3.6.4. Пожежонебезпечні властивості матеріалів і речовин
3.6.4. Пожежонебезпечні властивості матеріалів і речовин
Горючість (спалимість) – це здатність речовини або матеріалу до горіння (рис. 3.54). За показником горючості всі речовини та матеріали поділяються на негорючі, важкогорючі та горючі.
Негорючі – речовини та матеріали не здатні до горіння на повітрі нормального складу. Це неорганічні матеріали, метали, гіпсові конструкції.
Важкогорючі – це речовини не здатні до займання в повітрі від джерела запалювання, однак після його вилучення не здатні до самостійного горіння. До них належать матеріали, які містять горючі та негорючі складові частини. Наприклад, асфальтобетон, фіброліт
Горючі – матеріали, які здатні до самозаймання, а також займання від джерела запалювання і самостійного горіння після його вилучення.
До них належать всі органічні матеріали. В свою чергу горючі матеріали поділяються на легкозаймисті, тобто такі, які займаються від джерела запалювання незначної енергії без попереднього нагрівання та важкозаймисті, які займаються від порівняно потужного джерела запалювання.
Температура спалаху – найнижча температура горючої речовини, при якій над її поверхнею утворюються пари або гази, здатні спалахнути від джерела запалювання, але швидкість їх утворення ще недостатня для стійкого горіння. За температурою спалаху розрізняють:
– легкозаймисті рідини (ЛЗР) – рідини, які мають температуру спалаху, що не перевищує 61°С у закритому тиглі (бензин, ацетон, етиловий спирт);
– горючі рідини (ГР) – рідини, які мають температуру спалаху понад 61°С. у відкритому тиглі (мінеральні мастила, мазут, формалін).
Займання – початок горіння під дією джерела запалювання. Температура займання – найменша температура речовини, при якій вона виділяє горючі пари і гази з такою швидкістю, що після їх запалення виникає стійке горіння.
Температура спалахування – найнижча температура речовини, при якій вона виділяє горючі пари і гази з такою швидкістю, що після їх запалення виникає стійке горіння
Температура спалаху – найнижча температура речовини, при якій відбувається різке збільшення швидкості екзотермічних реакцій, що призводить до виникнення полум’янистого горіння. Температури спалаху та спалахування належать до показників пожежовибухонебезпечності лише рідин та твердих речовин.
Температура у вогнищі пожежі досягає 700-900°С. Особливістю пожеж, що розпочинаються у приміщенні з закритими дверима та вікнами, є порівняно повільний розвиток горіння протягом перших 30-40 хвилин через недостатню кількість повітря в зоні горіння.
На розвиток пожежі у приміщеннях та спорудах значно впливає здатність окремих будівельних елементів чинити опір впливу теплоти, тобто їх вогнестійкість (рис. 3.55).
Вогнестійкість – це здатність конструкцій, матеріалів затримувати поширення вогню, виражена в годинах. Усі будови і споруди за вогнестійкістю поділяються на 5 ступенів. Ступінь вогнестійкості залежить від вогнетривкості та займистості будівельних конструкцій, а також від межі поширення вогню по цих конструкціях.
У будівлях 1-го ступеню вогнестійкості всі конструктивні елементи неспалимі, з високою межею вогнестійкості (1,5-3 години).
2-го ступеню – також негорючі, але з меншою межею вогнестійкості (0,5-2,5 год. ).
3-го ступеню – будови, які мають основні несучі конструкції негорючі, а ненесучі (міжповерхові й перекриття на горищі) – важкогорючі (0,25-2 год. ).
4-го ступеню – будови, які мають всі конструкції важко спалимі (0,25-0,5 год. ).
5-го ступеню – всі конструкції горючі.
Багато неорганічних матеріалів хоч і не горять, але мають порівняно невелику термічну стійкість. Наприклад, вапняки і мармур руйнуються при температурі 300-400°С, а шифер і азбоцементні вироби при температурі 300°С втрачають воду, стають крихкими, а при температурі 600°С при попаданні на них води – розтріскуються.
Межа вогнестійкості – це час (у годинах) від початку вогневого стандартного випробування зразків до виникнення одного з граничних станів елементів та конструкцій (втрата несучої та теплоізолюючої спроможності, щільності).
Межа поширення вогню – максимальний розмір пошкоджень, яким вважається обвуглення або вигорання матеріалу, що визначається візуально, а також оплавлюванням термопластичних матеріалів.