Тема 1. Економіка як наука і господарська система
Зміст сторінки:
1. Понятие экономики
У розвитку і становленні економічної науки умовно можна виділити чотири фази:
– фаза донаучного розвитку – до вісімнадцятого століття.
– фаза зародження економічної науки – 1750-1870 рр.
– фаза відкриття і розробки основних теоретичних принципів – 1870-1930 рр.
– фаза сучасних теоретичних досліджень і розробок – після 1930 рр.
Слово “економіка” прийшло до нас із Давньої Греції, як поєднання слів “ойкос” – будинок, господарство і “номос” – закон, і спочатку означало “мистецтво ведення господарства”. З плином часу зміст терміну змінювався, ставав все більш широким.
Економіка – это сукупність всіх коштів, предметів, речей, субстанцій матеріального і духовного світу, які використовуються людьми з метою забезпечення умов життя, задоволення потреб (система життєзабезпечення, відтворення життя, підтримки і поліпшення умов існування).
Економіка – це наука, яка вивчає взаємодію людей в процесі пошуку ефективних шляхів виробництва матеріальних благ і послуг в умовах рідкості і обмеженості ресурсів з метою максимального задоволення постійно зростаючих і необмежених потреб людини і суспільства.
Економіка – це відносини, що виникають між людьми в зв’язку з процесами виробництва, розподілу, обміну, споживання товарів в ході цих процесів.
Основною економічною проблемою є обмеженість ресурсів і обумовлена цією обмеженістю проблема необхідності вибору.
Головна функція (призначення) економіки полягає в створенні продуктів, необхідних для життєдіяльності суспільства. При цьому виготовляються два види економічних благ:
а) предмети споживання і б) засоби виробництва (умови творчої діяльності).
2. Предмет, завдання і методи економічної теорії
Економічна теорія – це наука, яка вивчає взаємодію людей в процесі пошуку ефективних шляхів виробництва матеріальних благ і послуг в умовах рідкості і обмеженості ресурсів з метою максимального задоволення постійно зростаючих і необмежених потреб людини і суспільства.
Економічна наука – це сукупність знань, які дозволяють відповісти на ряд основних питань:
Що слід виробляти і в якій кількості (СТРУКТУРА ВИРОБНИЦТВА)
Як треба виробляти товари, хто їх повинен виробляти, з якими операційними системами, за допомогою яких технологій (ТЕХНОЛОГІЯ)
Для кого або кому призначаються вироблені товари, як вони розподіляються між споживачами (СФЕРА СПОЖИВАННЯ)
Як розподіляти Як споживати і використовувати продукт виробництва
Основні завдання сучасної економічної науки полягають у тому, щоб описати, проаналізувати і пояснити динаміку економічних процесів, що відбуваються у виробництві, при розподілі виробленого продукту і його споживанні. Висновки економічної науки необхідні для встановлення економічної поведінки суспільства.
Економічна теорія являє собою складну систему наук. Існують різні варіанти класифікації економічних наук. Найбільш поширеним серед них є та, відповідно до якої економічні науки поділяються на загальні, спеціальні та галузеві.
Розгляд та вивчення економічних питань ведеться на рівнях макроекономіки і мікроекономіки.
На рівні макроекономіки вивчається поведінка економічної системи в цілому.
На рівні мікроекономіки вивчаються закономірності і наслідки функціонування окремих суб’єктів в ринковій економіці (наприклад, фірми, банки, домашні господарства).
Також можна виділити мезоекономіку (поведінка певних підсистем національної економіки або галузей народного господарства) і супермакроекономіку (поведінка світової економіки в цілому).
Найважливішими методами дослідження в економічній теорії є: метод наукової абстракції, аналізу, індукції і дедукції, системный підхід, метод функціонального аналізу, історичний і логічний, економіко-математичне моделювання, економічний експеримент та ін.
Економічні принципи:
– допущення «за інших рівних умов»;
– принцип «витрати-вигоди», що вимагає економічно раціонального вибору з цілого ряду альтернатив;
– принцип «після цього, не означає внаслідок цього», який вимагає не змішувати в аналізі кореляцію (залежність) з причинністю.
При вивченні економічних проблем часто використовують позитивний і нормативний аналіз.
3. Структура економіки
Функціональна структура
1. Економіка — це перш за все людина, люди.
Праця як доцільні дії проявилась перш за все в господарюванні.
Людина являє ціль економіки. В той же час люди є засобом економіки.
Людина як частина економіки і її учасник виступає в трьох особах:
– людина-виробник;
– людина-споживач;
– людина-управлінець (координування та узгодження дій).
2. Друга частина економіки — природа. Природа – середовище проживання людей (навколишнє середовище).
3. Третя складова частина економіки — «штучна (антропогена) природа» – все, що створено людиною, виникло в результаті діяльності людей (включає матеріально-речову, енергетичну, інформаційну частини).
4. Інфраструктура – це сукупність об’єктів, що забезпечують функціонування виробництва (виробнича інфраструктура) і умови життєдіяльності людей (соціальна інфраструктура).
5. Предмети споживання (споживчі товари) – все, що покликане задовольняти особисті потреби людей.
6. Інформація – це знання, інтелектуальний продукт, представлені переважно у формі застосовуваних у виробництві результатів наукових досліджень, проектів, а також інформація, споживана людьми.
Економічні процеси і економічні об’єкти мають дві сторони: матеріально-речову (кількісні, об’ємні або натуральні показники) і вартістну.
Подвійна природа економіки, яка виявляється в наявності в ній взаємопов’язаних сторін у вигляді матеріально-речового і грошового початків, є фундаментальною ознакою і принципом економіки.
Галузева структура економіки
Галузь – частина економіки, виробничо-економічна область, в яку входять об’єкти, що володіють єдністю виконуваних функцій, видів і призначення продукції, що випускається, застосовуваних технологічних процесів.
У галузевій структурі економіки – дві групи галузей: галузі матеріального виробництва і галузі соціально-культурної сфери (нематеріального виробництва).
Сфера матеріального виробництва: промисловість (добувна, переробна, машинобудівна, легка) сільське і лісове господарство, будівництво, транспорт і зв’язок, торгівля і громадське харчування, матеріально-технічне забезпечення.
Соціально-культурна сфера (нематеріальне виробництво): культура, освіта, охорона здоров’я, соціальне забезпечення, наука, управління, житлово-комунального господарства, побутове обслуговування населення.
Територіальна структура економіки
Територіальна економіка — це економічні об’єкти, розташовані на даній території.
Територіальність економіки треба розуміти і мати на увазі в суто географічному, державно-націоному і природному сенсах.
4. Економічні закони і їх сутність
Економічні процеси в суспільстві управляються внутрішніми, властивими їм законами – законами громадських дій людей або економічними законами.
Ряд істотних і принципових відмінностей між законами природи і економіки:
1) природні закони – це закони природи, економічні – закони розвитку суспільного життя, господарської діяльності людей;
2) природні закони – вічні, економічні – носять історичний характер;
3) відкриття та використання природних законів відбувається більш-менш гладко, а економічні закони зустрічають сильну протидію з боку відживаючих громадських сил.
Слід розрізнятиоб’єктивні закономірності і юридичні нормативні акти.
Економічні закони класифікуються за такими групами (в залежності від їх історичної стійкості):
1) специфічні економічні закони (закони розвитку конкретних, історично визначених форм господарювання);
2) особливі економічні закони (закони для ряду епох, де зберігаються умови для їх дії);
3) загальні економічні закони.
- Закон підвищення потреб – потреби ростуть в кількісному і в ще більшому ступені якісному відношенні.
- Закон зростаючих альтернативних витрат – для отримання кожної додаткової одиниці одного товару доводиться розплачуватися втратою зростаючої кількості інших товарів, тобто збільшенням втрачених можливостей.
- Закон спадної прибутковості (віддачі) – приріст випуску певного продукту за рахунок збільшення будь-якого змінного фактора при інших фіксованих факторах убуває, починаючи з деякого обсягу випуску.
- Закон попиту – величина попиту зростає при зниженні ціни і зменшується при підвищенні ціни товару за інших незмінних факторів.
- Закон пропозиції – обсяг пропозиції товару збільшується при збільшенні ціни і зменшується при її зниженні за інших незмінних факторів.
- Закон спадної граничної корисності (перший закон Госена ) – чим більше споживання деякого блага, тим менше приріст корисності, що отримується від одиничного збільшення споживання цього блага.
- Закон Энгеля (залежність структури особистого споживання від доходу – кількість і види придбаних споживачами товарів і послуг в помітному ступені залежать від грошових доходів покупців.
- Закон вартості – регулює еквівалентний обмін товарів відповідно до кількості втіленого в них суспільно-необхідного робочого часу, який є мірилом вартості товару.
- Закони грошового обігу – кількість грошей, що обертаються в країні протягом певного періоду часу, має дорівнювати грошовій вартості проданих за цей період товарів (закон відповідності між обертаючою в країні грошовою масою і грошовою вартістю обертаючою товарною масою).
M * V = Q * P,
де М – маса грошей;
V – кількість обертів;
Q – кількість товару;
Р – ціна одиниці товару.
5. Сутність, структура, роль потреб в розвитку економіки
Потреби – об’єктивна потреба людей в чому-небудь, об’єктивно необхідному для підтримки життєдіяльності і розвитку організму, розвитку особистості, що вимагає задоволення.
Найбільшого поширення набула теорія американського вченого А. Маслоу, згідно з якою всі потреби за принципом ієрархії розташовуються в наступному висхідному порядку від “нижчих” матеріальних до “вищих” духовних:
1) фізіологічні;
2) в безпеці;
3) в соціальних зв’язках;
4) самоповага;
5) в розвитку.
За суб’єктами (носіями потреб):
– індивідуальні, групові, колективні, громадські.
По об’єкту (предмету, на який вони спрямовані):
– матеріальні, духовні, етичні (пов’язані з моральності) і естетичні (що стосуються мистецтва);
За сферами діяльності:
потреби праці, спілкування, рекреації та економічні.
Цю класифікацію потреб можна доповнити виділенням потреб раціональних і ірраціональних, абсолютних і дійсних, усвідомлених і не усвідомлених, помилково понятих та ін.
Швидше за все насичуються і мають певну межу збільшення потреби нижчого порядку. По суті, безмежні запити вищого порядку – соціальні та інтелектуальні.
Економічні потреби – це частина людських потреб, для задоволення яких необхідне виробництво, розподіл, обмін і споживання благ і послуг. Саме вони беруть участь в активній взаємодії між виробництвом і незадоволеними запитами людей.
Тільки при усвідомленні потреб виникає мотивація до праці. В цьому випадку потреби набувають конкретну форму – форму інтересу. Всі інтереси існують в єдності, але між ними є і протиріччя.
6. Економічні ресурси і фактори. Економічний продукт
Виробничо-економічна діяльність – це перетворення деяких видів економічних ресурсів в певний економічний продукт.
До економічних ресурсів відносять: працю, природні ресурси (прийнято називати всі природні ресурси єдиним терміном «земля»), засоби виробництва, грошові засоби, інформаційні ресурси.
В економічній практиці всі види які використовуються в економіці матеріально-речових ресурсів – матеріальні ресурси.
Відтворювані і невідтворювані ресурси.
Призначені для економічної діяльності матеріальні і грошові ресурси називають капіталом.
Фізичний капітал (засоби виробництва) і виділений на їх придбання грошовий капітал.
Інвестиції.
Особливий (невідтворюваний, обмежений) економічний ресурс – час. Ресурси – це те, що надходить, входить в економіку. Фактори – те, що задіяно в виробничо-економічних процесах, використовується в них. Фактори виробництва: земля, праця, капітал.
Економічний продукт – те, що виробляється, створюється, використовується в економіці.
Продукція – матеріально-речовий продукт, створений в процесі матеріального виробництва.
Товар– об’єкт купівлі і продажу, тобто економічний продукт, який після свого створення підлягає продажу або призначений для продажу.
Робота – трудова діяльність, існування якої розглядається як продукт діяльності, як корисний і потрібний її результат, який підлягає оцінці і оплаті.
Проміжний і кінцевий продукт.
7. Відтворення і відтворювальний процес
Відтворювальний цикл (процес) охоплює період від створення продукту до його повного споживання, за яким слідує відтворення, новий цикл виробництва і споживання.
Будь-який економічний продукт в своєму русі по життєвому шляху проходить стадії свого відтворювального циклу: виробництво, розподіл, обмін, споживання (виробниче, кінцеве споживання).
Розрізняють звужене, просте і розширене відтворення в залежності від того, як змінюється кількість виробленого і спожитого продукту від циклу до циклу.
У відтворювальних процесах поряд з факторами виробництва значну роль відіграє зовнішнє середовище.
Взаємне узгодження процесів виробництва, розподілу, обміну, споживання здійснюється за допомогою системи управління економікою.