Амстердамський договір, його зміст і значення

Амстердамський
договір, його зміст і значення

Проект договору був у цілому схвалений у червні 1997 р. на сесії Європейської
ради в Амстердамі. 2 жовтня 1997 р. уряди держав-членів схвалили Амстердамський
договір про зміну Договору про Європейський Союз, договорів, які заснували Європейські
Співтовариства, та пов’язаних із ними актів. Цей документ набрав чинності 1 травня
1999 р. після ратифікації в усіх державах-членах.

Реформи Амстердамського договору полягали
у наступному:

• введення процедури призупинення по відношенню
  до держави-члени деяких прав, які випливають із установчих договорів (ст. 7 ДЄС).
  ЄС основане на принципах свободи, демократії, поваги до прав людини та основних
  свобод, верховенства права (6 ДЄС);
• коммунізація певних сфер третьої опори,
  зокрема політика надання притулку, візові питання, імміграція та контроль на зовнішніх
  кордонах; можливість вільного прийняття юрисдикції Суду в інших питаннях;
• введення принципу транспарентності. Так,
  задля сприяння належному управлінню і забезпечення участі громадянського суспільства
  інститути, органи, установи і агенції Союзу повинні працювати за якомога повного
  дотримання принципу відкритості (ст.15)
• створення посади Верховного представника
  з зовнішньої та безпекової політики. Цю посаду повинен був обіймати генеральний секретар
  Ради міністрів.

Як певна компенсація за розширення наднаціональних повноважень ЄС і звуження
повноважень держав-членів було прийнято низку правових заходів. Так, було підписано
Протокол щодо ролі національних парламентів у ЄС, відповідно до якого національні
парламенти держав-членів отримали право на розгляд документації Європейських Співтовариств
виключно з пропозиціями Комісії. Інший протокол щодо застосування принципів субсидіарності
та пропорційності дав широке тлумачення принципу субсидіарності і зобов’язував Комісію
ширше використовувати практику консультацій при підготовці своїх пропозиції.

Тим не менш, досягнення Амстердамського договору були оцінені
як дуже обмежені. Так, він мав незавершений характер, особливо це стосувалося інституційної
реформи, яка повинна була бути реформована з огляду на майбутнє розширення. Отже,
у західній науковій літературі ця ситуація отримала назву «остатки Амстердаму» («Amsterdamleft-overs»).