1.2. Еволюційний шлях навчальної дисципліни ”Безпека життєдіяльності” в Україні

1.2. Еволюційний шлях навчальної дисципліни “Безпека життєдіяльності” в Україні

Навчальна дисципліна “Безпека життєдіяльності” є відносно новим предметом в українській вищій школі, яка пройшла певний шлях свого становлення.

Уперше дисципліну “Безпека життєдіяльності” почали викладати у МВТУ ім. Баумана (Росія) у 1989 році. З програми, яку розробили фахівці цього університету, випливало, що метою безпеки життєдіяльності є захист людини, яка перебуває у техносфері, від негативної дії чинників антропогенного та природного походження. Тоді ж у Ленінграді (Санкт-Петербург) створено власну школу фахівців з цієї галузі, які дотримувались концепції, що безпека життєдіяльності — це новий науковий напрямок, зміст якого полягає у виявленні закономірностей появи різного роду небезпек та розробленні відповідних методів і засобів захисту людини у будь-яких умовах її життя, і яка є фундаментом загальної освіти спеціалістів різних спеціальностей і професій.

На той час в Україні не існувало окремої школи з безпеки життєдіяльності. Першою програмою нової дисципліни стала “Програма для педагогічних інститутів”. Програма була складена на основі рекомендації Науково-методичної ради з безпеки життєдіяльності Держкомосвіти СРСР.

Після розпаду СРСР у Росії процес становлення безпеки життєдіяльності як навчальної дисципліни, розпочатий наприкінці 80-х — початку 90-х років XX століття, інтенсивно тривав. Окрім того, почали розроблятися теоретичні засади безпеки життєдіяльності та становлення її як наукової галузі. Перші п’ять років після проголошення незалежності України (1991—1995 роки) характеризуються як період становлення освітянського напряму “Безпека життєдіяльності” у вищій школі. У цей час було розроблено і видано низку навчальних посібників для вищих закладів освіти та підручників для середньої школи.

Державною програмою навчання та підвищення рівня знань працівників, населення України з питань охорони праці на 1996—2000 роки передбачалося здійснювати підготовку населення з питань охорони праці, починаючи з дошкільного віку, через мережу навчальних закладів усіх рівнів. Варто зазначити, що у 1999/2000 навчальному році згідно з наказом Міністерства освіти України від 18.08.1999 року № 300 у загальноосвітніх закладах був запроваджений курс основ безпеки життєдіяльності (ОБЖД).

Спільним наказом Міністерства освіти України та Штабу цивільної оборони України від 20.06.1995 року № 182/200 у навчальні плани вищих навчальних закладів України введено нормативну дисципліну “Безпека життєдіяльності”.

Безперечно, що програма відіграла позитивну роль у навчальному процесі. Але як з об’єктивних, так і з суб’єктивних причин неодноразово піддавалася справедливій критиці, оскільки майже увесь час відводився на розгляд питань безпеки життєдіяльності в умовах надзвичайних ситуацій і не було поставлено акцент на вивчення теоретичних знань з БЖД.

Друга програма нормативної дисципліни “Безпека життєдіяльності” для вищих закладів освіти була затверджена 04.12.1998 року. У ній з’явилося багато теоретичних положень, часто відірваних від реального життя. На сьогодні навчальною програмою з безпеки життєдіяльності є навчальна програма з нормативної дисципліни “Безпека життєдіяльності” для студентів вищих навчальних закладів освітніх рівнів “неповна вища освіта” та “базова вища освіта” всіх спеціальностей. У програмі відображені сучасні тенденції розв’язання проблем безпеки людини, врахований досвід європейської системи освіти у сфері ризику, Концепції ООН “Про сталий людський розвиток”, інших міжнародних та національних документів. Зусиллями фахівців Міністерства освіти і науки України у 2001 році розроблені блоки змістовних модулів з БЖД.

На сьогодні БЖД — нормативна (обов’язкова) дисципліна для студентів ВНЗ, що включена в освітньо-професійні програми (ОПП) підготовки фахівців будь-якої спеціальності та напряму спеціалізації.

За короткий термін її існування виникло два, зовсім різних, підходи щодо її викладання у вищих навчальних закладах. Один з них розроблений науково-методичною комісією з безпеки життєдіяльності науково-методичної ради Міністерства освіти і науки України (НМК з БЖД НМР МОНУ). Голова цієї комісії В. М. Заплатинський дає чітку концепцію вивчення блоку дисциплін з питань безпеки людини на різних етапах навчально-виховного процесу: знання з нормативних дисциплін БЖД, “Екологія”, “Основи охорони праці” здобуваються на етапі підготовки студентів за програмою “Бакалавр”, а дисциплін “Цивільна оборона” й “Охорона праці в галузі” — на етапі підготовки за програмою “Магістр”.

Інший підхід полягає в об’єднанні вищезазначених навчальних дисциплін в одну нормативну навчальну дисципліну під назвою “Севітологія”. Такий підхід відповідає стратегії входження України в європейський освітянський простір (Болонський процес) і, безперечно, має право на існування.

Сьогодні у розвитку знань про безпеку людини можна визначити дві тенденції: з одного боку, відбувається подальша диференціація дисциплін, а з іншого — посилюються інтеграційні зв’язки з іншими дисциплінами, тобто з’являються ознаки науки “на стику”.

Це пояснюється виникненням міждисциплінарних проблем, вирішення яких забезпечується відразу кількома навчальними дисциплінами. Наприклад: проблемами безпеки людини займаються не тільки БЖД і цивільна оборона, але й охорона праці, ергономіка, валеологія та основи медичних знань. Тому, на наш погляд, повністю виправдано те, що внутрішньо-системна структура БЖД може бути представлена кількома дисциплінами: БЖД, цивільною обороною й окремими проблемами з охорони праці, валеології та основ медичних знань.

Це дозволяє, по-перше, звести всю проблематику з питань безпеки людини в якісно однорідну площину; по-друге, визначити основні відмінності між дисциплінами; по-третє, виразити специфіку цих дисциплін і окреслити коло їх знань.

Вивчення дисципліни за таким підходом передбачає застосування кредитно-модульної системи організації підготовки спеціалістів, що дає можливість ефективніше оволодіти знаннями і вміннями в рамках кожного окремого модуля (автономного блоку) навчального матеріалу дисципліни, а також забезпечити високий рівень теоретичних і практичних знань майбутнього фахівця у сфері безпеки своєї професійної діяльності. Узагальнена модель підготовки випускника вищого навчального закладу (ВНЗ) щодо БЖДЛ наведена на рис. 1.1.

Отже, безпека життєдіяльності — це галузь науково практичних знань про збереження життя і здоров’я людини, яка покликана формувати світоглядні засади гармонійних стосунків людини з природою, технікою та суспільством, виявляти, ідентифікувати і прогнозувати ризик виникнення різного роду не без пек, розробляти системи захисту від них.

Рис. 1.1. Узагальнена модель підготовки випускника ВНЗ щодо БЖДЛ

Сьогодні БЖД як галузь наукових знань глибоко вивчає проблеми безпеки життєдіяльності, намагаючись охопити всі сфери життя і діяльності людини. Вона сміливо розширює свою “територію” досліджу вальних проблем і вже довела свою життєздатність. А нинішні тенденції подальшого її розвитку і вдосконалення лише продовжують її еволюційний шлях.

Підтвердженням цього е слова великого українського вченого В. Вернадського про те, що “наука є створенням життя. З навколишнього життя наукова думка бере матеріал, який вона перетворює у форму наукової істини. Саме це є стихійним відображенням людини в середовищі, що оточує її”.