Розділ 2. НАВКОЛИШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ І ЖИТТЄДІЯЛЬНІСТЬ ЛЮДИНИ
Зміст сторінки:
Розділ 2. НАВКОЛИШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ І ЖИТТЄДІЯЛЬНІСТЬ ЛЮДИНИ
2.1. Система “людина — навколишнє середовище” та її компоненти
Життєдіяльність людини відбувається у певному середовищі, яке називають навколишнім. Існують різні / підходи до визначення поняття “середовище”. Дехто ототожнює його із “природним середовищем”, тобто довкіллям, інші — з поняттям “життєве середовище”, тобто як частину Всесвіту. Ще інші — з культурним середовищем, де діють фактори як матеріальної культури, так і духовної. Але найбільш вдалим є визначення, сформульоване Р. Лацко, який стверджує, що середовище — це єдність системоутворюючих компонентів природного і матеріального походження, які формують умови функціонування середовища .
Забезпечення безпеки життєдіяльності людини завжди було однією з найважливіших умов гармонійного розвитку цивілізації. Успіху на цьому шляху можливо досягти тільки тоді, коли людство осягне й усвідомить той реальний світ, в якому минає його життя. Таке розуміння породжує вирішення цілого комплексу складних і багатогранних проблем. Насамперед, людині необхідні знання про навколишній світ і правила безпечної поведінки в ньому.
Колись, на ранніх стадіях свого розвитку, людина безперервно відчувала вплив факторів природного походження: коливання температури повітря, атмосферні опади, стихійні явища тощо. Незахищеною була і від тваринного світу. Постійна боротьба за своє існування спонукала людину винаходити засоби захисту: вогонь, одяг, житло та ін. З часом ці засоби захисту вдосконалювались, з’являлись нові, що призвело до виникнення факторів впливу на людину техногенного походження; це вібрація, шум, концентрація токсичних речовин у повітрі, водоймах, ґрунті, електромагнітні поля, іонізуючі випромінювання та безліч інших. Окрім зазначених негативних чинників природного і техногенного походження, з’явились чинники соціального характеру: тероризм, міжетнічні та релігійні війни, наркоманія, психопатія тощо. У сучасному глобалізованому суспільстві їх кількість постійно зростає і дестабілізує життя людини. Як бачимо, вступивши у третє тисячоліття, людство досягло вражаючих успіхів у своєму розвитку, створило відносно комфортні умови для свого існування на Землі, вийшло в космос, пізнало деякі закони Всесвіту, але, у той же час, своєю активною діяльністю тільки створило ще більше небезпек, які загрожують його життю і здоров’ю. А це спонукає винаходити та вдосконалювати системи захисту.
Отже, життєдіяльність людини відбувається у певній системі взаємопов’язаних компонентів природного, техногенного і соціального походження. Сукупність цих компонентів творить навколишнє середовище.
Людина, як будь-який живий організм, активно взаємодіє зі всіма компонентами середовища, в якому перебуває. Як твердив старогрецький філософ Протагор: “Людина є мірилом усіх речей”. Діяльність людини може бути як позитивною, так і негативною. Критерієм діяльності є знання чи незнання. Наслідком людської діяльності є користь або шкода. Тобто, адаптуючись у середовищі, людина або суперечить законам природи, або, пізнавши їх, пристосовує до своїх життєвих потреб.
Взаємодія людини і середовища підпорядкована певним закономірностям, які були сформульовані визначним українським ученим В. Вернадським. А саме:
— людина і середовище — діалектична єдність;
— середовище сприяє існуванню людини;
— провідна роль у взаємозв’язках “людина — середовище” належить людині.
Отже, по-перше, людина і середовище завжди були, є і будуть взаємопов’язані та взаємозалежні. Це цілком об’єктивна закономірність. По-друге, існування людини, її діяльність і поведінка повинні підкорятись певним умовам функціонування середовища. Принцип “Людина — цар природи” змінюється на “Людина — для природи”.
Система “людина — навколишнє середовище” (“Л — НС”) має свою структуру та властивості. Може існувати і розвиватись тільки за умови підтримання гомеостазу. Відповідно система “Л — НС” змінюється у разі зміни будь-якого з її компонентів. Адже компоненти системи залежать один від одного і чутливо реагують на будь-які зміни. Так, наприклад, природний компонент середовища змінюється у зв’язку із впливом на нього матеріально-енергетичних та інформаційних чинників техногенного компонента. У той же час соціальний компонент підтримується життєво забезпечувальними функціями природного.
Система “Л — НС” належить до відкритих систем, де здійснюється обмін енергією та інформацією як між компонентами системи, так і між зовнішнім середовищем (так званий метаболізм). Розвиток системи — це зміна її стану, який визначається сукупністю характерних для цієї системи величин, які називають параметрами.
Для кожного компонента системи існують свої характеристики параметрів. У разі відхилення параметрів від норми може знижуватись ефективність функціонування як кожного компонента зокрема, так і ефективність функціонування системи в цілому. Це може призвести до її деградації або до припинення існування. Тому так важливо визначити оптимальний рівень параметрів кожного компонента системи. Варто зазначити, що завдання е надзвичайно складним, якщо зважати на масштаб антропогенного впливу на НС.
Отже, навколишнє середовище, в якому перебуває людина можна уявити як систему взаємопов’язаних компонентів природного, техногенного та соціального походження (рис. 2.1). Між людиною та навколишнім середовищем існує діалектичний зв’язок, де людина відіграє провідну роль, тобто відповідає за розвиток і стан системи “людина — навколишнє середовище”. І саме вона повинна слідкувати за тим, аби параметри компонентів системи наближались до оптимального рівня.
Рис. 2.1. Модель життєдіяльності людини в системі “Л — НС”