Фінансова діяльність д-ви та ОМС: поняття, мета та правові основи

Фінансова діяльність д-ви та ОМС: поняття, мета та правові основи

Фінансова діяльність держави – це її діяльність з формування, розподілу і використання централізованих і децентралізованих грошових фондів з метою забезпечення здійснення функцій держави, соціально-економічних завдань, управління, обороноздатності, діяльності державних органів.

Фінансова діяльність органів місцевого самоврядування – це сукупність відносин, урегульованих нормами фінансового права, що виникають між органами місцевого самоврядування та територіальними громадами, органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями з приводу формування, розподілу та використання фондів коштів органів місцевого самоврядування з метою задоволення публічного інтересу територіальної громади та виконання органами місцевого самоврядування державних функцій у процесі реалізації власних і делегованих державою повноважень.

{lang_content_nav} фінансової діяльності є, в остаточному підсумку, проявом усіх функцій держави, оскільки реалізація будь-якої державної функції потребує адекватного фінансового забезпечення. Залежно від змісту і характеру функцій фінансова діяльність держави здійснюється:

• як реалізація державної влади;

• як виконавчо-розпорядницька діяльність, що реалізує державне управління.

Особливості фінансової діяльності:

1) вона має міжгалузевий, загальний характер, на відміну від однорідних сфер державної діяльності, оскільки забезпечення фінансовими ресурсами спрямоване на всі галузі і сфери державного управління, контролю;

2) реалізується як державними органами, так і органами МС (іноді через спільну діяльність цих органів);

3) поєднує як безпосереднє управління з використанням імперативних методів (щодо державних підприємств і т. ін.), так і непряме, рекомендаційне (щодо грошових ресурсів недержавних юридичних та фізичних осіб);

4) здійснюється через діяльність як представницьких, так і виконавчих органів влади.

Об’єктом фінансової діяльності є відносини, що регулюють рух державних грошових фондів на всіх стадіях їх обігу (формування, розподіл, використання). У вузькому розумінні йдеться про рух грошей, що утворюють державні фонди. Суб’єктний склад відносин, що регулюють фінансову діяльність, досить традиційний і визначений (держава, територіальні громади, юридичні й фізичні особи). Роль держави в цих відносинах є подвійною: з одного боку, вона виступає як господарюючий суб’єкт, що має статус власника коштів і організатора господарської діяльності; з другого – є носієм влади, що реалізується і в галузі фінансової діяльності.

{lang_content_nav} фінансової діяльності виявляється на окремих стадіях її здійснення:

1. На стадії формування централізованих і децентралізованих фондів утворюються бюджетні фонди (Державного бюджету України і місцевих бюджетів), децентралізованих фондів.

2. На стадії розподілу коштів фінансова діяльність здійснюється на трьох рівнях:

а) формування грошових фондів, яке відбувається, наприклад, за надходження коштів у бюджети (податок з доходів фізичних осіб, наприклад, поділяється на три частини, що надходять у місцеві бюджети різних видів);

б) власне розподіл – рух коштів, уже закріплених за окремими бюджетами, на фінансування державних завдань і функцій;

в) перерозподіл, який здійснюють через механізми непрямих податків, мита, трансферних платежів.

3. На стадії використання державних коштів фінансова діяльність розділяється за різними напрямами (галузями, регіонами тощо).

4. На завершальній стадії — стадії контролю за рухом грошових фондів, який вирізняється подвійністю, на відміну від перших трьох стадій руху грошових фондів, які послідовно випливають одна з одної і закінчення однієї припускає початок наступної: а) з одного боку, контроль є наскрізним і здійснюється на кожній стадії руху коштів; б) з другого – виступає як підсумковий етап у русі грошових ресурсів, що поєднує підсумково-звітні дії.

Мета фінансової діяльності держави зумовлена її фінансовими потребами і вона досягається тільки через покриття всіх фінансових витрат держави. Це передбачає: по-перше, збір державою грошових коштів у свої фінансові фонди; по-друге, розподіл їх у відповідності з потребами на основі конкуренції державних пріоритетів; по-третє, безпосереднє використання зібраних грошових коштів для реалізації державних завдань. Держава і державні організації мають можливість забезпечувати себе коштами, використовуючи прерогативи публічної влади, зокрема, примус, що є їх виключним привілеєм. Крім цього, держава використовує такі фінансові інститути які, власне, покликані для того щоб забезпечувати її коштами. Йдеться, зокрема, про податки, збори, неподаткові платежі, штрафи, повернення наданих позик, прибутки від державного майна, та окремих видів діяльності, а також суми державних позик.