Держава і ринок
Держава і ринок
Ринок і держава — дві головні сили, які регулюють суспільне виробництво, доповнюючи одна одну і формуючи таким чином найбільш оптимальний господарський механізм.
Ринок у наш час не є єдиним регулятором економічного життя. На економічні відносини впливає держава, використовуючи законодавство і економічні методи. Правове регулювання спрямоване на упорядкування ринкових відносин. Особливе місце займає анти монопольне законодавство, ціль якого – обмежити на ринку диктат монополістичних об’єднань.
Один з важелів регулювання економіки – державні замовлення, закупівлі тих чи інших товарів (насамперед, військового призначення), які дозволяють збільшити попит, тобто розширити внутрішній ринок.
Найважливішим важелем є фінансово-економічне регулювання у формі податків. Держава збільшує чи зменшує ставки податків з населення і з підприємців. Таким чином, вона сприяє розширенню виробництва або гальмує його, стимулює або скорочує попит. За рахунок частини зібраних податків держава надає субсидії підприємцям, заохочуючи виробництво в тих чи інших галузях.
Серед основних важелів впливу на ринок варто назвати кредитно-грошову систему. Держава забезпечує економіку грошима і контролює їхній обіг з метою підтримки економічної стабільності (детальніше про це ви довідаєтеся з наступного параграфа).
Товаровиробники у певних ситуаціях (наприклад, коли необхідно вкласти засоби в технічне переоснащення виробництва або коли попередня партія товару не продана і виторг не надійшов) мають потребу в тому, щоб позичити гроші їх дають у борг на короткий або тривалий термін (кредит) банки. При цьому гроші повинні бути повернені банку в сумі, на кілька відсотків перевищуючу суму, узяту в борг. Знижуючи або підвищуючи процентну ставку, державний банк обмежує або розширює можливості одержання кредиту. А це, у свою чергу, впливає на можливості розширення виробництва тих чи інших товарів.
Вплив держави на ринок здійснюється і за допомогою економічного програмування. Державні програми або плани в ринковій економіці роблять на неї великий вилив, хоча не є обов’язковими для приватних товаровиробників. Державні органи розробляють програми і прогнози на кілька років, аналізують варіанти рівноваги між виробництвом і споживанням, між різними галузями виробництва. На цій основі даються рекомендації товаровиробникам, приймаються рішення про пільгові кредити і субсидії й інші міри активізації підприємницької діяльності. Із середини XX ст. таке “непряме планування” ринкової економіки затвердилося у всіх розвинутих країнах Заходу.
За рахунок держави здійснюються наукові дослідження і дослідно-конструкторські розробки, що частково рятує підприємців від відповідних витрат і тим самим стимулює виробництво певних видів продукції.