1.6.4. Групи ризику щодо інфікування ВІЛ/СНІД
Зміст сторінки:
1.6.4. Групи ризику щодо інфікування ВІЛ/СНІД та хворобами, що передаються статевим шляхом.
Заходи для подолання епідемії ВІЛ-інфекції
ВІЛ – це вірус, який потрапляючи в організм людини, викликає смертельне інфекційне захворювання (див. 1.4.13).
Перші прояви і випадки захворювання були зареєстровані в США. ВІЛ від однієї людини до іншої передається в основному при статевому контакті з інфікованою людиною незалежно від його способу. Також хвороба передається при переливанні крові зараженого ВІЛ донора, при пересадці його органів, при неодноразовому вживанні голок і шприців наркоманами, проколюванні вух, татуюванні а також при пошкодженні шкіряних покровів або слизових оболонок медичним інструментом та ін.
Нині над планетою вирує пожежа під назвою СНІД. Як можна загасити цю пожежу і чи не загине цивілізація Всесвітня організація охорони здоров’я розробила глобальну програму боротьби зі СНІДом. Серед медичних заходів, передбачених цією програмою, велике значення мають санітарно-профілактичні. З 1985 року в усіх країнах світу запроваджено жорсткий лабораторний контроль донорської і плацентарної крові, її препаратів, а також різних органів, що відбираються для трансплантації. В лікарнях, поліклініках ведеться контроль за стерилізацією ріжучих, колючих та інших інструментів.
Частим наслідком неправильної статевої поведінки юнаків і дівчат, які розпочинають дошлюбне статеве життя, є такі захворювання, як сифіліс, гонорея, трихоманоз, синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та ін. Ці інфекційні захворювання можуть уражати організм одночасно. Передаються вони, в основному, статевим шляхом.
Сифіліс – важке захворювання, що спричиняється блідою трепонемою (спірохетою) яка швидко гине під дією чинників зовнішнього середовища. Хвороба уражає внутрішні органи і нервову систему. Без лікування хворі, як правило, стають інвалідами і швидко вмирають. Лікування сифілісу досить складне, але від цієї хвороби можна лікуватись, якщо суворо дотримуватись встановленого лікарем режиму (рис. 1.66).
Гонорея (трипер). Збудником цього захворювання є мікроб гонокок, нестійкий у довкіллі. Зараження гонококом відбувається як статевим так і побутовим шляхом. Перші ознаки гонореї з’являються вже через 1-3 дні після зараження. В чоловіків – це гнійні виділення із сечівника, печія, болі при сечовипусканні. Згодом гонокок переходить на інші органи, викликаючи їх запалення.
Без лікування через кілька тижнів болючі прояви гонореї зникають, хвороба переходить у хронічну форму. Несвоєчасне, як і неповне лікування гонореї може призвести до звуження світу сечівника, порушень репродуктивних функцій.
Гонореєю можуть заразитися і діти, особливо дівчатка, частіше побутовим шляхом: при користуванні одним рушником, при спільному купанні в одній ванні або перебуваючи в одній постелі. Своєчасне лікування гонореї веде до повного видужання.
Трихомоноз. Збудником цього поширеного захворювання є піхвова трихомонада з класу джгутикових. Трихомонада досить чутлива до чинників довкілля, а тому швидко гине під їх впливом. У заражених чоловіків спочатку уражається сечівник, звідси трихомонади розповсюджуються і на інші органи сечостатевої системи, викликаючи їх запалення. Для лікування трихомонозу тепер є ефективні засоби.
Загальна характеристика захворювань, що передаються статевим шляхом представлена у таблиці 1.3.
Таблиці 1.3