Конституції УРСР 1937 р. та 1978 р.

5. Конституції
УРСР 1937 р. та 1978 р.

Необхідність розроблення нової Конституції
радянської України була зумовлена прийняттям 5 грудня 1936 р. Конституції СРСР.
Із цією метою в липні 1936 р. Президія ВУЦВК створила конституційну комісію, що
розробила проект конституції та передала його на розгляд 14-го надзвичайного Всеукраїнського
з’їзду рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Останній розпочав
свою роботу 25 січня 1937 р., а вже 30 січня було затверджено проект нової Конституції
УРСР, що майже повністю відтворила союзну Конституцію, її принципи, копіювала основні
положення. Обидві Конституції за формою були демократичними, але повністю відірваними
від реального життя та практично не діяли.

Конституція УРСР 1937 р. складалася з
преамбули і 13 розділів. У першому розділі Основного Закону республіка проголошувалася
соціалістичною державою робітників і селян, закріплювалися політичні (ради депутатів
трудящих) і економічні (соціалістична система господарства та соціалістична власність)
основи УРСР. На конституційному рівні фіксувалася перемога диктатури пролетаріату,
торжество гасла „Вся влада радам!”, панування принципів: „Хто не працює, той не
їсть” і „Від кожного – за здібностями, кожному – за працею”.

Другий розділ Конституції декларував добровільне об’єднання УРСР
з іншими радянськими республіками у СРСР, республіканський суверенітет, недоторканість
кордонів і право виходу з Союзу. Встановлювався принцип подвійного громадянства,
адміністративний поділ України на 7 областей (Вінницьку, Дніпропетровську, Донецьку,
Київську, Одеську, Харківську і Чернігівську) та МАРСР. Декларації про суверенні
права республіки різко обмежувались як обов’язковістю законів СРСР на території
УРСР, так і викладеними у ст. 19 повноваженнями найвищих органів влади і органів
державного управління УРСР в особі Верховної
Ради (далі – ВР) УРСР, її Президії, РНК і комісаріатів
УРСР, порядок створення, функціонування і компетенція яких закріплювались у
наступних розділах. Єдиний законодавчий і найвищий орган державної влади в Україні
– ВР УРСР – обиралася на 4 роки (1 депутат від 100 тис. населення). Чергові сесії
ВР скликалися двічі на рік, позачергові – за рішенням Президії чи на вимогу не менше
третини депутатів. Закони ухвалювалися простою більшістю й оприлюднювалися за підписом
голови та секретаря Президії. РНК як уряд УРСР і найвищий виконавчий і розпорядчий
орган державної влади республіки утворювалася ВР, була відповідальна перед нею і
підзвітна їй та Президії ВР. Склад РНК поділявся на союзно-республіканські (зокрема Народний Комісаріат Внутрішніх Справ – НКВС) і республіканські комісаріати.

Окремі розділи Основного Закону визначали найвищі органи державної
влади та органи державного управління МАРСР. Органами державної влади в областях,
округах, районах, містах, селищах, станицях і селах України стали відповідні ради
депутатів трудящих, що обиралися на 2 роки. Виконавчими та розпорядчими органами
місцевих рад вважалися виконкоми. Конституція УРСР 1937 р. закріпила основні соціально-економічні
права. Демократичні свободи декларувалися, але фактично не забезпечувалися. Уперше
на конституційному рівні комуністичній партії України надавався статус „керівного
ядра” всіх організацій трудящих як громадських, так і державних. Конституція містила
спеціальний розділ про виборчу систему. Здійснення правосуддя в УРСР покладалося
на Найвищий Суд УРСР, найвищий суд МАРСР, обласні, окружні народні суди, а також
на спеціальні суди СРСР. Виший нагляд за виконанням законів покладався на прокуратуру.
Прокурор УРСР здійснював цей нагляд через систему органів прокуратури.

Конституція УРСР 1978 р.: характеристика
основних положень.

Рішення про розробку нової Конституції Радянського
Союзу було ухвалено на початку 1960-х років. Однак її проект був підготовлений і
поданий для схвалення лише у травні 1977 р. Так, 7 жовтня 1977 р. ВР СРСР прийняла
нову Конституцію. Через шість місяців, 20 квітня 1978 р., на позачерговій 7-й сесії
ВР УРСР було прийнято четверту й останню Конституцію
УРСР.

У преамбулі цього Основного Закону вказувалося на наступність
конституційного розвитку України, ідей і принципів Конституцій 1919, 1929, 1937,
а носієм влади проголошувалися не трудящі, а народ. Закріплювалося всевладдя рад
народних депутатів, демократичний централізм, соціалістична демократія, соціалістична
законність; комуністична партія визначалась як „керівна і спрямовуюча сила радянського
суспільства, ядро його політичної системи, державних і громадських організацій”.
Конституція передбачала систему прав і обов’язків громадян, декларувала суверенітет
УРСР та її право вільного виходу з СРСР. Однак механізму
реалізації цього права не було.

Система органів державної влади республіки порівняно
з Конституцією УРСР 1937 р. зазнала деяких змін. Так, ради депутатів трудящих були
перейменовані на ради народних депутатів. Строк повноважень ВР УРСР збільшувався
до 5 років, інших рад – до 2,5 років. Певною новацією стала окрема глава про народних
депутатів, що закріплювала їхній статус як повноважних представників народу, які
керуються загальнодержавними інтересами.

Згідно з Конституцією 1978 р. найвищий орган державної
влади – ВР УРСР – складався з 650 депутатів і
скликався на чергові сесії двічі на рік. У свою чергу Президія ВР УРСР визначалася
постійно діючим органом ВР, їй підзвітним, і в період між сесіями виконувала функції
найвищого органу державної влади. Найвищим виконавчим і розпорядчим органом державної
влади визначався уряд – Рада Міністрів (далі – РМ) УРСР. Для вирішення питань, пов’язаних з керівництвом народним господарством,
державним управлінням, як постійний орган РМ діяла її президія. Республіканські
міністерства та відомства підпорядковувалися РМ безпосередньо, союзно-республіканські
перебували в подвійному підпорядкуванні. Обласні, міські, районні в містах, селищні
та сільські ради народних депутатів виступали органами державної влади на відповідних
територіях і мали вирішувати всі питання місцевого значення, виходячи з інтересів
громадян. Їх виконавчими та розпорядчими органами були виконкоми.

Судова влада не визнавалась окремою гілкою влади; вона іменувалася
правосуддями, що покладалося на Верховний Суд УРСР, обласні, Київський міський суди,
районні (міські) народні суди, організація та порядок діяльності яких визначалися
законами не тільки України, а й СРСР. Вищий нагляд за точним і однаковим виконанням
законів з боку державних органів, юридичних і фізичних осіб здійснювалося Генеральним
прокурором СРСР через призначуваним ним і підлеглих йому Прокурора УРСР і обласних
прокурорів.