1.4.10. Біологічні небезпеки: збудники інфекційних хвороб, шляхи проникнення їх в організм людини

1.4.10. Біологічні небезпеки: збудники інфекційних хвороб, шляхи проникнення їх в організм людини.

Інфекційні захворювання, шляхи їх розповсюдження, профілактичні заходи

До біологічних чинників довкілля належать мікроорганізми: сапрофіти, та патогенні організми (рис. 1.34). Сапрофіти – мікроорганізми, які не спричиняють заразних хвороб. Умовно-патогенні мікроорганізми завжди присутні в організмі людини, але спричиняють хворобу лише за певних умов (переохолодження, порушення санітарно-гігієнічного режиму, зниження імунітету тощо). Патогенні мікроорганізми здатні викликати інфекційну хворобу.

Патогенність – це властивість мікроорганізмів спричиняти захворювання та виділяти особливі, отруйні речовини – токсини. Патогенні мікроорганізми поділяють на бактерії, віруси, грибки та ін. Бактерії мають рослинну природу, вони спричиняють такі захворювання, як холера, дифтерія, чума, туберкульоз тощо. Віруси – це внутрішньоклітинні паразити, які не мають клітинної будови. Вони викликають такі хвороби, як грип, кір, СНІД.

Процес надходження патогенних мікроорганізмів в організм і їх розмноження з наступним виникненням хвороби називається інфекційним процесом. Захворювання, які спричиняються хвороботворними мікроорганізмами (бактеріями, вірусами, грибками) і передаються від зараженої (інфікованої) людини або тварини до здорової, називаються інфекційними. Інфекційні хвороби мають особливість швидко розповсюджуватись серед людей. Якщо інфекційним захворюванням охоплюються великі групи людей, пов’язані між собою ланкою зараження і конкретною територією, говорять про епідемії.

Складовими компонентами епідемічного процесу є джерело інфекції, механізм передачі інфекції і сприятливе до даного захворювання населення . Такі хвороби передаються людині через пошкоджену шкіру і слизові оболонки (ящур, сибірка), при укусах хворими тваринами (сказ), через комарів, кліщів, бліх (малярія, енцефаліт, жовта лихоманка, чума, тиф).

Сприяють виникненню інфекційних захворювань такі чинники як недоїдання, неповноцінне харчування, недстача вітамінів, білків в їжі, перевтома, перегрівання, переохолодження.

В механізмі передачі інфекції виділяють три фази: виділення збудника з інфікованого організму; знаходження збудників в довкіллі або в організмі тварини, яка переносить збудників; проникнення збудника в сприйнятливий організм.

Шляхом прямого контакту передаються венеричні захворювання, СПІД, сверблячка, деякі грибкові захворювання шкіри, лептоспіроз, ящур тощо. Досить часто збудники інфекційних захворювань передаються через руки хворої людини, яка, торкаючись тих чи інших предметів, залишає на них мікроби. Найчастіше такимконтактно-побутовим шляхом передаються кишкові інфекції (черевний тиф, дизентерія).

Збудники грипу, кіру, вітрянки, віспи, дифтерії, коклюшу передаються з крапельками слини, слизу, при форсованій розмові, кашлі, чханні (повітряно-крапельний шлях). Попадаючи в повітря, збудники хвороб осідають на пилинках і розносяться з рухом повітря на всі сторони . Водно-харчовий шлях розповсюдження інфекції полягає у передачі збудника з харчовими продуктами або водою. Трансмісивний спосіб передачі збудників хвороб здійснюється через живих носіїв – членистоногих, гризунів, домашніх тварин, комах (кліщовий і комариний енцефаліти, тиф тощо).

Захист організму від пошкоджуючих подразників, які несуть на собі генетично сторонню інформацію, називається імунітетом. Основою протиінфекційного імунітету є несприятливість (стійкість) до певних мікроорганізмів та продуктів їх життєдіяльності (токсинів). Імунітет пов’язаний зі спадковими і набутими механізмами, які запобігають проникненню в організм і розмноженню в ньому збудників захворювань Він можливий завдяки наявності імунної системи – лімфовузли, селезінка, кістковий мозок, вилочкова залоза.

Для профілактики інфекційних захворювань використовують перш за все державні санітарні заходи. Ними передбачається поліпшення умов праці і побуту населення з метою попередження будь-яких захворювань, будівництво різноманітних споруд з урахуванням санітарних і протиепідемічних вимог. На боротьбу з інфекційними хворобами також направлені такі заходи, як благоустрій міст і сіл, спорудження водоводів і каналізаційних мереж.

Друга група заходів – це медичні заходи. Вони проводяться цілеспрямовано з урахуванням усіх трьох ланок епідемічного процесу: джерела інфекції, механізму її передачі і наявності сприйнятливої частини населення. Заражену людину як джерело інфекції ізолюють від оточуючих людей і лікують; інфікованих тварин, як правило, знищують.

З метою попередження розповсюдження інфекції за межі епідемічного вогнища запроваджують карантин – комплекс адміністративних і санітарно-гігієнічних заходів, спрямованих на виявлення хворих і осіб, які підлягають ізоляції або нагляду. Для усунення шляхів передачі інфекції проводять дезінфекцію, дезінсекцію і дератизацію.

Дезінфекція – це знищення збудників хвороб в приміщеннях, де виявлені хворі.

Дезінсекція – знищення комах, які можуть передавати інфекцію.

Дератизація – знищення гризунів – переносників хвороб, наприклад, чуми.

Для формування імунітету в людей до інфекційних захворювань проводять вакцинацію (рис. 1.35), для підвищення неспецифічної фізіологічної реактивності – гігієнічні заходи (загартування, руховий режим, дотримання правил особистої гігієни тощо).

Третя група заходів з профілактики захворювань пов’язана з підвищенням рівня санітарної культури населення. З цією метою широко використовуються різноманітні заходи інформаційної спрямованості: бесіди, лекції, радіо- та телепередачі тощо.

З метою профілактики інфекційних захворювань в закладах освіти перед початком навчального року проводять щорічні профілактичні медичні огляди, постійно ведуть спостереження за поведінкою школярів, систематично займаються санітарно-гігієнічним вихованням і навчанням школярів та їхніх батьків, слідкують за дотриманням санітарно-гігієнічного і протиепідемічного режиму.