Педагоги класики кінця XVIII-XIX ст.: Песталоцці

Педагоги класики кінця XVIII–XIX ст.: Песталоцці

Демократичні
ідеї організації нової школи знайшли теоретичне обґрунтування у педагогічних творах
і втілення у практичній діяльності європейських педагогів-класиків кінця XVIII-XIX
ст.

Йоган-Генріх Песталоцці (1746-1827) – швейцарський педагог-класик. Упродовж
багатьох років керував відомими виховними закладами в Швейцарії. Ще до того, як
стала знаменитою створена ним Івердонська вчительська школа, був удостоєний візитів
французького та російського імператорів Наполеона Бонапарта та Олександра І. Увійшов
у світову історію педагогіки тим, що утримував на власні кошти школи для бідних
дітей.

Основну
роль відводив вихованню, яке повинно забезпечити дітям поступовий, різносторонній
і гармонійний розвиток природних задатків, здібностей, добру трудову підготовку,
розвинути фізичні й духовні сили. В основу виховання поклав принцип природовідповідності,
прагнув побудувати навчально-виховний процес на основі врахування особливостей психологічного
розвитку дитини.

Услід за
Коменським ввів у теорію морального виховання принцип народності. Виховання
повинно ґрунтуватися на кращих якостях і рисах народу, почуттях правди і справедливості,
закладених в самому народові. Головним завданням морального виховання вважав розвиток
високих моральних якостей, навичок і переконань шляхом вправляння дітей у моральних
вчинках.

Навчання
прагнув будувати на психологічній основі, зокрема на чуттєвому пізнанні. Великого
значення надавав наочності, висунув ідею розвиваючого навчання, сформулював дидактичні
принципи послідовності, поступовості, міцності, систематичності, самодіяльності
у навчанні

Вважається
основоположником теорії та методики початкового навчання рідної мови, арифметики,
елементарної геометрії, географії.

Наголошував
на необхідності спеціальних систематичних вправ, розміщених у порядку наростаючої
трудності. Учитель повинен щиро любити дітей, почувати себе ніби їх батьком. Дитина
від природи має діяльні сили, тому завдання педагога – дати учневі відповідний матеріал,
потрібний для вправляння у цих силах. Це можливо тільки у тому випадку, коли вчитель
будуватиме все виховання на основі знання фізичних і психічних особливостей учнів.

Йоганн-Фрідріх Гербарт (1776-1841) – німецький філософ, психолог і педагог,
послідовник Песталоцці. Намагався теоретично обґрунтувати педагогіку, вважаючи,
що філософія вказує мету виховання, а психологія – шляхи до цієї мети. Визначаючи
основну мету виховання дітей як гармонію волі з естетичними ідеями і вироблення
багатостороннього інтересу, накреслив основні шляхи і засоби її досягнення: виховуюче
навчання, керування людьми і моральне виховання.

Вважав,
що світ складається з нескладних «реалїїв» – елементів і зв’язків між ними. Тому
обсяг свідомості людини є обмеженим і його слід формувати завдяки чотирьом ступеням
навчання. На першому ступені (ясність) застосовується первинне ознайомлення учня
з предметом пізнання, що посилюється унаочненнями; на другому (асоціація) встановлюється
зв’язок нових елементів знань з попередніми, відомими; на третьому (система) відбувається
компонування матеріалу, яке ускладнює його у вигляді правила чи закону; на четвертому
ступені (метод) виробляється застосування набутих знань на прикладах, при розв’язанні
вправ, завдань, тренувань.

Розробив
теорію видів навчання: описове(має на меті виявити досвід дитини, доповнити його за допомогою образної розповіді
вчителя, наочних засобів, заучування матеріалу напам’ять), аналітичне (має завданням поділ навчального
матеріалу на складники і надання уяві учнів певної системи), синтетичне (узагальнення, синтез існуючого
в свідомості відокремлено, зведення його до системи). Процес навчання має забезпечувати
єдність трьох способів навчання. Ставлячи вище за все розвиток мислення учнів, відводив
головне місце в навчальному процесі стародавнім мовам і математиці.

Фрідріх-Вільгельм-Адольф Дістервег (1790-1866) – німецький педагог-демократ. Його називали
«учителем німецьких учителів».

Світогляд
формувався під впливом просвітительської філософії та передової літератури Німеччини
(Лессінга, Гете, Шіллера та ін.). На його філософських і етичних поглядах позначився
і вплив Канта. Послідовник Песталоцці.

Обстоював
ідею загальнолюдського виховання, тобто єдності любові до всього людства і до свого
народу. Головною метою виховання вважав гармонійний розвиток людини на основі принципів
природовідповідності, культуровідповідності, самодіяльності.

Принцип
природовідповідності вважав найважливішим, тобто виховання має здійснюватися відповідно
до природного розвитку дітей, враховуючи їх вікові та психологічні особливості в
процесі навчання й виховання. Природі людини, на його думку, властиві індивідуальні
задатки, які потребують збудження і розвитку. Розвиток і виховання дітей нерозривно
пов’язані між собою, виховання має стимулювати природні задатки дітей, але не повинно
застосовувати насильства, оскільки це суперечить людській природі.

Сутність принципу культуровідповідності
полягає у тому, щоб у процесі виховання передавати молодому поколінню досягнення
культури даної історичної епохи. Принцип самодіяльності (активності та ініціативності)
визначає особистість дітей, сприяє розвиткові їх мислення й волі, які виявляються
у вчинках. Підготувати дітей і молодь до вільної діяльності та вільного розвитку,
виховати і навчити їх відповідно до вимог сучасності – основне завдання кожної школи.