Виховний процес та його основні компоненти

Виховний процес та його основні компоненти

Процес виховання – динамічний,
неперервний, безупинний. Його рушійними силами є сукупність суперечностей, вирішення
яких сприяє просуванню до нових цілей. За своєю природою суперечності можуть бути внутрішніми й зовнішніми.

До внутрішніх суперечностей належать:

а) суперечність між зростаючими соціально
значущими завданнями, які потрібно розв’язати вихованцю, і можливостями, що обмежують
спрямовані на їх розв’язання його вчинки та дії. Ця суперечність супроводжує виховання
особистості, тому її розвиток може призупинитися, якщо не ставити перед нею нових
ускладнених завдань;

б) суперечність між зовнішніми впливами
і внутрішніми прагненнями вихованця. Виховний процес повинен так вибудовуватися,
щоб його зміст або форми реалізації цього змісту не викликали спротив у вихованця.

Серед зовнішніх суперечностей виокремлюють:

а) невідповідність між виховними впливами
школи і сім’ї. Нерідко батьки не дотримуються вимог, які висуває до їхніх дітей
школа, внаслідок чого порушується єдність вимог, що негативно позначається на вихованні
школярів;

б) зіткнення організованого виховного
впливу школи зі стихійним впливом на школярів зовнішніх обставин. До таких негативних
чинників належать вуличні підліткові групи, низькопробні твори масової культури
та ін. Вирішення цієї суперечності можливе лише за умови формування у школярів внутрішньої
стійкості й уміння протистояти негативним явищам;

в) неоднакове ставлення до учнів учителів,
які не завжди дотримуються принципу єдності вимог, внаслідок чого в учнів формується
ситуативна поведінка, пристосовництво, безпринципність, що негативно позначаються
на виховному процесі взагалі;

Попри тимчасовість зовнішніх суперечностей,
вони, однак, можуть знижувати ефективність виховного процесу. Тому їх виявлення
й усунення повинні перебувати завжди в центрі уваги педагогів.

Процес виховання складається з мети
і завдання, змісту й методики організації виховного впливу, а також його результату
і корекції. Структура процесу виховання, спрямованого на формування особистості,
охоплює свідомість особистості, емоційно-почуттєву сферу, навички та звички поведінки.
Провідну роль відіграє розвиток її свідомості.

Свідомість – властива
людині функція головного мозку, яка полягає у відображенні об’єктивних властивостей
предметів і явищ навколишнього світу, процесів, що відбуваються в ньому, своїх дій,
у попередньому мисленому їх накресленні і передбаченні наслідків, у регулюванні
відносин людини з людиною і соціальною дійсністю.

Структурними елементами свідомості
є відчуття, мислення, емоції, воля, самосвідомість. Вона відіграє провідну роль у діяльності й поведінці
людини. Через свідомість учні в процесі навчання і виховання набувають знань, умінь
та навичок, засвоюють досвід поведінки. їх свідомість виявляється у ставленні до
навчання та інших видів діяльності, до людей і суспільства, до себе, навчальних
та інших обов’язків.

Не менш важливі у формуванні особистості
й почуття, в яких виявляється ставлення людини до навколишньої дійсності й до себе.

Почуття – психічні
стани і процеси, в яких відображено емоційний бік духовного світу людини, її суб’єктивне
переживання подій та емоційне ставлення до навколишнього світу.

Виховання свідомості та емоційно-почуттєвої
сфери має поєднуватися з формуванням навичок і звичок поведінки.

Навичка – психічне
новоутворення, завдяки якому індивід спроможний виконувати певну дію раціонально,
з належною точністю і швидкістю, без зайвих затрат фізичної та нервово-психічної
енергії.

Формується вона на основі знань про
певний спосіб дії у процесі цілеспрямованих, планомірних, нерідко багаторазових
вправлянь.

Звичка – схильність
людини до відносно усталених способів дій.

Навички і звички поведінки формуються
у процесі цілеспрямованої, систематичної діяльності учнів, у якій вони набувають
досвіду поведінки. Тому важливо враховувати досвід попередньої поведінки школярів,
збагачуючи позитивне надбання й долаючи негативні звички. Формування навичок і звичок
поведінки потребує поступовості й систематичності вправляння, посильності та доцільності
поставлених вимог, відповідності їх рівневі розвитку учнів. Успішність його залежить
від дотримання педагогами і батьками єдиних вимог до учнів.

У процесі виховання можуть формуватися
й негативні звички через засвоєння дитиною хибного досвіду поведінки в ненормальному
середовищі, в якому вона в силу життєвих умов перебувала чи перебуває. Подолання
таких звичок потребує спеціальної виховної роботи, а їх викорінення передусім пов’язане
із з’ясуванням причин появи, їх усуненням.