Становлення радянської влади в України. Конституція УСРР 1919 р.
3. Становлення радянської влади в України. Конституція УСРР 1919 р.
Українська радянська держава як федеративна частина Російської республіки була утворена у грудні 1917 р. на 1-му Всеукраїнському з’їзді рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. 6 січня 1918 р. її проголосили Українською Соціалістичною Радянською Республікою (далі – УСРР). 28 грудня 1920 р. було підписано договір про воєнний і господарський союз між Росією та Україною. І хоча у преамбулі підкреслювалися незалежність і суверенність держав, утворені для спільної роботи народні комісаріати входили до складу Ради Народних Комісарів (далі – РНК) Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки (далі – РРФСР) і мали у РНК УСРР лише своїх уповноважених. Так виникла договірна федерація формально незалежних радянських держав. Всеросійський Центральний Виконавчий Комітет (далі – ВЦВК), куди республіки делегували своїх представників, і Раднарком РРФСР, до якого входили об’єднані наркомати, стали загальнофедеративними органами.
Ще до укладення договору про воєнний та економічний союз намітилися сфери співпраці між радянськими Україною та Росією. Важливим компонентом подальшого діалогу стала гармонізація законодавства двох радянських республік. 10 березня 1919 р. у Харкові на 3-му Всеукраїнському з’їзді рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів було прийнято Конституцію УСРР, яка в остаточній редакції затверджена 14 березня 1919 р. ВЦВК. Зміст Основного Закону УСРР 1919 р. перекликався зі змістом Конституції Російської Федерації 1918 р.
Так, УСРР було визначено як організацію диктатури трудящих та експлуатованих мас пролетаріату і найбіднішого селянства над їхніми споконвічними експлуататорами – капіталістами і поміщиками. Диктатура мала забезпечити перехід від буржуазного ладу до соціалізму, після чого вона, а за нею і держава мали зникнути, поступившись місцем вільним формам співжиття. Проголошувалися скасування приватної власності, влада робітничого класу, свобода слова, зібрань і союзів тільки для трудового народу. Україна заявляла про братерську солідарність з усіма радянськими республіками і про свою готовність увійти до складу Єдиної Міжнародної Соціалістичної Радянської Республіки.
За Конституцією влада трудящих здійснювалася радами робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Її центральними органами були Всеукраїнській з’їзд рад, Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (далі – ВУЦВК) і РНК. У їхній компетенції були всі питання загальнодержавного значення, тобто затвердження, внесення змін й доповнень до Конституції, встановлення та зміна кордонів, зносини з іноземними державами, оголошення війни та укладення миру, вироблення основ організації збройних сил, внутрішня політика, відання грошовою системою та ін. З’їзди мали скликатися не рідше як двічі на рік. До виключної компетенції ВУЦВК було віднесено формування РНК, питання про кордони, зовнішні відносини, збройні сили, визначення напрямів розвитку народного господарства та ін. РНК мала складатися з голови та народних комісарів – завідувачів особливими відділами ВУЦВК і діяти за повноваженнями, наданими їй ВУЦВК. На місцях органами радянської влади вважалися з’їзди губернських, повітових і волосних рад, міські та сільські ради та створені ними виконкоми. До Конституції окремим розділом увійшов пристосований до УСРР текст Декларації прав трудящого та експлуатованого народу 1918 р.
Згодом до Конституції УСРР 1919 р. було внесено значні зміни, особливо після утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік (далі – СРСР).