Етнополітика як напрям політичної діяльності

1. Суб’єкти етнополітики

До суб’єктів
етнополітики належать люди (особи), які виявляють почуття національного самоусвідомлення
та етнічної спільності між собою, етноси, нації, національні (етнічні) меншини,
корінні народи, політичні партії, держава, етнічні лідери, а також створені ними
установи та організації, які беруть активну, свідому участь в етнополітичному та
етнонаціональному розвитку. Усвідомлення усіма ними своїх етнополітичних інтересів
робить їх суб’єктами етнополітики, а нерозуміння цих інтересів — об’єктами етнополітики.

Об’єктом етнополітики є усі явища етнополітичного та
суспільного життя, на які спрямована діяльність суб’єктів етнополітики. Це політична
система суспільства загалом, її елементи, форми політичного життя, сфера етнополітичних
інтересів, суперечності етнополітичного процесу як у вітчизняному, так і в регіональному
або світовому вимірі.

Суб’єкт етнополітики є активним за своєю природою. Рушійною
силою такої цілеспрямованої дієвої політичної діяльності є наявність у нього усвідомленого власного етнополітичного інтересу. Етнополітичний
інтерес — об’єктивно зумовлений мотив діяльності окремої особи, етнонаціональних
спільнот (етносів, націй, національних (етнічних) меншин, корінних народів тощо),
який пов’язаний з необхідністю задовольняти свої власні потреби і запити у сфері
міжетнічних, міжнаціональних відносин при спілкуванні з іншими етнічними групами,
політичними інститутами в суспільстві і спрямований на досягнення конкретних цілей.

Етнополітичний інтерес суб’єкта етнополітики найчастіше
виникає навколо питання щодо свого політичного самовизначення у формі власної суверенної
держави. У разі неспроможності його реалізувати етнонаціональна спільнота може обмежитися
постановкою питання про автономію або забезпечення конституційних гарантій свого
розвитку. Незадоволений етнополітичний інтерес стає підґрунтям виникнення етнічної
напруженості чи етнічного конфлікту.

Суб’єкти класифікуються як первинні (базові) та вторинні.

Первинними (базовими) суб’єктами етнополітики
є етнічно (національно) і політично свідомі люди (індивіди), етноси, нації, національні
(етнічні) меншини, корінні (нечисленні) народи, які виникли об’єктивним, природно-історичним
шляхом, а не внаслідок цілеспрямованої дії, і які створюють власні об’єднання, що
відображають їхні етнополітичні інтереси та сприяють втіленню їх у життя.

Вторинними суб’єктами етнополітики
є похідні від первинних, а саме: держава, політичні партії, етнополітичні та етнонаціональні
об’єднання, етнічна еліта, які беруть участь у прийнятті й виконанні рішень, пов’язаних
з життєдіяльністю первинних суб’єктів. Місце і роль суб’єктів етнополітики у розвитку
етнополітичної сфери суспільства визначається наявністю в них необхідних політичних
якостей, політичної культури. Їх роль у формуванні етнополітики зумовлена тим, що
через власні етнополітичні інтереси вони визначають її сучасний зміст, пріоритети
завдання та вектори спрямування.

Головним суб’єктом етнополітики є людина, особистість.
Саме завдяки її активній діяльності функціонують етноси, нації, етнічні групи і
створені ними організації і товариства.

2. Етнополітичний
процес

Етнополітичні
процеси включають в себе:

• суспільні відносини і види діяльності, які здійснюються
в різних життєвих умовах відтворення і розвитку етнічних спільнот (націй, народностей,
етнічних груп), етнічних і расових меншин, етноконфесійних громад і т. п.;

• зміни в національній та етнічній структурі суспільства,
динаміці розвитку етнічних спільнот, пов’язані з розвитком усіх сфер суспільного
життя. Критерієм тут, є те, що ці процеси здійснюються через політику, владно-управлінську
сферу, державні та інші інститути політичної системи, через політичну свідомість
і поведінку людей.

Проблема розвитку етнополітичних процесів сьогодні розглядається
в руслі двох основних підходів.

Перший – асиміляторський,
суть якого полягає в тому, що в багатонаціональних державах неминуче повинна відбуватися
асиміляція всіх національних груп якоїсь однієї крупної нацією (США).

Другий – плюралістичний, визнання за кожною людиною права на власну етнічну ідентичність. Цей підхід як
принцип етнічної політики передбачає заохочення самобутності кожної національності.
Його прихильники стверджують, що не змішання основних етнічних груп в якусь одноманітну
масу, а їх відродження, своєрідний «ренесанс» відкриває шлях до стабільного загального
співіснування. Це може сприяти зняттю напруженості в соціальних очікуваннях (про
що свідчить досвід Канади , Бельгії , Швеції).