Правової засади входження України до складу СРСР. Конституція УСРР 1929 р.

4. Правової засади входження
України до складу СРСР. Конституція УСРР 1929 р.

30 грудня 1922 р. у Москві відкрився 1-й Всесоюзний
з’їзд Рад, який прийняв за основу проекти Декларації
про утворення СРСР і Договору про утворення
СРСР. Згідно з цими документами передбачалося, що чотири радянські республіки
– РРФСР, УСРР, Білоруська Соціалістична Радянська Республіка (далі – БСРР) і Закавказька
Соціалістична Федеративна Радянська Республіка (далі – ЗСФРР; у її складі з 1922
р. до 1936 р. перебували Азербайджан, Вірменія та Грузія) створять одну союзну державу.
Проект Договору визначав структуру загальносоюзних верховних органів влади та їхні
повноваження. Встановлювалося, що народні
комісаріати поділятимуться на союзні,
союзно-республіканські та республіканські.
Остаточне затвердження Декларації про утворення СРСР і Договору про утворення СРСР
було перенесено на 2-й Всесоюзний з’їзд Рад.

При цьому 1-й з’їзд Рад обрав Центральний Виконавчий
Комітет (далі – ЦВК) Союзу РСР у складі 371 члена і 138 кандидатів. 88 членів ЦВК
СРСР представляли УСРР. Обрано було також чотирьох голів ЦВК, зокрема від України
Г. Петровського. Доопрацювання Договору та Декларації тривало у 1923 р., коли було
створено спеціальну комісію для розроблення Конституції СРСР. В основну Конституції
СРСР було покладено Декларацію та Договір про утворення СРСР.

Таким чином, прийняті за основу документи 1-го Всесоюзного
з’їзду Рад стали проектом Основного Закону СРСР. 31 січня 1924 р. 2-й Всесоюзний
з’їзд Рад остаточно затвердив Конституцію СРСР, юридично оформив створення СРСР
як єдиної союзної держави. У травні 1925 р. було затверджено зміни до Конституції
УСРР, що законодавче закріпили входження радянської України до складу Союзу РСР.
Отже, незважаючи на зовні демократичні форми побудови єдиної багатонаціональної
держави, УСРР остаточно втратила залишки суверенітету. Зі
створенням СРСР міжнародні відносини передавалися до компетенції союзних органів,
а угоди, укладені Україною з іноземними державами, зберігали свою чинність на її
території за умови, що їх подальша реалізація забезпечувалася СРСР. Відповідно до
ст. 1 Конституції СРСР 1924 р. до компетенції союзних органів входило представництво
в міжнародних організаціях, відкриття дипломатичних представництв і підписання угод
з іноземними країнами.

Водночас 12 жовтня 1924 р. після дозволу керівних
партійних органів 3-я сесія ВУЦК 8-го скликання ухвалила постанову про утворення
у складі УСРР Автономної Молдавської Соціалістичної
Радянської Республіки (далі – АМСРР). 19 – 23 квітня 1925 р. у м. Балті (столиці
автономії) відбувся 1-й Всемолдавський з’їзд рад, який прийняв Конституцію АМСРР
і обрав ЦВК республіки. 9-й Всеукраїнський з’їзд рад 10 жовтня 1925 р. затвердив
Конституцію АМСРР, що завершило конституційне оформлення молдавської автономії у
складі УСРР. 6 січня 1938 р. надзвичайний 7-й Всемолдавський з’їзд рад прийняв нову
Конституцію автономії, що, як і Конституція УРСР, повністю відповідала Конституції
СРСР 1936 р. При цьому була змінена назва автономії – на Молдавську Автономну Радянську Соціалістичну Республіку (далі – МАРСР).
Остання проіснувала до серпня 1940 р., коли західна частина її території разом з
більшою частиною території Бессарабії ввійшла до складу новоутвореної союзної республіки
– Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки (далі – МРСР).

Конституція УРСР 1929 р.

Перетворення, що сталися в усіх сферах життя
України, потребували внесення суттєвих змін до Основного Закону республіки – Конституції
УСРР. Це було, насамперед, обумовлено утворенням єдиної союзної держави – СРСР,
у складі якої перебувала тепер Україна. Зміни випливали також з факту проведення
нової економічної політики. Крім того, потрібно було законодавчо закріпити в Конституції
утворення АМСРР у складі УСРР.

Розроблення проекту нової Конституції було
доручено Народному комісаріату юстиції УСРР. На початку 1929 р. остаточний проект
Конституції УСРР було подано до розгляду та затвердження. 15
травня 1929 р. 11-й Всеукраїнський з’їзд рад робітничих, селянських і червоноармійських
депутатів схвалив нову Конституцію УСРР, яка складалася з 82 статей і 5 розділів.

Конституція декларувала мету держави – „остаточно подолати
буржуазію, знищити експлуатацію людини людиною та здійснити комунізм, коли не буде
ні поділу на класи, ні державної влади”. Українська республіка проголошувалася соціалістичною
державою робітників і селян, де вся влада належить радам робітничих, селянських
і червоноармійських депутатів. Констатувалася цілковита солідарність з усіма радянськими
республіками, добровільність входження до СРСР. Акцентувалося, що УСРР входить до
складу Союзу як суверенна держава та зберігає за собою право вільно виходу з СРСР.

Політичні права громадян УСРР, які одночасно вважалися
і громадянами СРСР, диференціювалися: трудящі маси отримували їх без різниці статі,
віри, раси, осілості й національності; експлуататорські класи позбавлялися таких
прав повністю. Конституція проголошувала політична права і свободи для трудящих
(свободи слова, друку, зібрань), право націй на самовизначення, на створення національних,
адміністративно-територіальних одиниць, рівність національних меншин та ін. Праця
визнавалась обов’язком, а військова повинність – почесним обов’язком. У ст. 18 Конституції закріплювалося утворення у складі УСРР АМСРР.

Організація радянської влади засновувалася на принципі
„Вся влада радам”. Найвищими органами влади визнавалися Всеукраїнський з’їзд рад робітничих, селянських
і червоноармійських депутатів, ВУЦВК і Президія
ВУЦВК. Розпорядчим і виконавчим органом ВУЦВК був Раднарком УСРР. Усі зазначені органи влади мали законодавчі, виконавчі
та розпорядчі повноваження в межах своєї компетенції. Конституція 1929 р. установила
нову періодичність скликання з’їздів рад. Відповідно до ст. 23 Конституції чергові
Всеукраїнські з’їзди рад скликалися ВУЦВК один раз на два роки. Надзвичайні з’їзди
рад могли скликатися ВУЦВК як за власною ініціативою, так і на вимогу рад і з’їздів
рад місцевостей, де мешкало не менше третини виборців УСРР. До виняткової компетенції
Всеукраїнського з’їзду рад було віднесено затвердження змін і доповнень до Конституцій
УСРР і АМСРР, зміни кордонів УСРР та АМСРР, вибори ВУЦВК і вибори представників
УСРР до Ради національностей СРСР.

Детально визначалися компетенція ВУЦВК. На
своїх сесіях, що скликалися не менше трьох разів на рік, ВУЦВК затверджував бюджет
розвитку народного господарства УСРР, законодавчі акти Президії ВУЦВК, проекти кодексів,
а також усіх законодавчих актів, що визначали загальні норми політичного, економічного
та культурного життя республіки або вносили докорінні зміни у практику роботи державних
органів УСРР тощо. Уперше в конституційному розвитку України було визначено компетенцію
Президії ВУЦВК, якій надавалося право видавати декрети, постанови та розпорядження,
а також затверджувати декрети і постанови Раднаркому УСРР. Президії ВУЦВК було надано
право законодавчої ініціативи у вищих органах УСРР. Вона мала право скасовувати
постанови Раднаркому й окремих наркоматів УСРР, а також Молдавського ЦВК і окружних
виконавчих комітетів. Конституція регламентувала також компетенцію Раднаркому УСРР.

На місцях влада належала радам робітничих, селянських і червоноармійських
депутатів, районним і окружним з’їздам рад та обраним ними виконавчим комітетам.
Конституція визначала герб, прапор і столицю республіки – м. Харків.