3.6. ПОЖЕЖНА БЕЗПЕКА

3.6. ПОЖЕЖНА БЕЗПЕКА

3.6.1. Визначення понять “пожежа” та “пожежна безпека”

Пожежа – неконтрольоване горіння, що розвивається в просторі та часі.

Пожежна безпека – стан об’єкта, при якому із встановленою ймовірністю виключається можливість виникнення, розвитку пожежі та вплив на людей небезпечних факторів пожежі, а також забезпечується захист матеріальних цінностей.

3.6.2. Основні причини пожеж у побуті та навчальних закладах

Основні причини пожеж (рис. 3.52): необережне поводження з вогнем, порушення правил користування газовою плитою та електро- і радіоприладами, коротке замикання в електромережі, перенавантаження ліній електроживлення, петарди та інші.

Вибухові пристрої в руках дітей, випадкові вибухи газу та аерозольних балончиків, ігри дітей з сірниками, паління у ліжку в нетверезому стані, порушення правил використання електрозварювальних апаратів, порушення правил зберігання та роботи з пожежонебезпечними легкозаймистими рідинами (бензин, ацетон, гас тощо).

3.6.3. Суть процесу горіння

Горіння – складний фізико-хімічний процес взаємодії горючої речовини і окислювача, який супроводжується виділенням теплоти і випромінюванням світлової енергії. Щоб виникло горіння, необхідно джерело займання, горюча речовина і не менше ніж 14% кисню у повітрі. Горіння неможливе, якщо відсутня одна з вище вказаних умов. Вся система попередження і ліквідації пожеж ґрунтується на тому, щоб не допустити одночасного впливу цих трьох факторів.

Окислювачами в процесі горіння можуть бути кисень, хлор, бром та деякі інші речовини, такі як, азотна кислота, бертолетова сіль і пероксид натрію.

Під горючою речовиною розуміють будь-яку тверду, рідку чи газоподібну речовину, яка має можливість окислюватись з виділенням теплоти і випромінюванням світла.

Джерелом запалювання може бути: полум’я, іскри, випромінювання або теплота від хімічної реакції, механічного удару, від короткого замикання електроустановки, тертя чи різкого стиснення газової суміші.

Як відомо, горіння супроводжується виділенням тепла і випромінюванням світла. Розрізняють такі види процесу горіння: вибух, спалах, займання, тління, самозаймання, горіння.

Вибух – це швидке перетворення речовини в газо- чи пилоподібний стан з виділенням великої кількості тепла (рис. 3.53). Характерною ознакою вибуху є миттєве зростання температури і тиску газу на місці, де він стався. Об’єм речовини збільшується в сотні, тисячі разів.

Детонація – це горіння, яке поширюється зі швидкістю кілька тисяч метрів за секунду. Виникнення детонації пояснюється стисненням, нагріванням та переміщенням суміші, яке не згоріла, перед фронтом полум’я, що призводить до прискорення поширення полум’я і виникнення в суміші ударної хвилі.

Спалах – це швидке згорання пальної суміші без утворення стиснення газів, яке не переходить у стійке горіння.

Запалювання – це загорання речовини з появою полум’я. Загоряється тільки частина речовини. Запалювання здійснюється від джерела загоряння.

Тління – це горіння речовини без явного утворення полум’я. Як правило, при тлінні утворюється багато диму.

Самозаймання – початок горіння без впливу джерела запалювання. Залежно від внутрішнього імпульсу процеси самозаймання поділяються на теплові, мікробіологічні та хімічні.

Теплове самозаймання – виникає при зовнішньому нагріванні речовини на певній відстані. При цьому речовина розкладається, абсорбує і в результаті дії процесів оксидування самонагрівається. При температурі близько 100°С дерев’яна тирса, ДВП та деякі інші речовини схильні до самозаймання. Захист від теплового самозаймання – запобігання нагріву матеріалів від джерел тепла.

Мікробіологічне самозаймання відбувається в результаті самонагрівання, що спричинене життєдіяльністю мікроорганізмів в масі речовини. До мікробіологічного самозаймання схильні речовини рослинного походження: сіно, зерно, тирса, торф.

Хімічне самозаймання виникає внаслідок дії на речовину повітря, води, а також при взаємодії речовин. Наприклад, самозаймаються промаслені матеріали (ганчір’я, дерев’яна тирса, навіть металеві ошурки). Внаслідок оксидування масел киснем повітря відбувається самонагрівання, що може призвести до самозаймання. До речовин, що здатні самозайматися при дії на них води відносяться калій, натрій, цезій, карбіди кальцію та лужних металів та інші. Ці речовини при взаємодії з водою виділяють горючі гази, які нагріваючись за рахунок теплоти реакції, самозаймаються. До речовин, що призводять до самозаймання при взаємодії з ними належать газоподібні, рідкі та тверді окислювачі. Наприклад, стиснутий кисень викликає самозаймання мінеральних мастил, які не самозаймаються на повітрі.

Відповідно до держстандарту оцінку пожежовибухо-небезпечності усіх речовин та матеріалів проводять залежно від агрегатного стану: газ, рідина, тверда речовина. Тому і показники їхньої пожежовибухонебезпечності будуть різні.