Теорія «вільного виховання» Монтессорі
Теорія «вільного виховання» Монтессорі
Теорію
«вільного виховання» як течію в педагогіці другої половини XIX – початку XX ст.
характеризують індивідуалізм і категоричне заперечення суворої регламентації всіх
сторін життя й поведінки дитини. Її ідеалом є вільний, необмежений розвиток сил
і здібностей кожної дитини, повне розкриття індивідуума. Представники цього напряму
розвивали педагогічні погляди Ж.-Ж. Руссо про природне виховання.
Елена Кей (1849-1926) – шведська письменниця та громадський діяч,
завдяки якій ця теорія набула поширення в Європі. Висунула ідею самонавчання і самовиховання
дітей. На її думку, основою педагогічного процесу повинен бути особистий досвід
дитини, її інтерес і самостійність. Критикуючи стару школу, її методи, закликала
дорослих поважати дитину. Наголошувала, що мета освіти – у формуванні людини з «новими
думками й вчинками». У творах «На порозі життя», «Мати і дитина», «Вік дитини» виступала
проти недоліків у сімейному вихованні дітей дошкільного віку, старої схоластичної
школи, будуючи свої педагогічні погляди на теорії «вільного виховання» – самовихованні,
саморозвитку своїх природних, індивідуальних здібностей. Наголошувала, що вихователь
не повинен нав’язувати свої думки і вимоги, а тільки допомагати дитині самовиховуватись.
Марія Монтессорі (1870-1952) – італійський педагог, лікар, автор методики
виховання дітей у дошкільних закладах («будинках дитини») і початкових школах. Її
педагогічна система була різновидом теорії вільного виховання й сенсуалізму в педагогіці.
Основою
навчання в дошкільному й молодшому шкільному віці вважала сенсорне виховання, яке
здійснювала за допомогою організації навколишнього середовища і занять з дидактичним
матеріалом. Є автором творів «Метод наукової педагогіки, що застосовується до виховання
в будинках дітей», «Самовиховання і самонавчання в початковій школі», в яких пропагувала
теорію вільного виховання. Виходячи з того, що дитина від природи здатна до самостійного
спонтанного розвитку, вважала за необхідне створення такого оточення, яке б давало
їй тільки «поживу» для самовиховання. Головною формою виховання й навчання вважала
самостійні індивідуальні заняття дітей або спеціально розроблений нею індивідуальний
урок, основа якого – стислість, простота та об’єктивність знань. Заслугою Монтессорі
є впровадження в практику дошкільних закладів систематичних антропометричних вимірювань
за допомогою пристосованої до дітей апаратури. Її система здобула популярність у
багатьох країнах, а дидактичний матеріал і прийоми навчання лягли в основу для створення
більш досконалих систем навчання й виховання