План Монне-Шумана 1950 р. та його основні положення
План Монне-Шумана 1950 р.
та його основні положення
У зв’язку із зміною геополітичної
обстановки, починаючи кінця 40-х рр., Великобританія та США наполягають на включені
Західної Німеччини до економічної, політичної, та безпекової системи Західної Європи.
Так, у травні 1949 р. шляхом об’єднання трьох окупаційних зон була створена Федеративна
Республіка Німеччина. Одразу ж після створення ФРН, було сформовано міжнародний
орган керівництва Рурською областю. Його учасниками стали сім держав – Франція,
ФРН, США, Бельгія, Нідерланди, Люксембург. До обов’язків цього інституту належало:
контроль за добуванням, виробництвом, та розподіленням вугілля, за продукцією металургійної
промисловості з тим, щоб «ресурси Рура у майбутньому не використовувались в агресивних
цілях».
Незважаючи на свою структурну та
економічну неефективність Міжнародний орган керування Руром відіграв значну політичну
роль та забезпечив трансфер від стану післявоєнної окупації Німеччини до початку
європейської секторальної інтеграції.
Так, вже за декілька місяців після
створення МОКР, французький уряд запросив у економічної комісії ООН для Європи аналітичну
довідку стосовно розвитку сталеварної промисловості у короткостроковій перспективі,
та отримав відповідь, що національні інвестиційні плани європейських держав в сфері
вироблення сталеварної продукції були непропорційно завищені по відношенню до попиту
на ринку. Тобто, нескоординоване виробництво могло призвести до перевиробництва
і як наслідок – до зростання безробіття. Спираючись на цю аналітичну довідку у французькому
комісаріаті загального планування почали готувати інтеграційну економічну пропозицію
для інших гравців на ринку сталеливарної продукції, передусім ФРН.
3 травня 1950 р. Ж. Монне, генеральний
комісар Франції з питань планування, направив міністру закордонних справ Р. Шуману
меморандум, який був узятий ним за основу Декларації Шумана.
Отже, міністр закордонних справ
Франції Р. Шуман, розвиваючи ідеї Ж. Монне, запропонував започаткувати на практиці
процес європейського єднання. Так, під час прес-конференції, Р. Шуман озвучив пропозицію,
в якій він запропонував поставити під контроль спеціально створеного Верховного
органу усю вугільну та сталеливарну промисловість Франції та ФРН. Інші країни також
мали змогу долучитися до цієї ініціативи. Зокрема, Р. Шуман сказав: «єдина Європа
не створиться одразу згідно з певним планом. Вона будуватиметься через конкретні
досягнення, які спочатку створять солідарність між країнами де-факто… Об’єднання
вугільної та сталеливарної промисловості повинно одразу ж створити спільні основи
для економічного розвитку як перший крок до федерації в Європі, що змінить судьби
цих регіонів, які протягом великого проміжку часу присвятили себе виготовленню воєнної
амуніції, від якої вони постійно ставали жертвами…Самим фактом об’єднання промислових
можливостей та створивши Верховний орган, рішення якого будуть мати обов’язковий
характер на Францію, Німеччину та інші держави-члени, ця пропозиція буде сприяти
реалізації конкретної основи Європейської Федерації, необхідної для підтримки миру….На
відміну від міжнародних картелів, які спрямовані на встановлення обмежень на дистрибуцію
та розвиток національних ринків, і на збереження високої прибутковості, організація
забезпечить злиття ринків та зростання виробництва….».
Основу плану Монне-Шумана складає «коммунітарний
метод», розроблений Ж. Монне. Він включає в себе наступні положення.
1. Для збереження та зміцнення миру,
повинна бути створена об’єднана федеративна Європа;
2. На думку, Ж. Монне, необхідно послідовно
створювати між європейцями широкі зони спільних інтересів, які керуються за допомогою
демократичних інститутів;
3. Європейське будівництво повинно починатися
з економіки. Економічна інтеграція найбільше відповідає насущним, практичним потребам
держав, сприяє росту добробуту населення та у той же час, має більше шансів на реалізацію,
оскільки не зачапає, принаймні спочатку, такі виключно тендітні сфери національного
суверенітету, як захист національної безпеки, оборона, зовнішня політика та інші.
4. Економічна інтеграція, яка служить
основою для європейського будівництва повинна пройти певні етапи розвитку своїх
форм: зона вільної торгівлі; митний союз; спільний ринок; єдиний внутрішній ринок;
економічний та валютний союз; політичний союз.
5. Ключовим положенням концепції європейського
будівництва, можливо вважати питання про суверенітет держав-учасників, вірніше питання
про передачу цими державами частини своїх суверенних повноважень наднаціональним
владним структурам. В рамках об’єднаної Європи, повинна бути створена структура
наддержавних, наднаціональних органів влади, які піклувалися би про «спільне благо»
всього об’єднання, а не окремих держав, що дозволило би об’єднанню діяти більш ефективну
у порівнянні з існуючими міжнародними організаціями. Таким чином, запропонований
Ж. Монне метод передбачав об’єднання народів Європи в рамках єдиної організації,
причому самі держави не зникають, але передають в інтересах досягнення спільних
цілей певну ( з часом зростаючу) частину своїх суверенних прав наддержавним інститутам,
які наділені всіма функціями публічної влади: законодавчими, виконавчими, та судовими.
6. Важливою умовою успішного просування у напрямку
єдиної Європи є створення політико-правової бази інтеграції: створення системи європейського
права та механізму спільних інститутів, які мають право приймати рішення, які обов’язкові
до виконання всіма державами, буз необхідності проходження додаткових імплементаційних
процедур.