Тема № 1: Анатомія і фізіологія органів і систем людини

Тема № 1: Анатомія і фізіологія органів і систем людини

1. Поняття про долікарську допомогу, клітину та тканину, орган, систему органів

При нещасних випадках, травмах та гострих захворюваннях люди не завжди знають, яку потрібно надати допомогу потерпілому або хворому, як полегшити біль і страждання або попередити негативні для здоров’я та життя наслідки, неминучі при зволіканні в наданні допомоги до прибуття лікаря і доставки потерпілого в лікарню. Від нещасних випадків, травм на виробництві та побуті, гострих захворювань страждають мільйони людей. Важливу роль у збереженні здоров’я відіграє надання правильної і своєчасної першої медичної допомоги. 

Перша медична допомога – комплекс екстрених (негайних) медичних заходів, які надаються хворому або потерпілому на місці пригоди та підчас доставки в медичний заклад самим потерпілим чи особою, яка знаходиться поруч. Перша медична допомога може бути різною, залежно від того, хто її надає. Розрізняють такі види першої медичної допомоги:

1) некваліфіковам допомога, яка надається немедичним працівником, в умовах, коли немає необхідних засобів та інструментів;

2) кваліфікована (долікарська) допомога, яка надається медичним працівником або особами, які пройшли спеціальну підготовку з надання долікарської допомоги;

3) допомога, яку надає лікар, що має у своєму розпорядженні необхідні інструменти, апарати, медикаменти, кров і кровозамінники тощо.

Першої медичної допомоги потребують особи, з якими трапився нещасний випадок або раптово виникли тяжкі, загрозливі для життя захворювання

Щоб уміти кваліфіковано надати першу медичну допомогу при нещасних випадках та гострих захворюваннях, люди мають чітко знати основні ознаки різних ушкоджень, невідкладних станів, чітко уявляти наскільки небезпечними для потерпілого можуть бути ці ушкодження і стани. Цим і пояснюється те, чому до програми навчання у юридичних вузах МВС України введено курс “Перша медична (долікарська) допомога”. Перша медична (долікарська) допомога включає такі групи заходів:

1. Негайне припинення дії зовнішніх ушкоджуючих факторів (електричний струм, висока або низька температура, механічні здавлення тощо) і надання допомоги потерпілому (вилучення з води, видалення з палаючого приміщення або приміщення, де накопичились отрути, тощо).

2 Надання першої медичної допомоги потерпілому залежно від характеру і виду травми, нещасного випадку або гострого захворювання (зупинка кровотечі, накладання пов’язки на рану, штучне дихання, непрямий масаж серця тощо)

3. Організація швидкої доставки (транспортування) хворого або потерпілого до лікувального закладу.

Поняття про клітину та тканину

Для глибокого розуміння патологічних процесів, які розвиваються в організмі через різні види ушкоджень, знання основ анатомії та фізіології людини має виняткове значення. Анатомія і фізіологія людини – фундаментальні дисципліни в медицині. 

Анатомія – це наука, яка вивчає форму та будову організму, органів і тканин людини у процесі їх еволюції. Чітке знання будови тіла людини -обов’язкова умова розуміння життєвих функцій здорового і хворого організму, причин, що спричинили хворобу, вжиття заходів по їх усуненню.

Загальновідомо, що структурною та функціональною одиницею організму є клітина. На сучасному рівні розвитку науки під клітиною розуміють елементарну одиницю, яка є складною біохімічною самовідтворюючою структурною системою. Форма та розміри живих клітин різноманітні і залежать від походження та їх функцій. На основі мікроскопічних досліджень доведено, що основними структурними компонентами клітин є клітинна оболонка, цитоплазма, ядро та органели (лізосоми, мітохондрії, мікротрубочки тощо).

Життєво необхідною частиною клітини є ядро, яке є майже в усіх тваринних і рослинних клітинах. Форма його іноді відповідає формі клітини, але частіше залежить від її функціональних особливостей. В ядрі зосереджена основна маса дезоксирибонуклеїнової кислоти (ДНК) – носія генетичної інформації. Загальною властивістю всіх живих систем є їх самовідтворення, завдяки чому відбувається процес-росту організму, а також заміщення його відмерлих та ушкоджених тканин. У багатоклітинних організмах клітини розмножуються шляхом поділу. Розрізняють прямий поділ клітини та ядра – мітоз і непрямий – амітоз.

Тканина – це система клітин і неклітинних структур, об’єднаних загальною функцією, будовою і походженням, яка складає морфологічну основу забезпечення життєдіяльності організму. Виділяють чотири типи тканин:

1. Епітеліальна. 

2. Сполучна. 

3. М’язова. 

4. Нервова. 

Поняття про орган, систему органів та організм

Під час еволюційного розвитку багатоклітинних тварин утворюються органи, які є морфологічно оформленою і функціонально спеціалізованою частиною організму. У складі органа завжди є кілька тканин, які утворюють складну структуру, що має певну функцію. 

Усі сформовані і нормально розвинені органи хребетних тварин і людини побудовані за єдиним планом. Вони складаються з опорної тканини строми, яка, як правило, представлена кількома різновидами сполучної тканини, та паренхіми, що виконує основну функцію органа. Таким чином, строма та паренхіма – це дві групи тканин, об’єднаних для виконання певних функцій. Зовні орган обов’язково вкритий оболонкою. За будовою розрізняють органи постійні і тимчасові.

Сукупність органів одного походження, які мають спільні риси будови, пов’язані анатомічно і топографічно, а також виконують однакову функцію, називають системою органів. 

1) опори та руху – утворена кістками, їх сполученнями та м’язами;

2) дихання – складається з органів, що сприяють надходженню в організм кисню і видаленню з нього вуглекислого газу та інших токсичних речовин, які утворилися в процесі обміну;

3) травлення – об’єднує органи, що перетравлюють їжу та утилізують поживні речовини;

4) сечостатева система – сформована з органів, які звільняють організм від продуктів обміну речовин, та органів, що сприяють продовженню виду;

5) серцево-судинна система – забезпечує в організмі постійність внутрішнього середовища, а також переміщення поживних та фізіологічне активних речовин;

6) ендокринних органів – включає залози, які виділяють у кров речовини підвищеної активності (гормони);

7) нервова система – об’єднує частини організму в єдине ціле і здійснює його зв’язок з навколишнім середовищем;

8) органів чуттів – забезпечує сприймання інформації із зовнішнього та внутрішнього середовищ організму.

Усі ці анатомо-фізіологічні системи об’єднані в єдину цілісну систему, яка постійно взаємодіє із зовнішнім середовищем і перебуває у стані рухомої рівноваги. Цю складну, історично сформовану систему називають організмом.

2. Система органів руху і опори

Однією з основних пристосувальних властивостей живого організму до навколишнього середовища є рух. У хребетних тварин і людини ця функція здійснюється за допомогою апарату руху, який складається з кісток та зв’язок, що з’єднують кістки, його називають скелетом. 

У процесі еволюційного розвитку скелет зазнав низку змін. Так, для нижчих хребетних тварин характерним є зовнішній скелет, що виконує в основному захисну функцію (наприклад, панцир у черепахи). У вищих хребетних тварин та людини його замінив внутрішній скелет, який не тільки є опорою і захистом для життєво важливих органів, а й бере участь в обміні речовин і кровотворенні. Внутрішній скелет поділяють на основний та додатковий.

Основний скелет складається з кісток черепа, хребтового стовпа і грудної клітки, додатковий скелет – з кісток верхньої та нижньої кінцівок. 

У дорослої людини нараховується понад 200 кісток, з них 29 кісток формують череп, 26 хребетний стовп, 25 – грудну клітку, 64 – скелет верхніх кінцівок, 62 – скелет нижніх кінцівок.

Скелет виконує функцію опори, руху і захисту внутрішніх органів. Опорна функція скелета полягає в тому, що він підтримує м’які тканини, які до нього прикріплюються та утворюють стінки порожнин, у яких знаходяться внутрішні органи, надає тілу певної форми і положення в просторі. Кістки скелету виконують функцію руху, обумовлену тим, що при скороченні прикріплених до них м’язів кістки виконують роль важеля. Формуючи порожнини (черепну, грудну, тазову та ін.), кістки захищають внутрішні органи від ушкоджень та інших впливів зовнішнього середовища.

Усі кістки людини та хребетних тварин з’єднуються між собою за допомогою різних засобів у гармонійну систему, що задовольняє дві вимоги – міцність цілого і рухливість окремих його частин.

У скелеті виділяють три види з’єднань кісток:

неперервні з’єднання, в яких між кістками є прошарок з’єднувальної тканини, немає щілини або порожнини (кістки черепа, зуби із щелепами);

2) симфіз – перехідне фіброзне або хрящове сполучення кісток, у товщі якого є щілина. Такі утворення з’єднують деякі кістки грудини (симфіз ручки грудини), хребці (міжхребцевий симфіз) та лобкові кістки (лобковий симфіз). У цих з’єднаннях рух кісток обмежений;

3) суглоби або синовіальне з’єднання; обов’язковими структурними компонентами суглоба вважають суглобові поверхні зчленованих кісток, суглобову порожнину та суглобову капсулу; суглобові поверхні найчастіше збігаються одна з одною, або між ними розташовані хрящові пластинки – суглобові диски, які за формою нагадують півмісяць (їх ще називають менісками).

Суглобові поверхні завжди вкриті тонким шаром суглобового хряща. Суглобова порожнина ніколи не сполучається з навколишнім середовищем, завдяки тому, що вона оточена суглобовою капсулою. У порожнині міститься невелика кількість липкої синовіальної рідини, яка змащує суглобові поверхні і сприяє їх ковзанню.

Суглобова капсула багатьох суглобів місцями ущільнюється і досягає значної товщини за рахунок сполучнотканинних утворів зв’язок, що доповнюють і зміцнюють суглоб. Залежно від розміщення зв’язок відносно суглобової капсули розрізняють зовнішньо-капсульні, капсульні та внутрішньо-капсульні зв’язки.

Осьовий скелет

Скелет голови. Череп – це скелет голови. У ньому розрізняють два відділи: мозковий і лицьовий. У мозковому відділі черепа розташований головний мозок, органи зору, слуху і рівноваги.

Лицьовий череп складається із верхньої і нижньої щелеп, парних небних, виличних, сльозних, носових кісток, нижніх носових раковин і непарних – сошника і під’язикової кістки. Мозковий череп розділяють на склепіння (дах) і основу. Кісткову основу склепіння мозкового черепа утворюють парні – тім’яні та скроневі і непарні – потилична, лобна, клиновидна, ґратчаста кістки.

Хребетний стовп. Він є основою всього тіла і утворюється з 33-34 хребців, з’єднаних між собою рухомими і нерухомими зчленуваннями.

Хребці розділяють на справжні та несправжні. До справжніх відносять 24 хребці, які з’єднуються за допомогою міжхребцевих зчленувань і зв’язок, а до несправжніх – решту хребтів (9-10), що зростаються у крижову та куприкову кістки. 

Справжній, нормально розвинений хребець складається з тіла хребця, дуги хребця і семи відростків. Тіло хребця розташоване попереду від інших його частин і має форму низенької колони. Ззаду до тіла хребця приєднується тонка і висока дуга хребця, яка разом із тілом утворює хребцевий отвір. Отвори всіх хребців формують хребтовий канал, де міститься спинний мозок – його оболонка, судини та нерви. Від дуги відходять відростки, які поділяють на поперечні, суглобові та остисті. Розрізняють 7 шийних, 12 грудних, 5 поперекових, 5 крижових, 4-5 куприкових хребців. Крижовий відділ хребтового стовпа формується з п’яти крижових хребців, які у 17-22 роки зростаються в одну кістку.

Куприковий відділ хребтового стовпа складається з чотирьох або п’яти куприкових хребців, що зростаються між собою у людей середнього віку і утворюють одну кістку – куприк.

Грудна клітка. Утворена грудними хребцями, дванадцятьма парами ребер і грудиною. Порожнина, яка обмежена грудною кліткою і діафрагмою називається грудною порожниною, причому діафрагма відділяє грудну порожнину від черевної.

Ребра, кількість яких дорівнює 12 парам, симетрично розташовані по обидва боки грудного відділу хребтового стовпа. Кожне ребро має вигляд плоскої, довгої, вузької пластинки, що складається з реберної кістки та реберного хряща (за винятком XI та XII ребер).

Реберну кістку поділяють на головку, шийку та тіло. Хрящі семи пар верхніх ребер безпосередньо з’єднуються з грудиною, а хрящі VIII-X ребер приєднуються до хрящів розташованого вище ребра. Ребра, хрящі яких з’єднуються з грудиною, називаються справжніми, а всі інші – несправжніми. Серед останніх виділяють коливні блукаючі ребра, до яких відносять XI та XII пари, що вільно закінчуються в м’язах черевної стінки. 

Грудина. Грудина – непарна, плоска, довга, губчаста кістка, що нагадує меч стародавніх римлян. У зв’язку з цим верхня її частина дістала назву – ручка, середня – тіло, а нижній кінець – мечовидний відросток.

Додатковий скелет

У скелеті верхніх і нижніх кінцівок виділяють пояс і скелет вільної кінцівки. 

Пояс верхньої кінцівки складається з двох кісток: лопатки та ключиці. Лопатка називається так тому, що своєю формою нагадує плоску, тонку трикутну лопату. Вона прилягає до задньої стінки грудної клітки на рівні II-VII ребер. Розрізняють реберну та спинну поверхні лопатки. 

Ключиця – це трубчаста S-подібно зігнута кістка, що розміщується у людини між лопаткою і грудиною майже горизонтально і має два кінці та тіло.

Скелет вільної (верхньої) кінцівки складається з плечової кістки, кісток передпліччя (ліктьової і променевої) та кісток кисті, які у свою чергу включають кістки зап’ястка, п’ясні кістки і фаланги пальців. 

Пояс нижньої кінцівки складається з тазових кісток. Тазова кістка утворюється у 20-22 роки внаслідок повного зрощення клубової, сідничної та лобкової кісток. У місці зрощення їх на зовнішній поверхні розташована глибока кульшова западина. Майже вся западина вкрита хрящовою тканиною і служить для зчленування з головкою стегнової кістки. Дві тазові – крижова кістка та куприк, з’єднуючись між собою суглобами і зв’язками в міцне кісткове кільце, утворюють таз.

Скелет вільної нижньої кінцівки складається із стегнової, великогомілкової і малогомілкової кісток, наколінка, кісток заплесна, плесна та пальців.