Форми та методи фінансового контролю

Форми та методи фінансового контролю

Форма фінансового контролю – це способи конкретного вираження і організації контрольних дій.

Форми фінансового контролю:

1. В залежності від часу здійснення:

– Попередній

– Поточний (оперативний)

– Наступний

2. В залежності від суб’єкта контролю:

– Внутрішній

– Зовнішній

3. За формами проведення:

– Ініціативний

– Обов’язковий

4. Залежно від цільової спрямованості контрольних дій:

– Стратегічний

– Тактичний

1. Попередній фінансовий контроль здійснюється на стадії складання, розгляду і затвердження фінансових планів підприємств, кошторисів бюджетних організацій; передує здійсненню господарських операцій і покликаний не допускати нераціонального витрачання фінансових ресурсів і тим самим попереджувати нанесення збитку діяльності суб’єкта господарювання. Поточний контроль постійно здійснюється для попередження фінансової дисципліни в процесі залучення і витрачання грошових коштів, виконання підприємствами, організаціями, установами зобов’язань перед бюджетом. Наступний контроль здійснюється після здійснення фінансових операцій для визначення стану фінансової дисципліни, виявлення її порушень.

2. Внутрішній контроль – це самоконтроль. Зовнішній контроль здійснюється стороннім органом, уповноваженим на проведення компетентних дій у сфері перевірки стану додержання фінансової дисципліни окремими учасниками фінансових відносин.

3. Ініціативний контроль здійснюється на підставі рішень суб’єктів господарювання як власними силами, так і за участю сторонніх організацій. Обов’язковий контроль здійснюється переважно за участю органів державної влади (в окремих випадках недержавними фінансовими контролерами) на підставі законодавства.

4. Стратегічний контроль спрямовується на розв’язання питання стратегії розвитку підприємства, організації, установи, галузі господарства в майбутньому. Тактичний контроль вирішує поточні питання їх фінансової діяльності.

5. Виїзний контроль виконують контрольні органи безпосередньо на підконтрольному об’єкті. Дистанційний контроль здійснюється тоді, коли суб’єкт контролює віддалений від нього об’єкт за допомогою інформації, яка передається засобами зв’язку.

Метод фінансового контролю – це сукупність засобів і прийомів здійснення контрольних функцій.

Основними методами фінансового контролю є: спостереження, реєстрація та облік, обстеження, аналіз, перевірка, ревізія та фінансо­во-економічна експертиза. Всі вони конкретизуються в різних відомчих документах, що регламентують проведення контролю (методиках, правилах, інструкціях тощо).

Розглянемо докладніше основні з них.

1. Спостереження (моніторинг) загальне, цілеспрямоване та сис­тематичне відстеження фінансової діяльності підконтрольного суб’єкта (зазвичай здійснюється «на відстані», без втручання в його дії). З дея­кими застереженнями можна вважати спостереженням і діяльність з фінансового моніторингу (державного та первинного) відповідно до вимог Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (від­миванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» від 28 листопада 2002 р.

2. Реєстрація та облік є досить специфічним фінансово-конт­рольним квазіметодом, сфера застосування якого головним чином обмежується реалізацією органами контролю наданої ним компетенції в частині реєстраційно-облікової діяльності щодо підконтрольних суб’єктів (наприклад, платників податкових платежів або предметів оподаткування) чи в інших випадках, визначених чинним законодав­ством. Отже, поряд з реєстраційною (дереєстраційною) роботою цей метод передбачає здійснення аналітичної діяльності, а також створен­ня (ведення) відповідної інформаційної бази.

3.Обстеження проводять здебільшого у процесі попереднього контролю. Воно полягає у вивченні конкретних напрямів фінансової діяльності підконтрольного суб’єкта. Зокрема, здійснюють діагности­ку його фінансового стану, досліджують звітність, проводять первин­ний аналіз додержання фінансового законодавства, оцінюють відпо­відність його діяльності статутним документам.

Спеціальними прийомами, що застосовують під час обстеження, є опитування та анкетування.

У разі виявлення в процесі обстеження якихось негативних резуль­татів орган контролю ухвалює рішення про проведення в подальшому перевірки або ревізії.

4. Аналіз проводять за даними звітності (поточної чи за визначений період), застосовуючи такі статистичні методи, як індексний, а також метод середніх і відносних величин. Аналітичній діяльності підлягають основні фінансово-економічні характеристики об’ єкта контролю, що Аналіз проводять за даними звітності (поточної чи за визначений період), застосовуючи такі статистичні методи, як індексний, а також метод середніх і відносних величин. Аналітичній діяльності підлягають основні фінансово-економічні характеристики об’ єкта контролю, що дає змогу виявити неявні порушення фінансової дисципліни та їх при­чини. Особливо ефективним при цьому є такий фінансово-економічний прийом, як порівняння.

5. Перевірка полягає в обстеженні та вивченні фінансово-госпо­дарської діяльності підприємств, установ, організацій або їх структур­них підрозділів.

Можна виділити різновиди перевірок залежно від таких підстав класифікації:

1) організаційна ознака:

– планові (внесені у встановленому порядку до плану роботи ор­гану контролю);

– позапланові (здійснюються деякою мірою раптово, поза планом, несподівано для підконтрольного суб’єкта). Для їх проведення потріб­на наявність вагомих підстав, установлених чинним законодавством: у разі надходження скарг громадян чи іншої інформації про порушен­ня фінансової дисципліни, недогляд у роботі, що потребують невід­кладної перевірки; за вимогою компетентних державних органів (зо­крема, вказівки вищестоящого фінансового органу);

2) підстава призначення:

– первинні;

– повторні (проводяться через певний час після первинної фінан­сової перевірки у разі визнання її такою, що проведена неякісно, або з метою контролю за усуненням виявлених порушень. Таку перевірку проводять з тих самих питань і за той самий проміжок часу, що і пер­винну);

– додаткові (здійснюють для з’ясування питань, які не ставилися перед первинною чи повторною перевіркою, а переважно виникають у зв’язку з новими обставинами);

3) обсяг:

– повні (є всеохоплюючі, перевірці підлягають усі напрями фінан­сово-господарської діяльності);

– комплексні (їх зазвичай проводить група фахівців, вивчаючи широке коло взаємопов’ язаних питань). Одним із підвидів комплексної перевірки є наскрізна перевірка, що охоплює фінансово-господарську діяльність декількох організацій чи підприємств, пов’язаних між собою відносинами субординації;

– часткові (неповні), під час яких досліджують окремі «ділянки» фінансово-господарської діяльності. Їх різновидом є тематичні (або ці­льовіперевірки, що спрямовані на з’ясування певного кола питань, дослідження визначеної тематики роботи, охоплюють окремий напрям діяльності суб’єкта, який перевіряється, чи конкретний тип операцій;

4) повнота охоплення:

– суцільні (фронтальні, тотальні), під час яких вивчаються абсо­лютно всі документи та облікові записи за обраний проміжок часу;

– вибіркові (перевірці підлягає не весь суб’єкт, а його конкретний структурний підрозділ чи окремий напрям діяльності, виділений за певним принципом);

5) місце проведення:

– виїзні (здійснюють за місцем розташування об’єкта контролю);

– невиїзні (камеральні), проводять за місцем дислокації органу фінансового контролю;

6) характер контрольованих показників:

– формальні, за яких перевіряється правильність оформлення доку­ментів (наприклад, з’ясовуються дійсність підписів та печаток, наявність підчищень і виправлень, правильність заповнення реквізитів тощо);

– арифметичні (зводяться до оцінювання правильності математич­них розрахунків і таксувань);

7) характер суб’єктів контролю:

– позавідомчі (покладаються на органи іншого міністерства чи відомства стосовно організації, яку перевіряють);

– міжвідомчі (здійснюють органи декількох міністерств або ві­домств);

– відомчі (внутрішні, їх проводять у рамках того самого міністер­ства чи відомства, але працівники вищого рівня, вищої організації). Вони можуть здійснюватися як в апараті міністерства і центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органах, так і на підпри­ємствах, в установах і організаціях, що належать до сфери управління конкретного міністерства).

Окремо слід виділити інвентаризацію та «зустрічну» перевірку (за якої первинні документи або звітні дані зіставляються (стикуються) з аналогічними або взаємопов’язаними даними підприємства-контр- агента або вищої за ієрархією юридичної особи). Інвентаризація – перевірка, що полягає у з’ясуванні наявності на конкретну дату фактичних залишків грошових коштів, 72 цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо та відповідності їх даним бухгалтерського обліку. Для цього про­водять зокрема, обмірювання, перерахування, зважування тощо.

У певних випадках проведення інвентаризації є імперативною ви­могою. Так, Інструкція про інвентаризацію основних засобів, немате­ріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків (затверджена наказом Мінфіну України від 11 серпня 1994 р. № 69) встановлює, що, зокрема, проведення інвен­таризаціє є обов’язковою:

– при приватизації майна державного підприємства, при переда­ванні його майна в оренду, а також у разі перетворення його на акціо­нерне товариство;

– при зміні матеріально відповідальних осіб (на день приймання- передавання справ);

– за судовим рішенням;

– у разі ліквідації підприємства;

– при встановленні фактів крадіжок або зловживань, псування цінностей (на день встановлення);

– у разі техногенних аварій, пожеж чи стихійного лиха (на день після закінчення цих явищ).

– Ревізія – найважливіший метод фі­нансового контролю, що вирізняється найбільшою дієвістю, макси­мально можливою глибиною та повнотою. Ревізію слід віднести до наступного контролю.

Цей метод фінансового контролю здійснюють спеціально утворені державні органи. Ревізія спрямована на виявлення фактів порушення законності, вірогідності та доцільності. Для цього аналізується фінан­сово-господарська документація на предмет правильності ведення бухгалтерського обліку, збереження коштів і матеріально-технічних ресурсів, своєчасності і повноти звітності.

Ревізія проводиться згідно з її програмою та у встановлені строки.

Виявлені факти порушень і зловживань, їх причини, винні особи, роз­мір заподіяної матеріальної шкоди повинні висвітлюватися точно та неупереджено.

Тривалість планової виїзної ревізії не повинна перевищувати

робочих днів, позапланової виїзної ревізії – 15 робочих днів. Про­довження їх строків можливо лише за рішенням суду на строк, що не перевищує: 15 робочих днів – для планової та п’ять робочих днів – для позапланової ревізії. Планова ревізія проводиться не частіше одного разу на календарний рік. За результатами ревізії складається акт. Керівник органу, що при­значив ревізію, зобов’язаний у тижневий строк розглянути її результа­ти і вжити заходів щодо усунення виявлених порушень, відшкодуван­ня завданого матеріального збитку, притягнення до відповідальності винних осіб, усунення причин та умов, що спричинили порушення фінансової дисципліни.

6. Фінансово-економічна експертиза. Здійснення експертно-ана­літичної діяльності, що забезпечує контроль за використанням коштів загальнодержавних цільових фондів, коштів позабюджетних фондів, за цільовим використанням фінансово-кредитних та валютних ресур­сів під час здійснення загальнодержавних програм, належить до ком­петенції Рахункової палати України. За дорученням Верховної Ради України вона зобов’язана проводити експертизу і давати висновки щодо проектів:

– Державного бюджету України (на конкретний рік), обґрунтова­ності його дохідної та видаткової частин щодо обсягів державного внутрішнього та зовнішнього боргу та дефіциту Державного бюджету України, затверджених законом;

– законодавчих та інших нормативних актів з питань бюджетно- фінансової та грошово-кредитної систем;

– міжнародних договорів України, що стосуються витрат з Держав­ного бюджету України;

– загальнодержавних цільових програм, які фінансуються з бюдже­тів або на які передбачено додаткове фінансування з Державного бюджету України;

– програм Кабінету Міністрів України, на фінансування яких ви­користовуються кошти Державного бюджету України.