Морально-професійна деформація в органах внутрішніх справ

3. Морально-професійна деформація в органах внутрішніх справ: причини та шляхи попередження

Професійна деформація – явище об’єктивно існуюче, супутнє розвитку людини
в її професійній діяльності (цей факт визнається науковцями і знаходить
підтвердження на практиці). Загалом, професійну
деформацію можна визначити як негативні зміни
у морально-психологічних рисах характеру працівників, їхніх службових і
позаслужбових відносинах у колективі, які відбуваються під впливом і внаслідок
їх професійної діяльності.

На відміну від професій, де деформація одного
працівника не «кидає тінь» на його колег, у діяльності працівників органів внутрішніх справтаке
явище нівелює соціальну цінність праці всіх представників правоохоронної
професії. Помилки однієї особи в суспільній свідомості перетворюються на недоліки усіх працівників, породжуючи відповідний негативний
стереотип.

Професійна деформація – це, насамперед,
деформація моральна. І якщо у працівника органів
внутрішніх справ індивідуальна моральна свідомість ще знаходиться
у стані формування, то це може призвести до свідомого або
несвідомого зловживання службовим становищем, порушення законності.

Деформація моральної свідомості працівників органів внутрішніх справвиявляється
в наступних формах:

• байдуже, формальне ставлення
  до людей, відсутність співпереживання і жалю;
• безпринципність;
• безчесність, корисливість,
  безсовісність, байдужність до особистості,
  об’єкту професійної діяльності;
• свідоме порушення основних принципів
  професійної моралі: колективізму, гуманізму, патріотизму, та її норм (обов’язку, совісті,
  відповідальності, честі і гідності);
• низький професійний рівень знань;
• мстиве, злісне, підозріле ставлення до людей;
• неправильне розуміння владних повноважень,
  зловживання ними тощо.

Той факт, що професійна
деформація — явище об’єктивне існуюче, супутнє розвитку людини в його
професійній діяльності — цей факт вже усвідомлений не тільки в наукової, але і
художньо-публіцистичній літературі. У романі «Безсоння» письменник А. Крон
створює яскравий художній образ цього багатоликого явища: дільничний лікар, що
підозрює кожну людину в симуляції; вчитель у школі, що розглядає учнів свого
класу як потенційно не здатних до самостійного навчання без його допомоги;
співробітник органів внутрішніх справ— щиро думає, що в кожного «не без рильця в пусі».

Природно, констатація
професійної деформації в суспільній думці і наукове розуміння її специфіки —
далеко не співпадаючі речі. Разом з тим очевидно й інше — на відміну від інших
професій, де деформація одного працівника не «кидає тінь» на його колег і не
нівелює соціальну цінність їхньої праці, у діяльності співробітників органів внутрішніх справ таке
явище в принципі неможливо. Помилки одного персоніфікуються в суспільній
свідомості як недоліки всіх співробітників, породжуючи відповідний стереотип —
«там усі такі».

Тому вивчення професійної
деформації співробітників органів внутрішніх
справ — безумовно актуальна задача. В даний
час не можна, очевидно, посилатися на той аргумент, що більша частина
працівників органів внутрішніх справ— чесні принципові люди, що професійно виконують свій
службовий і професійний обов’язок.

Показові слова
оперуповноваженого карного розшуку Финеева, що став на шлях зрощування зі
злочинністю: «Я прийшов у міліцію бороти зі злочинністю і раптом побачив, що
багато злочинів покриваються в самім відділенні». Подальша життєва еволюція
Финеева спричинила зловживання по службовій лінії, а згодом і убивство. Після
звільнення з органів внутрішніх справ за «дискредитацію звання працівника
міліції» пішло здійснення розбійного нападу на інкасатора, у результаті якого
Финеев і Книгин убили трьох чоловік і двох ранили».

Таким чином, постановка
проблеми професійної деформації аж ніяк не данина моді, чи ж відповідь на
«кон’юнктуру часу. Ця проблема існувала з часу виникнення міліції й існує
дотепер, саме як негативна альтернатива, закладена в механізмі професійної
діяльності органів внутрішніх справ, що
переповнена конфліктними ситуаціями. Природно, виникають закономірні питання:
які стан і ступінь наукової розробленості цієї проблеми По якому, образно
говорячи, «науковому відомству» проходить її компетентний розгляд Чи можливо
уникнути деформації, працюючи, приміром, в апараті карного розшуку, де основний
об’єкт діяльності — злочинці Як співвідносяться об’єктивні умови, що
визначають деформацію і суб’єктивне волевиявлення самих його співробітників
Нарешті, які напрямки профілактики деформації в існуючих матеріальних,
економічних і організаційних умовах діяльності карного розшуку

У найбільш загальному виді
професійну деформацію можна визначити як зміна характеру і результатів
професійної діяльності співробітників органів внутрішніх справ, їхніх службових
і позаслужбових відносин у колективі, розвиток в духовному світі співробітників
негативних морально-психологічних рис характеру. Деформація свідомості
представляє в остаточному підсумку відображення тих перекручувань, що
проявилися в професійній діяльності й у різноманітних відносинах, що виникають
на її основі. У цьому змісті деформація свідомості — і. результат, і одночасно
передумова загальної деформації. Не існує фатальної зумовленості професійної
деформації для кожного з працюючих в органах внутрішніх справ. Тільки від
волевиявлення конкретного індивіда залежить ступінь його стійкості деформуючому
впливу з боку об’єктивних факторів, якими наповнена його професійна діяльність.
У зв’язку з цим можна говорити про наявність визначеної «межі допустимості
професійної деформації», що представляє комплекс властивих конкретній людині
професійних і морально-психологічних якостей, що дозволяють ефективно
виконувати службові обов’язки. Різноманіття життєвих ситуацій, рівень розвитку
навичок і здібностей особистості, конкретні умови виконання службового
обов’язку можуть приводити співробітників органів
внутрішніх справ до зовсім протилежних
наслідків: удосконалюванню психічних властивостей, необхідних для в даній
діяльності, і до появи професійної деформації.

У практичній роботі
найчастіше змішуються два різнорідних явища: професійно деформовані
співробітники, по суті безпомічні і не підготовлені до конфліктних і стресових
ситуацій, з одного боку, і співробітники, називані «професіоналами», тобто
працівники, що свідомо використовують професійно-тактичні і психологічні
прийоми впливу на злочинця в рамках, дозволених законом.

Працівник органів внутрішніх справ знаходиться
з різними категоріями злочинців у постійному контакті, впливаючи, з одного
боку, на їхню свідомість і поводження як представник влади, а з іншого боку —
сам піддається зворотному впливу. У першому випадку елементи професійної
деформації виражаються в установці, коли сприйняття людей, що підозрюються в
здійсненні злочину з самого початку упереджене без достатніх доказів їхньої
провини. Аналогічно залучаються до справі, потерпілі, випадкові свідки можуть
бути необ’єктивно і упереджено оцінені співробітником органів внутрішніх справ , що
проводить дізнання.

Така психологічна
«обвинувальна обстановка» виникає внаслідок порушення принципу «презумпції
невинності». Співробітник міліції заздалегідь переконаний у винності людини в
силу того, що «випадково потрапити в міліцію людина не може». Тут ми маємо
справу з професійною деформацією, спричиненою недосвідченістю оперуповноважених
карного розшуку, слідчих, що формально виконують свої посадові і владні
повноваження. Частково для: цього існують і об’єктивні причини: психічні і
фізичні перевантаження ненормованого робочого часу, малий практичний стаж
роботи (сьогодні біля половини співробітників основних міліцейських служб мають
стаж до трьох років). Про високу ефективність їхньої трудової діяльності
говорити не приходиться.

Таким чином, бажання
якнайшвидшого розкриття злочину, потреба швидкого просування по службі можуть
привести до деформованого сприйняття об’єкта професійної діяльності, попросту
говорячи, нерозбірливому відношенню до людей.

Набагато небезпечніше інша
форма деформації — цілеспрямований і свідомий вплив об’єкта професійної
діяльності на співробітників міліції з метою деформувати його психіку, образ
думок і дій. Особливо складне протистояння деформуючому впливу з боку соціально
небезпечних і морально-агресивних елементів: убивць, ґвалтівників, злодіїв,
хуліганів, склочників, наклепників, скандалістів. Далеко не кожному
співробітнику органів внутрішніх справудається виробити психологічний імунітет проти даної категорії
облич і вести боротьбу не з людьми, а з тими негативними якостями, що в
остаточному підсумку обумовили здійснення ними злочинів. Деяка частина
співробітників піддається негативному впливу з боку цих облич, що приводить як
до відкритих, так і схованих форм професійної деформації. Прагнучи провести
дізнання максимальне ефективно, деякі співробітники прибігають до неправомірних
образів дій, які вони самі називають справжнім професіоналізмом.

Важливу роль у виробленні
морально-психологічного імунітету співробітників органів
внутрішніх справ відіграє їхнє відношення до
змісту професійної діяльності. У свою чергу, це відношення залежить від
емоційного й інтелектуального складу характеру співробітників. Зрозуміло, що
рішення завдань ранньої профілактики злочинів, а тим більше їхнього
якнайшвидшого розкриття, зв’язано з безпосереднім спостереженням співробітником
фактів насильницької смерті, фізичних страждань і моральних переживань
потерпілих. Тривалий вплив цих факторів рано чи пізно формує у співробітника стереотип
холоднокровного, а часом і байдужного відношення до події. Такі співробітники
свідомо зосереджуються на швидкому й ефективному розкритті злочинів і розшуку
винних. Зовсім очевидно, що якби вони інтелектуально не відволікалися від факту
насильства, емоційно переживали так, як близькі потерпілого, то попросту не
змогли б успішно і результативно працювати. Зайва схвильованість і нервозність
шкодить справі. Тому, говорячи про наявність «межі допустимості» професійної
деформації, мається на увазі насамперед змушена морально-психологічна адаптація
співробітника до обставин злочину й особистості самого злочинця. Разом з тим,
сказане не означає допустимості використання неналежних засобів в ім’я
якнайшвидшого досягнення мети.

Специфічні і різноманітні
засоби, використовувані в діяльності працівників органів
внутрішніх справ: засобу припинення, затримки, приводу,
розшуку; висновок про взяття під варту, застосування зброї. Застосування цих
засобів засновано на принципах гуманізму, справедливості і законності. Їхній
моральний зміст приймає юридично законодавчу форму, виражену у нормах права,
законодавчих актах, установлених державою. Закріплені в праві, моральні норми
стають морально-правовими вимогами, виконання яких строго обов’язково.

Співробітникам органів внутрішніх справ не
можна показувати ні свої негативні емоції до злочинця, правопорушника, ні, тим
більше, застосовувати недозволені прийоми і засоби. Глибока ілюзія полягає в
тому, що в деяких ситуаціях таке рішення обумовлене професійним ризиком.
Надмірне перебільшення необхідності оперативного ризику — один із симптомів
професійної деформації співробітників органів
внутрішніх справ .

Найважливіша сторона
професійної діяльності співробітників органів
внутрішніх справ — їхні службові відносини: між
начальником і підлеглим; старшим і молодшої по званню; відносини між членами
колективу, що мають однакове службове становище. У залежності від характеру цих
відносин багато в чому формуються професійні якості працівників, чи сповільнює
чи прискорює розвиток стійкого психологічного імунітету до деформації. Тим
часом, рівень морально-психологічного клімату в окремих підрозділах не завжди
відповідає вимогам, до керування цими підрозділами. Маються на увазі конфлікти
між самими співробітниками, між співробітниками і начальником, і т.д.

Склалася також своєрідна
емпірична практика роботи з молодими співробітниками, що приходять працювати в
міліцію. Не завжди начальник відділення розшуку, чи слідства вміє психологічно
впливати на молодих співробітників, допомагає їм адаптуватися в колективі,
зацікавлює в кінцевому результаті праці. Особистий приклад начальника, його
сумлінне і професійне розуміння службового обов’язку, уміння об’єднати
професійні інтереси усього відділення з особистими інтересами кожного
співробітника — неодмінна умова і надійна гарантія проти деформації службових
взаємин. Якщо деформація засобів і методів роботи співробітників багато в чому
обумовлена порушенням принципів законності, справедливості і гуманізму, то
деформація моральних і психологічних взаємин між співробітниками — принципу
колективізму. Проявом таких порушень може бути егоїстична орієнтованість
частини співробітників, насаджувана ними атмосфера «взаимоподсиживания», гризні
і недовіри, створення психологічної «натягнутості» у взаєминах. У цьому зв’язку
ще раз підкреслимо визначальну роль морального приклада начальника, поводження
якого сприяє створенню справді колективістських принципових взаємин, вільних
від лестощів, підлабузництва, догідництва і чиношанування, з однієї сторони;
егоїзму, кар’єристичної ощадливості, індивідуалізму — з іншої.

Одним з елементів, що
піддається професійної деформації, є свідомість працівників: низька професійна
культура, деформування почуттів, потреб, мотивів і ідеалів. Компонентом
свідомості виступають і вольові якості особистості, тому можна вести мову про
деформацію також волі. Корозія свідомості співробітників може бути ефективно
відвернена завдяки наявності наступних морально-ділових якостей: совість,
обов’язок, достоїнство, честь і відповідальність.

Той факт, що совість —
важливий засіб забезпечення виконання службового обов’язку, не означає, що
міліціонер не має права на відношення до людей, безпосередньо не обговорене
інструкціями і наказами, приміром, на жаль.” Навпаки, якщо поруч з тобою
хтось переживає горе, ти повинний допомогти і відчути його страждання, біль.
Допомогти насамперед тому, що саме від людини, одягненого у форму працівника
міліції, такої допомоги й очікують у першу чергу.

Часто поряд із сумлінністю
стосовно своїх обов’язків указують на необхідність для працівника органів внутрішніх справ таких
якостей, як чуйність, чуйність, співпереживання. Це не випадково. Ці риси
морального обличчя розкривають високу гуманістичну мету роботи органів внутрішніх справ, здатність кожного її
співробітника бути не тільки байдужим виконавцем нормативних актів, але і вміти
бути уважним і чесним, тобто завжди залишатися людиною, завжди й у будь-яких
ситуаціях.

Багато здивувань, засмучень
і навіть гніву викликає співробітник необов’язковий, неорганізований, той, хто
може і завірити в чому завгодно, і наобіцяти багато чого, але рівно нічого не
зробити. Тому сумлінність працівника органів
внутрішніх справ — це і його персональна
відповідальність. «Бути людиною,:— писав Антуан де Сент-Екзюпері,— значить
почувати свою відповідальність». Безвідповідальність співробітника чревата його
безпорадністю а гострими конфліктними ситуаціями, невмінням і неготовністю до
самостійних оперативних дій. І навпаки, відповідальний працівник ініціативний,
здатний у будь-якій неортодоксальній ситуації мобілізувати себе і людей на
пошук оптимального рішення.

Причин професійно-моральної деформації досить
багато. Умовно всі вони можуть бути розділені на об’єктивні та суб’єктивні (при
тому, що і перші і останні взаємодоповнюють одне одного).

Серед об’єктивних причин професійної і моральної
деформації можна відзначити:

1. Специфічність
професійної діяльності, постійні фізичні і психічні перевантаження, перевтома, негативні наслідки конфліктних і екстремальних ситуацій,
що приховують небезпеку для життя і здоров’я, дефіцит часу.

2. Постійний контактзі злочинним середовищем,
негативним впливом правопорушника, який розтліває працівників.

3. Недоліки в організації і керуванні
діяльністю (недосконалість звітності, взаємодія
служб, «процентоманія»).

4. Негативний вплив
колег по роботі, що допускає зловживання владними повноваженнями,
формалізм і байдужість до людей, халатне ставлення до службових обов’язків.

5. Відсутність систематичного і діючого контролю – з
боку керівництва і безпосереднього начальника – за діяльністю працівників.

6. Неналежне оперативно-технічне оснащення.

7. Несприятливі
побутові умови і сімейні відносини.

8. Помилки в підборі, розміщенні і вихованні кадрів.

9. Прорахунки у вихованні працівників (неуважність
або формальне виконання).

Серед
суб’єктивних причин можна виділити:

1) Низький службово-професійний рівень і небажання
удосконалювати професійні якості (самозаспокоєність, зниження самокритичності,
переоцінка свого професійного досвіду).

2) Розгубленість, психологічна непідготовленість
до роботи, відсутність навичок і умінь контролювати своє поводження,
бажання будь-яким способом зняти психологічне навантаження (розхитаність,
зловживання спиртними напоями).

3) Несприятливий морально-психологічний клімат у
колективі, відсутність єдності інтересів особистості і всього колективу.

4) Недостатня розвиненість морально-ділових і
вольових якостей працівників.

5) Невміння відокремлювати інтереси справи від
інтересів кар’єри.

6) Невміння працівників раціонально організовувати
робочий час, а також знімати фізичні і психологічні стреси, відволікатися від негативних емоцій у позаслужбових відносинах і в родині.

Крім відзначених причин доцільно, на наш погляд,
виділити групу факторів, вплив яких у комплексі підсилює
або уповільнює причини професійної деформації.

1. Юридичні: недосконалість карно-процесуального законодавства;
нечітка урегульованість оперативної роботи; відсутність юридичних гарантій,
що обмежують працівників органів від протизаконних
наказів і вказівок керівництва.

2. Економічні: відсутність чітких економічних стимулів; зрівнялівка в
оплаті; можливість стягнення побічної
матеріальної й іншої вигод у повсякденній роботі; недостатнє технічне
обладнення (комп’ютерною технікою, автотранспортом тощо); відсутність напрацьованої матеріально-технічної бази.

3. Організаційні: слабкий підбір у
розміщенні кадрів; слабкий контроль з боку керівництва; специфічність роботи ОВС; погана організація внутрішнього
обліку і контролю, у тому числі, невірні
критерії оцінки роботи; недостатні заходи для підвищення кваліфікації
працівників; некомпетентне втручання керівництва
в роботу.

4. Інтелектуальні: низький рівень професійних знань; недостатній рівень
політичної, правової і загальної культури; недоліки у вихованні і самовихованні
підлеглих.

5. Соціально-психологічні: брутальність і неврівноваженість
керівників; соціальна, групова, національна нетерпимість; зайва
самовпевненість; надмірне марнославство і кар’єризм; низький самоконтроль.

Резюмуючи вищесказане, підкреслимо: неуважність до моральної культури, до
морально-психологічного клімату службового колективу веде не тільки до зниження якості службової діяльності, але і призводить до загальної деградації, до повного розвалу колективу.

Безперечно, професійна деформація працівників ОВС
ініціюється станом і характером криміногенної поведінки, рівнем розвитку правової культури громадян, ступенем
результативності та ефективності боротьби з
антигромадськими проявами. Працівник органів внутрішніх справ знаходиться у постійному контакті з
різними категоріями правопорушників,
впливаючи, з одного боку, на їхню свідомість і поводження як представник влади, а з іншого – піддаючись зворотному впливу. У першому
випадку елементи професійної деформації
виражаються в установці, коли сприйняття
людей, які підозрюються в здійсненні злочину,
із самого початку упереджене без достатніх доказів їхньої провини. За аналогією
залучаються до справи потерпілі, а випадкові
свідки можуть бути необ’єктивно й упереджено
оцінені працівником органів внутрішніх справ, який проводить дізнання. Така морально-психологічна установка може бути
охарактеризована як “презумпція винності” – працівник органів внутрішніх
справ заздалегідь переконаний у винності людини
в силу того, що «випадково потрапити до міліцейського відділку
людина не може».

Небезпечною є й інша форма деформації – цілеспрямований
і свідомий вплив асоціальних осіб на працівників міліції з метою деформувати їх
психіку, хід думок і дій. Особливо складне протистояння деформуючому впливу з
боку соціально небезпечних і морально-агресивних осіб: убивць, ґвалтівників,
злодіїв, хуліганів, склочників, наклепників, скандалістів. Далеко не кожному
працівнику органів внутрішніх справ вдається виробити психологічний імунітет проти даної категорії осіб
і вести боротьбу не з людьми, а з тими
негативними якостями, що в остаточному підсумку обумовили здійснення цими людьми злочинів. Так, часто у практичній
роботі зіштовхуються професійно деформовані працівники, безпорадні і не
підготовлені до конфліктних та стресових ситуацій, з одного боку, і
працівники-професіонали, які свідомо використовують професійно-тактичні і
психологічні прийоми впливу на правопорушника в межах, дозволених законом, що
призводить до виникнення різноманітних конфліктних ситуацій.

Важливу роль у виробленні
морально-психологічного імунітету працівників органів внутрішніх справ відіграє їхнє відношення до змісту професійної діяльності. Зрозуміло, це відношення залежить від емоційного й інтелектуального складу
характеру працівників. Так, вирішення завдань ранньої профілактики злочинів, а тим більше їхнього
якнайшвидшого розкриття, пов’язано з
безпосереднім спостереженням працівником фактів насильницької смерті, фізичних страждань і моральних переживань
потерпілих. Тривалий вплив цих факторів рано чи пізно формує у працівника стереотип холоднокровного, а часом і байдужного відношення до події. Такі працівники свідомо зосереджуються на швидкому й ефективному розкритті
злочинів і розшуку винних. Очевидно, що якби вони інтелектуально не дистанціювалися від факту насильства, емоційно співпереживали так само, як близькі
потерпілого, то не змогли б успішно і результативно працювати: зайва
схвильованість і нервозність шкодить справі.

Службовий обов’язок, разом із тим, не
означає, що працівник органів внутрішніх справ не має права на
виказування уваги потерпілим. Навпаки, якщо хтось переживає горе, працівник органів внутрішніх справ, як і будь-яка здатна до
співчуття людина, повинен прийти на допомогу, – допомогти,
оскільки саме від людини, одягненої у форму, такої допомоги й очікують у
першу чергу. При цьому працівникам органів внутрішніх справ не можна виказувати ні свої негативні емоції до правопорушника,
ні, тим паче, застосовувати недозволені прийоми і засоби при
виконанні службового обов’язку.

Якщо деформація засобів і
методів роботи, що обираються працівниками, багато в чому обумовлена порушенням
принципів законності, справедливості і гуманізму, то деформація моральних і
психологічних взаємовідносин між працівниками — порушенням принципу
колективізму. Проявом таких порушень може бути егоїстична орієнтованість
частини працівників, насаджувана ними атмосфера взаємопідсиджування, недовіри, створення психологічної «натягнутості» у
відносинах. Підкреслимо визначальну роль
морального прикладу начальника у недопущенні
цього, поводження якого сприяє утвердженню
колективістських відносин, вільних від підлабузництва і чиношанування, з одного боку, кар’єризму й індивідуалізму — з іншого.

З огляду на причини виникнення професійної деформації, її відкриту і
приховану форми прояву, варто здійснювати цілеспрямований і постійний
профілактичний вплив.

До числа напрямків такого впливу відносяться:

– загальні заходи, спрямовані на
підвищення статусу ОВС, забезпечення їх незалежності від стороннього впливу та
підпорядкування тільки закону;

– безпосередні
заходи, що передбачають удосконалення професійної підготовки, організації та
управління, покращання виховної роботи; створення здорового демократичного
морально-психологічного клімату в колективах.

При цьому головна задача
виховної роботи – це формування у кожного
працівника активної життєвої позиції, високих ділових якостей, компетентності,
свідомого відношення до праці, усвідомлення
громадянського та службового обов’язку.

Конфлікт у діяльності оперативного працівника
закладений у самій природі цієї роботи. Вона здійснюється в постійній напрузі,
в екстремальних умовах. Усе це вимагає від працівників оперативних служб
своєрідного психологічного загартування, уміння швидко давати розпорядження,
відновлювати працездатність. Багато чого залежить і від того, як працівник ставиться до роботи. Втрата інтересу до неї в остаточному підсумку
може привести працівника до нервозності,
втоми, конфліктності з керівництвом. Неправильна
організація робочого часу, постійне перевантаження роботою, можуть навіть у
працівника, який любить свою справу, породити фізичну і психічну перевтому. У такому стані
виявляються апатія, байдужність і навіть відраза
до улюбленої роботи. Мабуть найпоширеніша помилка людей, захоплених справою, —
прагнення працювати 24 години на добу. Тим часом наші можливості не безмежні.
Мозку необхідний не просто відпочинок, йому необхідний час, щоб обробити і
систематизувати накопичену інформацію. Тому
потрібно вміти відпочивати.

Однією з найважливіших задач, що
покладається на керівника, – це створення оптимальних умов позаслужбової діяльності. Це зміцнення родини, забезпечення нормальних побутових умов життя працівників. Здійснюючи виховну роботу, начальник
зобов’язаний сприяти формуванню правильної реакції членів родини на труднощі служби. Такій
меті багато в чому сприяє організація дозвілля
працівників і їхніх родин. Зустрічі з цікавими людьми, поїздки у вихідні дні, виїзди на природу,
— ці та багато інших форм культурно-масової роботи допоможуть створити в людей гарний настрій, оскільки несуть у собі позитивний
емоційний заряд, формують у працівників творче
начало, зміцнюють їхні моральні якості.

Пропонуємо ряд практичних рекомендацій
для начальників підрозділів органів внутрішніх справ як посадових осіб, що
безпосередньо відповідають за профілактику професійної деформації
співробітників.

У сфері організації професійної
діяльності:

1. Підбор особового складу з числа співробітників, що
бажають працювати і люблять роботу в даному відділенні.

2. Постановка реальних задач — прийняття всіх заходів для
виконання їх у термін.

3. Формування навичок вести цілеспрямовану індивідуальну
виховну роботу з громадянами, людьми з числа раніше осуджених, а також інших
людей, що підпадають у сферу діяльності працівників ОВД.

4. Прищеплювання співробітникам уміння спілкуватися з
людьми, знаходити загальні інтереси, психологічно на них впливати.

5. Заохочення в підлеглих творчого мислення,
нестандартного підходу до кожної справи.

6. Прищеплювання підлеглим уміння піддавати власну роботу
самоаналізу і самоконтролю.

7. Навчання конкретним прийомам психологічного впливу на
інших облич, психологічна підготовка оперативного працівника до конфліктних і
стресових ситуацій.

8. Розвиток фізичної сили і витривалості співробітників.

У сфері виховної роботи:

1. Формування в співробітників наукового світогляду,
морально-правових переконань, ідейно-політичних і вольових якостей.

2. Виховання почуття критики і самокритики.

3. Виховання сили волі і характеру співробітників.

4. Виховання психологічного імунітету проти впливу з боку
злочинного світу, формування моральної стійкості.

5. Надання впливу особистим прикладом у службі й у
побуті.

6. Уміле сполучення в процесі виховного впливу на
підлеглих примусових заходів і переконання.

7. Створення здорового морально-психологічного клімату в
колективі.

8. Цілеспрямований і систематичний вплив на позаслужбову
діяльність підлеглих, турбота про їхнє дозвілля і побут.

У сфері формування
морально-психологічного клімату у відділенні карного розшуку:

1. Створення умов, що прискорюють адаптацію молодих і
тільки прибулих співробітників.

2. Систематичний збір і оцінка соціально-психологічної
інформації про підлеглих (неформальне лідерство, психологічна атмосфера, плітки
тощо).

3. Удосконалювання взаємин між членами колективу,
керівниками і підлеглими шляхом розвитку товариського співробітництва і
взаємодопомоги.

4. Удосконалювання системи інформування співробітників
про найближчі і перспективні цілі та завдання, що стоять перед колективом.

5. Ефективне використання суспільної думки колективу.

6. Гласне і відкрите рішення питань матеріального і.
морального заохочення співробітників, що відрізнилися.

7. Вивчення, закріплення і розвиток позитивних традицій в
професійної діяльності.

8. Підбор, розміщення первинних колективів і груп з
урахуванням індивідуальних особливостей і психологічної сумісності
співробітників.

У числі нових питань, що виникають
сьогодні в діяльності правоохоронних органів, безумовно, і проблеми, зв’язані з
тенденціями і структурою злочинного і протиправного поводження. Цей аспект
практично не зачіпався авторами, хоча професійна деформація в співробітників органів
внутрішніх справ, звичайно, ініціюється станом і характером криміногенної
поведінки, рівнем розвитку правової культури громадян ступенем результативності
та ефективності боротьби з антигромадськими проявами. Не випадково факти
корумпованості окремих ланок правоохоронної системи розбещуючи діяли на рядових
співробітників, вселяли непевність і пасивність, психологію «із сильними світу
не міряйся», пристосовництва і кар’єризму.

Не випадкова, мабуть, неоднозначна реакція на процеси, що
відбуваються в суспільстві, гуманізації діяльності правоохоронних органів, коли
поряд з визнанням громадськістю доцільності декриміналізації карної політики
(скасування виняткової міри покарання), існують і альтернативні підходи, вимоги
підсилити карну репресію як метод боротьби з протиправним поводженням.

У цих умовах співробітникам органів
внутрішніх справ вкрай важливо протистояти як популістським настроям на
«закручування гайок», так і ліберально-романтичним поглядам, що, мов, «чим
більше демократії, не стиснутої законом і правилами моралі, тим більше порядку
в суспільстві».

Не можна не відзначити і виникнення незвичайних для
нашого суспільства раніше, міжнаціональних зіткнень, ріст екстремальних і
конфліктних ситуацій на міжконфесійній основі. Органи внутрішніх справ, чий функціональний обов’язок
проявляється в охороні суспільного порядку і забезпеченні гарантій суспільної
безпеки громадян, не може використовуватися як репресивна сила для вирішення
політичних розбіжностей і конфліктів. Її завдання — бути гарантом соціальної згоди
на основі бездоганного виконання закону як громадянами, так і співробітниками
органів внутрішніх справ. Ці, а також інші питання, заслуговують спеціального
вивчення, оскільки попередження професійної деформації співробітників органів
внутрішніх справ, сьогодні «трансформувалося» з вузьковідомчої проблеми в
загальногромадянську проблему, від рішення якої залежить громадянська і
суспільна згода людей.

Не існує фатальної зумовленості
морально-професійної деформації – тільки
від волевиявлення конкретного індивіда
залежить ступінь його стійкості по відношенню до деформуючого впливу з боку
об’єктивних факторів, якими наповнена його професійна діяльність. У зв’язку з
цим можна говорити про наявність визначеної
«межі допустимості професійної деформації», що
представляє собою комплекс властивих
конкретній людині професійних і морально-психологічних якостей, які дозволяють
ефективно виконувати службові обов’язки, а також вимушена морально-психологічна
адаптація працівника до обставин злочину й особистості самого правопорушника. На
сьогодні проблема попередження морально-професійної
деформації працівників міліції перейшла з відомчого рівня у загальнодержавний,
оскільки від її вирішення залежить не лише
ефективність діяльності працівників міліції та їхній імідж, але й
загальносуспільний морально-психологічний клімат, а також ставлення громадян до
влади в цілому.

 

Висновки. Ознайомлення зі змістом і сутністю
основних категорій етики, а також специфікою їх прояву в діяльності працівників
органів
внутрішніх справ сприяє формуванню
морально-професійної культури працівників органів внутрішніх справ.

Осмислення сутності та природи
добра і зла інших категорій професійно-етичного знання (обов’язку,
відповідальності, честі, гідності, совісті, морального вибору, морального конфлікту,
морального ризику та інших) необхідне кожному працівнику органів
внутрішніх справ у зв’язку з умовами його
життя та професійної діяльності. Категорії
етики використовуються у службовому спілкуванні як допоміжний засіб морального
впливу, їх призначення – усвідомлення та засвоєння
основних вимог службового обов’язку, закріплених у чинному законодавстві та
нормативних документах, які регулюють діяльність працівників органів внутрішніх
справ.