Необхідні передумови утвердження демократії. Етапи демократичного процесу

Необхідні передумови утвердження демократії. Етапи демократичного процесу

Досвід авторитарних і посттоталітарних держав, в тому числі України, показує, що становлення демократії – процес тривалий і не завжди безпосередньо успішний. Успіх перетворень визначається мірою готовності суспільства до сприйняття демократичних цінностей і процедур, мірою вкоріненості авторитарних і тоталітарних традицій.

Політологи виділяють кілька умов, що визначають демократичну трансформацію суспільства.

Зовнішньополітичні: характер міжнародних відносин, суперництво або співробітництво. Вплив зовнішнього середовища може виступати у формі економічного і інформаційного тиску, у формі підтримки демократичних сил у країні, як вплив силою прикладу демократичних країн (“демонстраційний” вплив більш високим рівнем життя). Останній шлях є домінуючим. Каналами поширення демократичних цінностей є ЗМІ, контакти між країнами: туризм, культурний обмін, навчання і стажування у західних університетах. Фактор економічного тиску проявляється у формі відмови від економічних взаємовідносин з диктаторськими режимами, у формі надання або відмови від економічної допомоги. Відомі випадки, коли прагматично налаштовані лідери слаборозвинутих країн, намагаючись отримати західні кредити, оголошували про початок ліберальних економічних і політичних реформ.

Економічні: розвинута ринкова економіка, високі темпи економічного росту, якщо вони використовуються для підвищення рівня матеріального добробуту населення. Зв’язок економічного фактору з демократичними трансформаціями проявляється у тому, що він впливає на соціальну конфігурацію суспільства. Визнано, що без відносно високого рівня добробуту важко досягти необхідної для демократії суспільної згоди.

Соціально-класові зміни у соціальній структурі у напрямку нівелювання різкого майнового розшарування і кількісної переваги у ній середнього класу – технічної і гуманітарної інтелігенції, представників середнього і дрібного бізнесу, висококваліфікованих робітників, які володіють певним рівнем доходів і освітою. Значення, яке відводиться середньому класу у теоріях демократії, обумовлено його розташуванням між двома полярними майновими групами (багатими і бідними). Він виконує важливішу функцію – функцію підтримання, соціальної стабільності. Зацікавлений у збереженні порядку і стабільності середній клас має і інші функції. Будучи економічно самостійним класом, він виступає основним платником податків, тим самим фінансує соціальні програми для бідних, нарешті, споживаючи блага, створені сучасним масовим виробництвом, -інвестує економіку.

Перед країнами, що стали на шлях демократичних перетворень, стоїть проблема формування середнього класу. Це стосується і сучасної України. Дуже вузький прошарок середнього класу, домінування бідних груп населення – все це безпосередньо відбивається на показниках соціальної стабільності і на рівні політичної поляризації у суспільстві. Протилежні майнові групи орієнтуються на різні уявлення про завдання подальшого розвитку суспільства, на полярні ідеології і партії (одні будуть підтримувати ринок і капіталізацію країни, інші -проявляти антиринковість), в той час як середній клас схильний до центризму. Якщо під середнім класом розуміти прошарок населення, який здатний адаптуватися до нових умов життя, то до цієї групи дослідники відносять 25% українців. В той же час до малозабезпеченої верстви і суспільства відноситься більше 60% населення. За соціологічними дослідженнями у 2003 р. у 54% українців прибуток виявився нижче за рівень життя. Про міру соціального розшарування можна говорити і за іншим показником: співвідношення рівня доходів 10% найбільш забезпечених громадян з доходами 10% самих бідних груп населення. Гранично критичним для збереження суспільної стабільності є співвідношення у доходах 10 : 1. В Україні він значно перевищує граничний показник. Наслідком майнової поляризації є ріст напруги у суспільстві, політичні і економічні конфлікти.

Культурні: підвищення рівня грамотності і освіченості населення, поширення громадянської політичної культури, в якій орієнтація на активну участь у політиці поєднується з орієнтацією на підпорядкування законам, з дисципліною і відповідальністю, з повагою прав і свобод інших людей, з готовністю до компромісів. Політологи відзначають, що процес формування громадянської культури – процес найбільш протяжний, який інколи навіть вимагає зміни декількох поколінь. Одночасно успіх демократичних перетворень визначається і наявністю у населення відчуття громадянської ідентичності, тобто відчуття приналежності до єдиної держави. Останнє особливо важливо для суспільств, які включають у себе різноманітні етнічні та конфесійні групи.

Інституціональні: наявність ефективної багатопартійної системи і громадських організацій, інших інституціональних можливостей для вираження і представництва інтересів різних соціальних груп, в тому числі виборчої системи, парламенту.

Особистісний фактор: конкретні дії і вольові рішення ключових політичних факторів. Іншими словами, процес демократизації у суспільстві визначається відповідальністю, волею і ідеологічними орієнтаціями політичного керівництва країни. Ці фактори визначають вибір політичними елітами тієї чи іншої стратегії демократичних перетворень. Політологи виділяють три етапи у здійсненні демократичних перетворень.

1. Етап лібералізації характеризується кризою авторитаризму і посттоталітарних режимів, з якого влада намагається вийти через надання громадянам обмежених свобод. На цьому етапі відбуваються зміни у взаємовідносинах держави і громадянського суспільства. Звільняються політв’язні, слабшає цензура. Починає зростати інтерес населення до політики. Відбувається активізація громадянського суспільства: посилюється правозахисний рух, починає формуватися відкрита політична опозиція. Трансформується і сама еліта: вона розпадається на прибічників продовження реформ і прибічників збереження старого режиму. Перемога нової еліти дозволяє зберегти тенденцію мирної трансформації режиму.

2. Етап демократизації передбачає зміни у взаємовідносинах держави з іншими політичними суб’єктами (опозицією, партіями тощо), а також у відношеннях між основними гілками державної влади. На цьому етапі повинні формуватися демократичні політичні інститути (конкурентна партійна система) і процедури, активне громадянське суспільство. Знищення старої політичної системи закріплюється прийняттям нових конституцій. Конституції також визначають важливе у плані перспективи розвитку демократії питання про співвідношення законодавчої і виконавчої влади, об’єм повноважень останньої.

3. Етап консолідації демократії означає досягнення демократичної стабільності. Перехід до консолідованих демократій буває довгим, він може розтягуватися на десятиліття. Утвердження демократії визначається здатністю політичних акторів досягти консенсуса.

В трансформуючих (перехідних) теоріях розрізняють три можливі рівні консенсуса:

– ціннісний – погодження у відношенні базових демократичних цінностей;

– процедурний – всі політичні актори дотримуються правил боротьби, установлених конституцією, готових до демократичних процедур вирішення конфліктів;

 – інституціональний – створення владних структур, вбираючих у себе конкуруючі інтереси різних політичних сил.

Складність демократичних перетворень у сучасній Україні пов’язана з відсутністю достатніх передумов для успішного їх здійснення, з слабкістю громадянського суспільства, відсутністю реальної багатопартійності, політичної апатії населення, різкої майнової поляризації суспільства. Негативний вплив на політичну трансформацію здійснює таке явище, як економічна криза, що продовжується вже більше десяти років. Серед інших причин нестійкості демократичної трансформації в Україні – це поверхневе засвоєння ціннісних і процедурних аспектів демократії всіма суб’єктами, які приймають участь в цьому процесі: державою, політичними елітами, партіями, громадянами.