Антимонопольне законодавство та регулювання економіки
Антимонопольне законодавство та регулювання економіки
Монополії, процес монополізації економіки мають істотні негативні наслідки:
– по-перше, монополії придушують конкуренцію – важливу рушійну силу економічного прогресу;
– по-друге, вони здатні збільшувати прибутки, зменшуючи обсяг випуску продукції і підвищуючи її ціну;
– по-третє, схильні до уповільнення науково-технічного прогресу;
– по-четверте, схильні до хижацького використання природних ресурсів та забруднення довкілля;
Однак монополії мають і суттєві позитивні риси.
Завдяки привласненню високих прибутків монопольні структури мають більше можливостей фінансувати науково-дослідні роботи, впроваджувати новітню техніку і технологію. Крім того, ефект “масштабу виробництва” великих підприємств дає змогу їм виробляти дешеву і якісну продукцію. Великі підприємства більш стійкі в умовах криз, що зменшує рівень безробіття і соціальну напругу у суспільстві.
Тому сучасна економічна наука вважає, що не можна ототожнювати поняття “монополія” з поняттям “велике підприємство”, навіть якщо воно має високу частку виробництва і реалізації продукції. Монополією слід вважати лише те підприємство, яке використовує ринкову владу – диктує ціни на ринку, придушує конкуренцію і здійснює інші негативні дії. Проти таких підприємств-монополістів з метою запобігти зловживанню їх монопольним становищем держава здійснює антимонопольну політику.
Антимонопольна політика – комплекс заходів,розроблених і впроваджених у багатьох країнах світу, спрямованих на припинення, попередження й обмеження діяльності монополій, а також створення відповідного законодавства.
Перший антимонопольний (антитрестівський) закон – так званий Закон Шермана – був прийнятий у США у 1890 р. Пізніше Закон Шермана було доповнено Законом Клейтона (1914 р.), законом про Федеральну торгову комісію (1914 р.) та іншими, які склали основу антитрестівського законодавства США.
За прикладом США в інших країнах світу також схвалювали антимонопольні закони. Антитрестівське законодавство за типом американського було прийняте у Великобританії в 1948 р., у Франції в 1963, в Італії 1964 р. У країнах Східної Європи автимонопольне законодавство почали розробляти наприкінці 80-х років XX ст.
Однак американська і європейська антимонопольна політика мають свої особливості:
– американська – спрямована, головним чином, проти монополії як структурної одиниці;
– європейська має регулятивний характер і спрямовується, головним чином, на протидію негативним проявам ринкової влади монополій.
У сучасних умовах національний та наднаціональний рівні конкурентного законодавства в Європі створюються за умов інтеграційних процесів в економіці та посилення міжнародної конкуренції. В кожній країні Європейського Союзу діє національне конкурентне законодавство, скоординоване з загальноєвропейським. Конкурента політика ЄС має регулятивний характер, тобто спрямована проти недобросовісних монополістичних прийомів.
Протягом останніх років конкурентна політика та конкурентне законодавство ЄС зазнали істотних змін порівняно з початком 60-х років XX ст., коли формувалася загальноєвропейська політика у сфері конкуренції. Нові підходи до конкурентної політики базуються на новому-більш економічному, ніж правовому – підході до змісту конкуренції та конкурентних відносин.
Антимонопольне законодавство Японії вважається “жорстким”, оскільки ґрунтується на Законі “Про заборону приватної монополії та забезпечення чесних угод”.
Отже, антимонопольне законодавство і державне регулювання окремих галузей мають єдину мету – забезпечити економічні умови для зростання добробуту суспільства та запобігти перерозподілу національного багатства на користь монополістів.