснюється низка
пов’заних між собою процесуальних дій, спрямованих на розв’язання завдання
провадження. Кож­на стадія різниться кількістю учасників, завданням, характером
процесуальних дій та оформляється відповідним процесуаль­ним документом
(протоколом, постановою, рішенням у скарзі, виконанням постанови).

Як підкреслює В. К. Колпаков, провадження у справах про адміністративні
правопорушення за своєю структурою схоже на кримінальний процес, проте воно
значно простіше і містить менше процесуальних дій. Таке провадження має п’ять
стадій:

1) порушення справи; 2)
адміністративне розслідування; 3) роз­гляд справи та її вирішення; 4) перегляд
постанови; 5) вико­нання постанови.

У літературі є й інші підходи щодо кількості та назви стадій
провадження про адміністративні правопорушення. Наприклад В. Б. Авер’янов, Ю.
П. Битяк, О. М. Бандурка, М. М. Тищен­ко, О. В. Кузьменко вказують на чотири
стадії провадження в справах про адміністративні правопорушення, а саме: 1)
пору­шення справи про адміністративне правопорушення; 2) роз­гляд справи про
адміністративне правопорушення й винесення у справі постанови; 3) оскарження
постанови; 4) виконання постанови. В. К. Колпаков у підручнику «Адміністративне
пра­во України вказує п’ять стадій, а у монографії «Адміністратив­но-деліктний
правовий феномен» — шість стадій.

Втім зазначені розбіжності у визначенні кількості стадій та їх назви
принципового значення не мають. Головне, що про­вадження в справах про
адміністративні правопорушення ма­ють послідовно і повно відображати систему
відносин між ор­ганом (посадовою особою) адміністративно-деліктної юрис­дикції
і особою, що вчинила правопорушення в процесі реалізації норм матеріального
права. Слід звернути увагу, що саме в процесі реалізації норм матеріального
права, а не тільки адміністративно-правових норм, як це зазначається в деяких
літературних джерелах, оскільки нормами адміністративного примусу
забезпечується державна охорона загальнообов’язкових правил поведінки, тобто
будь-яких норм права.

Виходячи зі змісту і структури процесуальної частини КУпАП (глави 19,
22, 23, 24, 25–33)
можна дійти висновку про наявність таких стадій провадження в справах про
адміністра­тивні правопорушення: 1) відкриття справи про адміністративне
правопорушення; розгляд справи про адміністративне правопо­рушення; 3)
винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення; 4) перегляд
постанови у справі про адміністра­тивне правопорушення; 5) виконання постанови
у справі про адміністративне правопорушення.

 

17.2 Відкриття справи про адміністративне правопорушення

Відкриття справи є початковою стадією провадження у спра­вах про
адміністративні правопорушення (проступки). Приводів порушення справи в КУпАП законодавець не визначає в той час, як у ст.
360 МКУ такі приводи зафіксовані. Але виходячи із теорії процесу приводами
порушення справи слід вважати одержання уповноваженими особами будь-якої
інформації про діяння, що мають ознаки проступку. Такою інформацією може бути:

1) безпосереднє виявлення адміністративного
проступку уповноваженою особою;

2) заяви громадян, повідомлення
представників громадсь­кості, установ, організацій, засобів масової інформації
в пресі, по радіо, телебаченню, інші повідомлення;

3) повідомлення про вчинення
правопорушення, отримані від інших правоохоронних та контрольно-наглядових
органів;

4) повідомлення про вчинення
правопорушення, отримані від митних, прикордонних та правоохоронних органів
інозем­них держав, а також міжнародних організацій тощо.

Як зазначає В. К. Колпаков, КУпАП також не фіксує мо­мент, з якого часу
вона має вважатися порушеною, і не визна­чає процесуального документа, яким
порушення справи офор­мляється. Але КУпАП вказує на матеріальну обставину, за
на­явності якої справа повинна бути порушена. Цією обставиною є ознаки
адміністративного проступку в діях певних осіб.

Виходячи з цього можна припустити, що саме ознаки ад­міністративного
правопорушення є тією єдиною підставою, яка дає можливість, навіть зобов’язує відповідні органи, їх посадо­вих
осіб порушити (відкрити) провадження у справі про ад­міністративний проступок.

Аналіз змісту поняття адміністративного правопорушення (проступку),
визначений законодавцем у ст. 9 КУпАП, дає змогу виділити ознаки
адміністративного проступку. До них належать:

1)виключно діяння, тобто дія, яку
вчинила особа, чи без­діяльність, коли особа зобов’язана була вчинити певну
дію, але не вчинила її. Ніякі думки, бажання, інші психічні вияви не можуть
бути ознакою адміністративного проступку;

2) протиправність, яка виражається
в забороні нормами ма­теріального права певних діянь і випливає з того, що
особа здійснює заборонену законодавством дію або не здійснює тих дій, які
необхідно здійснити. Протиправність відокремлює ад­міністративні проступки від
інших проступків, на які законо­давством не встановлено будь-яких заборон;

3) винність, яка виражається
власним ставленням особи до свого діяння і його наслідків. Законодавець вказує
на форми вини які, мають юридичне значення при кваліфікації проступку та
призначенні міри стягнення. Це умисел або необережність;

4) адміністративна караність, яка
виражається у призначен­ні міри стягнення, передбаченого законом за вчинення
кон­кретного правопорушення. Ця ознака дозволяє відмежувати адміністративний
проступок від інших протиправних вчинків, які хоча і заборонені нормами права,
але за їх вчинення не встановлена законом адміністративна відповідальність;

5) об’єкт посягання, на який
спрямовані діяння. Це діяння, що посягають на державний чи громадський порядок,
влас­ність, права і свободи громадян, на встановлений порядок уп­равління.
Проте суспільні відносини охороняються нормами адміністративної
відповідальності значно ширше, ніж зробив перелік законодавець;

6) антигромадська спрямованість,
яка виражається ступе­нем суспільної небезпеки і має принципові положення для
роз­межування злочинів, адміністративних і дисциплінарних пра­вопорушень.

Вказані ознаки адміністративного правопорушення (про­ступку) в своїй
сукупності складають наявність події адміністра­тивного правопорушення
(проступку), юридичного явища як такого, спонукають уповноважені на те органи
до вчинення відповідних процесуальних дій — складання протоколів про ад­міністративне
затримання, особистий огляд і огляд речей, ви­лучення речей і документів,
складання протоколу про ад­міністративне правопорушення тощо.

Встановлення ознак адміністративного проступку здійс­нюється відповідно
до повноважень, визначених адміністра­тивно-процесуальним законом, органами, їх
посадовими осо­бами шляхом вчинення відповідних процесуальних дій з одно­часною
обов’язковою фіксацією у процесуальних документах. Ознаки адміністративного
проступку встановлюються:

1) особами, які мають право
складати протоколи про ад­міністративні правопорушення, що визначені ст. 255
КУпАП, ст. 354 МКУ;

2) особами, які уповноважені
накладати стягнення у ви­гляді попередження або штрафу (у розмірі до трьох
неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян) на місці вчинення про­ступків у
випадках, передбачених ст. 258 КУпАП, без складан­ня протоколу;

3) особами, які уповноважені
здійснювати доставлення правопорушника відповідно до ст. 259 КУпАП;

4) особами, які мають право
здійснювати адміністративне затримання відповідно до ст. 262 КУпАП, ст. 374
МКУ;

5) особами, які уповноважені
провадити особистий огляд і огляд речей відповідно до ст. 264 КУпАП;

6) особами, які мають право на
вилучення речей і докумен­тів відповідно до ст. 265 КУпАП, ст. 377 МКУ;

7) особами, які мають право щодо
відсторонення від керу­вання транспортними засобами, річковими і маломірними
суд­нами та огляд на стан сп’яніння відповідно до ст. 266 КУпАП;

8) особами, які можуть проводити
митне обстеження — ст. 378 МКУ та пред’являти товари, транспортні засоби, доку­менти
для впізнання — ст. 379 МКУ.

Отже, встановлена уповноваженою особою і зафіксована процесуальним
документом подія адміністративного
проступку є підставою для порушення (відкриття) провадження у справі про
адміністративне правопорушення. Процесуальним доку­ментом, в якому зафіксована
подія проступку, у всіх випадках є протокол про адміністративне правопорушення.
Він є майже первісним документом (крім протоколу про адміністративне
затримання), оскільки в ньому можуть фіксуватися всі дані, пов’язані з
виявленням ознак проступку: результати особисто­го огляду і огляду речей;
вилучення речей і документів; здійс­нення обстеження тощо.

В юридичній літературі поширена точка зору, що саме про­токол про
адміністративне правопорушення є процесуальним оформленням факту
адміністративного проступку, що скла­дання протоколу уповноваженою на те особою
є початком про­вадження в справі про адміністративне правопорушення, з чим,
звісно, ми погоджуємося. Тим більше, що ця позиція зна­ходить підтримку в
законодавця, який у ст. 358 МКУ зазначає, що справа про порушення митних правил
вважається розпоча­тою з моменту складання протоколу про порушення митних
правил. На сьогодні протокол про адміністративне правопору­шення є
універсальним документом, в якому реалізуються дві функції адміністративного
провадження: порушення справи і розслідування її обставин, адже в ньому фіксується
не тільки факт проступку, а й висновок щодо кваліфікації діяння за від­повідною
статтею КУпАП або іншого закону, якими передба­чена адміністративна
відповідальність, а також інші відомості, необхідні для вирішення справи.

Разом із тим, з огляду на розвиток законодавства про ад­міністративні
проступки, в якому значне місце посідають скла­ди правопорушень, що потребують
певного часу для виявлення ознак проступку (проведення експертизи, митного
обстеження, перевірки засобів ваги, міри, пред’явлення речей для впізнан­ня,
перевірки документообігу), складання протоколу про ад­міністративне
правопорушення в такому випадку, мабуть, є пе­редчасним. Він може бути
складений лише після з’ясування відповідних обставин правопорушення і отримання
висновків експертизи, обстеження, перевірки, впізнання тощо. Невипад­ково в
цьому зв’язку І. Голосніченко, М. Стахурський, Н. Золотарьова пропонують
виділити попереднє адміністративне розслідування в самостійну процесуальну
стадію провадження.

Не можна також не погодитися із запереченням В. К. Колпакова щодо визнання
протоколу універсальним документом, який виконує функцію порушення справи. Він
зазначає, що за ст. 255 КУпАП протоколи про адміністративне правопорушен­ня
можуть складати не тільки посадові особи, які мають де­ржавний статус, а й представники
громадських організацій, позаштатні громадські інспектори, власники підприємств
та уповноважені ними особи, адміністрація підприємств. На під­ставі цього
робить логічний висновок, що іноземці й особи без громадянства (власники
підприємств), представники громадсь­ких утворень і адміністрації підприємств,
позаштатні й громад­ські інспектори опиняються у числі суб’єктів з юрисдикційними
функціями, що мають право: порушувати справи про ад­міністративні проступки;
здійснювати від імені держави офіційну кваліфікацію певної групи протиправних
діянь; вста­новлювати дані про особу правопорушника; опитувати право­порушника
і свідків; оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням на підставі
дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і
правосвідомістю; роз’ясню­вати правопорушникові його права і обов’язки;
надсилати ор­гану (посадовій особі), уповноваженому розглядати справу про
адміністративне правопорушення. І як висновок В. К. Колпа­ков вказує, що
зазначені положення ст. 255 КУпАП не відпові­дають правовим реаліям
українського сьогодення і потребують перегляду. Він пропонує на законодавчому
рівні: по-перше, на­давати право складання протоколу про адміністративний про­ступок
лише представникам органів публічної лади; по-друге, ввести до КУпАП норму, яка
б встановлювала, що справа по­рушується особою, уповноваженою розглядати справи
про адмі­ністративні правопорушення і про порушення справи ця особа виносить
мотивоване рішення, яке оформляється окремим до­кументом або відповідним записом
у першому за терміном складання документі про виявлення ознак адміністративного
проступку. З чим ми повністю погоджуємося.

Про вчинення адміністративного правопорушення скла­дається протокол
уповноваженою на те особою, перелік яких визначено ст. 255 КУпАП, ст. 359 МКУ,
ст. 13 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в
Україні», ст. 12 Закону України «Про боротьбу з корупцією», ст. 47 Зако­ну
України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»,
ст. 29 Закону України «Про привати­зацію державного майна». До них належать як
спеціально упов­новажені складати протоколи особи, так й посадові особи ор­ганів
виконавчої влади, що розглядають справи, віднесені до їх відання.

За загальним правилом, протокол складається за кожним фактом
адміністративного проступку окремо на кожну особу правопорушника в одному
примірнику. Але у відомчих норма­тивних актах з оформлення матеріалів про
адміністративні пра­вопорушення з метою забезпечення прав і інтересів правопо­рушника
і потерпілого та відшкодування завданої правопору­шенням шкоди передбачається
складання протоколу в двох-трьох примірниках. Наприклад, п. 2.1 Інструкції з
органі­зації провадження та діловодства у справах про адміністративні
правопорушення правил, норм і стандартів, що стосуються за­безпечення безпеки
дорожнього руху, передбачено, що на ви­могу учасника провадження видається
копія протоколу, в Ме­тодичних вказівках про притягнення до адміністративної
від­повідальності порушників законодавства у сфері захисту рослин протокол і
рішення складаються у двох примірниках (п. 6.4), а в Інструкції про порядок і
стягнення штрафів за по­рушення санітарного законодавства протокол складається
у трьох примірниках (п. 2.4), один із яких передається в триден­ний термін
посадовій особі, яка уповноважена розглядати спра­ву, другий — порушнику,
третій — зберігається у особи, що склала протокол.

При вчиненні однією особою двох або більше адміністра­тивних
правопорушень (у випадку коли матеріали будуть роз­глядатися однією посадовою
особою одночасно), можна скла­дати про всі правопорушення один протокол, в
якому вказу­ються всі факти з посиланням на відповідні нормативно-правові акти,
що були порушені. При розгляді такого протоколу, поса­дова особа, що виносить
постанову, накладає стягнення в ме­жах санкції, встановленої за більш серйозне
правопорушення з числа вчинених (ст. 36 КУпАП).

{lang_content_nav} протоколу про адміністративне правопорушення ви­значений ст. 256
КУпАП, на підставі його органи органами центральної виконавчої влади
розробляються відповідні підза- конні акти з оформлення матеріалів про
адміністративні право­порушення із затвердженням зразків процесуальних
документів та з урахуванням особливостей сфери управління.

Відповідно до вимог ст. 256 КУпАП та інших законів у про­токолі про
адміністративне правопорушення зазначаються:

— дата і місце його складення;

— посада, прізвище, ім’я, по
батькові особи, яка склала протокол;

— відомості про особу порушника
(прізвище, ім’я та по батькові, дата і місце народження, громадянство, місце
роботи і посада, місячний заробіток, кількість на утриманні осіб, фак­тичне
місце проживання на час вчинення правопорушення, чи піддавався протягом року
адміністративному стягненню);

— місце, час вчинення і суть
адміністративного правопору­шення. Суть правопорушення повинна бути описана
таким чи­ном, щоб якомога точніше відповідати вимогам відповідної частини
статті КУпАП, а в разі потреби — з відповідним поси­ланням на нормативний акт,
положення якого порушено, і частину статті КУпАП, іншого закону, згідно з якою
настає адміністративна відповідальність за вчинені протиправні дії;

— прізвища, адреси свідків і
потерпілих у разі їх наяв­ності;

— пояснення порушника;

— інші відомості, необхідні для
вирішення справи (напри­клад, фіксація вимірювальними приладами
несанкціонованих польотів, порушень правил польотів, ведення радіообміну тощо),
відмітки про те, чи чинила опір або непокору особа, на яку складається
протокол;

— якщо правопорушенням завдано
матеріальну шкоду гро­мадянинові, підприємству, організації чи установі, то в
прото­колі зазначаються прізвище, ім’я та по батькові потерпілого, адреса місця
його проживання або назва підприємства, устано­ви, організації, їх
місцезнаходження, ставиться підпис потерпі­лого або представника підприємства,
установи, організації і вказується розмір завданої правопорушенням матеріальної
шкоди;

— у протоколі робиться відмітка
про роз’яснення порушни­ку його прав, що передбачені ст. 268 КУпАП, та про
попере­дження його про час і місце розгляду справи про адміністра­тивне правопорушення;

— якщо в протоколі відсутня
відмітка про попередження порушника про час та місце розгляду справи або
порушник відмовився від пояснень та підписання протоколу, посадова особа, в
провадженні якої перебувають матеріали про ад­міністративне правопорушення,
повинна повідомити про це особу, стосовно якої буде розглядатися справа про
адміністра­тивне правопорушення, рекомендованим листом з повідомлен­ням про
вручення, щодо часу та місця розгляду справи;

— протокол підписується особою,
яка вчинила адміністра­тивне правопорушення, та особою, яка його склала;

— за наявності свідків, понятих і
потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами;

— у разі відмови особи, яка
вчинила правопорушення, на­дати пояснення та підписати протокол, у ньому про це
робить­ся відповідний запис, який засвідчується підписами особи, яка склала
протокол, та інших осіб, які брали участь у виявленні правопорушення.

Особа, яка вчинила правопорушення, має право надати в протоколі
пояснення і зауваження щодо його змісту, а також викласти мотиви своєї відмови
від його підписання та робити заяви і клопотання. У разі коли порушник викладає
свої пояс­нення на окремому аркуші, в протоколі про це робиться від­повідна
відмітка.

Посадова особа, яка розглядає протокол, виносить рішення про
задоволення чи відхилення заяви або клопотання, про що робиться відповідний
запис у протоколі.

У випадках коли в особи, яка вчинила адміністративне пра­вопорушення,
вилучалися документи або речі, що мають зна­чення для розгляду адміністративної
справи і прийняття об’єктивного рішення, у протоколі робиться відповідний запис
із зазначенням того, які саме документи або речі долучаються до протоколу.

Законом не передбачено, але ми вважаємо, що у разі коли особа порушника
не встановлена (порушник вчинив правопо­рушення і зник з місця його скоєння),
протокол складається без зазначення у ньому відомостей про особу порушника.
Якщо правопорушником завдані матеріальні збитки, протокол негай­но
направляється до територіальних органів внутрішніх справ для встановлення особи
правопорушника.

Протокол складається у двох примірниках. Оригінал про­токолу
надсилається посадовій особі, яка буде розглядати спра­ву про адміністративне
правопорушення, а копія надсилається рекомендованим листом або вручається
особисто правопоруш­нику.

Оригінал протоколу про правопорушення надсилається до органів, які
проводять дізнання, досудове слідство чи оперативно-розшукову діяльність, або
до суду для притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення,
перед­бачені ст. 221 КУпАП, а також притягнення до адміністратив­ної
відповідальності неповнолітніх.

Протокол не складається у випадках, коли відповідно до закону штраф
накладається і стягується, а попередження фік­сується на місці вчинення
правопорушення за проступки, ви­значені ст. 258 КУпАП. Ці випадки є вичерпними.
Але якщо правопорушник оспорює стягнення, що на нього накладається, то
складається протокол про адміністративне правопорушення.

До протоколу долучаються матеріали, що підтверджують факт вчинення
адміністративного правопорушення (рапорти посадових осіб, заяви, пояснення
правопорушників, свідків правопорушення, протоколи, акти виявлення, знищення
тощо).

Кожен документ має свої реквізити (дату, адресу, назву, підпис, штампи,
печатки тощо) і повинен відповідати своєму призначенню, містити достовірну
інформацію, відповідати ви­могам законодавства.

Складений протокол разом із матеріалами надсилається ор­ганові
(посадовій особі), уповноваженому розглядати справу про адміністративне
правопорушення (ст. 257 КУпАП). Зако­нодавець не встановлює строку, протягом
якого протокол має бути направлений, однак виходячи із зазначених правил доку­ментообігу
цей строк, на нашу думку, не може перевищувати трьох робочих днів.

Таким чином, стадія порушення справи про адміністратив­ний проступок
складається з кількох етапів провадження, що мають важливе юридичне значення.
До них належать: встанов­лення ознак правопорушення; збирання доказів;
процесуальне оформлення події правопорушення; направлення матеріалів справи для
розгляду за підвідомчістю.

Підсумковим процесуальним документом є протокол про адміністративне
правопорушення.