6. ЛЮДИНА ЯК СУБ’ЄКТ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ БЕЗПЕКОЮ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

6. ЛЮДИНА ЯК СУБ’ЄКТ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ БЕЗПЕКОЮ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

6.1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Можливість засвоєння і використання знань у сфері управління безпекою життєдіяльності залежить від усвідомлення, яке міститься в простому питанні: навіщо потрібна система управління

Відповідь на це питання, як і усвідомлення необхідності в системі управління, знаходиться в змісті розвитку охорони праці, з одного боку, а з іншого, — в системних уявленнях, що наведені в попередніх розділах і будуть поширені в наступному підрозділі.

Первинна назва одної з попередніх наук, що складають основу безпеки життєдіяльності, є “техніка безпеки”. За своїм змістом ця наука фактично склалася з системи заборон і вказівок, що створювали передумову небезпеки. В процесі подальшого розвитку “техніка безпеки” трансформувалась в охорону праці. В змісті цієї наступної трансформованої дисципліни вже був блок організації роботи з безпеки життєдіяльності. На цей час тільки завдяки наявності організації робіт неможливо отримати необхідний рівень безпеки. Тому життя і практика забезпечення життєдіяльності склали стійку необхідність в наявності відповідного інструменту для впровадження визначених вимог безпеки. Інструментом впровадження і є система управління охороною праці.

Підставою для розробки системи управління є:

— законодавство України, яке формує правові відносини в сфері безпеки життєдіяльності;

— національна програма України з питань поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;

— концепція організації робіт з профілактики невиробничого травматизму;

— рекомендації Українських конференцій з охорони праці; існуючі недоліки в функціональному забезпеченні управління

охороною праці в рамках регіону.

Структура і зміст складових, що визначають систему управління безпекою життєдіяльності, є:

— терміни та визначення;

— цілі і завдання;

— формування зовнішніх та внутрішніх зв’язків;

— встановлення складових частин системи;

— встановлення участі в підсистемі кожного його елемента;

— кінцевий продукт роботи системи;

— самозахист системи.

6.1.1. Цілі та завдання системи управління

В більшості випадків у розроблених системах управління безпекою життєдіяльності за мету визначають:

1. Розробку і впровадження рішень.

2. Забезпечення безпеки життєдіяльності та інші.

Це докорінно неправильно. Бо такі цілі відображають тільки цілі окремих підсистем і не відповідають системним уявленням. Крім того, такі цілі не дають можливості відтворити поєднання складових системи так необхідних для практики безпеки життєдіяльності. З іншого боку, коли зміст управління і зміст охорони праці складають однакові за змістом цілі, то формується безвихідна ситуація, оскільки при цьому збігається зміст управління і зміст охорони праці.

Виходячи а цього, можна сформулювати основні вимоги до цілей — вони мають відображати системні процеси, які сприяють впровадженню безпеки життєдіяльності, а сама система, в широкому розумінні, має регулювати взаємовідносини між своїми підсистемами.

До таких цілей, що за змістом можуть виконати вищезгадані умови, належать:

1. Упорядкування в сфері управління безпекою життєдіяльності.

2. Адаптація управлінських дій до реальних умов життєдіяльності і до функціонування системи.

Визначені цілі є найвищою метою в системі управління безпекою життєдіяльності. В практиці мають місце багато цілей. В своїй сукупності вони створюють “дерево цілей” і відповідно до них існує “дерево завдань”. Основними з “дерева цілей” є:

— ті, що стосуються встановлення, створення передумов для роботи і удосконалення системи;

— методичні цілі;

— загальносистемні цілі;

— ті, що формують можливість функціонування системи управління.

Завданням системи управління безпекою життєдіяльності с визначення природи і змісту упорядкування та адаптації за всіма складовими частинами системи управління, а також — шляхів використання під час їх реалізації в практиці безпеки життєдіяльності.

Кінцевим продуктом системи управління с легкокерований (виробничий чи інший) простір, який завдяки своему існуванню створює передумови для виконання основних цілей і завдань.

Принципи побудови і функціонування системи управління формують:

— зміст і характер впливу суб’єкта на об’єкт;

— вплив здійснюється шляхом реалізації загальних управлінських і конкретних функцій безпеки життєдіяльності;

— виконавцем впливу суб’єкта на об’єкт с органи управління, на які суб’єкт управління здійснює перерозподіл частини своїх прав та обов’язків;

— передача впливу здійснюється шляхом розробки і реалізації рішень, встановлень прямої і зворотної інформації та ін.

До основних загальних функцій управління безпекою життєдіяльності належать:

— організація та координація робіт;

— обмін, аналіз та оцінка ставу умов та безпеки праці;

— планування робіт;

— контроль за функціонуванням системи управління;

— стимулювання.

За спрощеним уявленням система управління складається з:

— суб’єкта управління;

— органу (структури) управління;

— законодавчої підсистеми (бази);

— функціональної підсистеми;

— інформаційної підсистеми;

— об’єктів управління.

До складу системи належать об’єкти соціально-економічного і матеріального характеру.

{lang_content_nav}ом управління об’єктів соціально-економічного характеру є управління дієвістю функціональних служб, структурних підрозділів, власника, органів регіональної та місцевої державної влади, відділів і управлінь міністерств та відомств.

{lang_content_nav}ом управління об’єктів матеріального характеру є управління параметрами, які характеризують (оцінюють стан) умови і безпеки праці в рамках “людино-машинних систем”.

Суб’єктами управління є робітники, службовці, керівники структурних підрозділів підприємств, власники, керівники (заступники керівників) центральних та місцевих органів державної виконавчої влади та виконавчих комітетів області, селища та міста.

Питання адаптації в системі управління мають вирішуватися конкретно з урахуванням:

— політики в сфері безпеки життєдіяльності;

— стану безпеки життєдіяльності;

— рівня підготовки і кваліфікації виконавців;

— характеру взаємодій в системі.

Інформаційна підсистема являє собою складну сукупність взаємопов’язаної інформації, поєднаної в окремі структурні групи в залежності:

— від конкретних вимог, які пред’являються їй у процесі управління;

— від структури управління;

— від характеру рішень, що приймаються в системі управління. Усвідомлююча інформація мас бути:

— оптимальною — містити мінімальну кількість показників, що дають можливість максимально характеризувати необхідний фактор для прийняття ефективного рішення;

— своєчасною — за терміном представлення співпадати з потребою;

— вірогідною —відповідно висвітлювати об’єкти, процеси, системи, зміст яких вона відображає;

— цінною — містити свідчення, які зменшують ступінь невизначеності знань про об’єкти управління;

— простою та зрозумілою — що дає змогу скористатись нею без будь-яких додаткових перетворень;

— вимірювальною — складеною в однакових з нормативною інформацією одиницях.

Інформаційну систему можна вважати повною, коли вона визначає:

— види інформації, що характеризують стан охорони праці та системи її управління;

— джерела та обсяг інформації;

— періодичність відбору;

— осіб, яким потрібна ця інформація;

— осіб, які повинні займатися збором цієї інформації;

— методи відбору, переробки, зберігання та передачі інформації.