Розвиток цивільного права в Бразилії

Розвиток цивільного права в Бразилії

У колоніальний період в Бразилії застосовувалися збірник законів
португальських королів – Альфонсів III і IV
кінця ХIV- початку XV ст., Ордонанси Філіппа 1603 р., які також, як й іспанське
законодавство, запозичили ряд положень із римського й канонічного права.

Формування власного
національного права зайняло вельми тривалий період. У 1857 р. складена “Компіляція
цивільних законів”, в яку також включалось колоніальне законодавство.

Перший Цивільний кодекс Бразилії, що набув чинності 1 січня
1917 р., своєю побудовою віддзеркалював вплив цієї новітньої для того часу європейської
кодифікації. Він складається із двох частин – Загальної та Особливої. У першій,
що розбита на 3 книги, поміщені загальні положення про особи (фізичні та юридичні),
про цивільне місце проживання, про різні класи майна, юридичні факти, давності та
ін. Особлива частина складається із 4 книг: І – Про сімейне право; ІІ – Про речове
право; ІІІ – Про зобов’язальне право; ІV – Про спадкове право (всього 1807 статей).
Слідуючи загальній для латиноамериканських країн традиції, Цивільному кодексу Бразилії
передує Вступний закон, в якому скупчені норми про набуття закону чинності, порядку
їх застосування, виконання іноземних законів та ін. Як на структуру, так і на зміст
Цивільного кодексу Бразилії сильно вплинуло Германське цивільне уложення 1896 р.

Спершу дружина за Цивільним
кодексом Бразилії розглядалася як просте продовження чоловіка, що володів, згідно
із романськими традиціями, одноособовою владою у сім’ї. Сімейне право перебувало
під сильним впливом католицької церкви. Розлучення в Бразилії було дозволено лише
в 1977 р.

Конституція Бразилії
1988 р. зрівняла подружжя в правах, визнала рівний статус дітей, народжених у шлюбі
та поза нього. Згідно ст. 226 Конституції церковне укладення шлюбу має силу цивільного
акту. Цивільний шлюб може бути розірваний після законного відокремлення (сепарації)
протягом більше 1 року, передбачених законом, і після фактичного роздільного проживання
протягом більше двох років. За відсутності у шлюбному договорі вказівок на режим
майна подружжя обраним вважається режим спільності (ст. 259 Цивільного кодексу Бразилії).

Майно розглядається
в Кодексі під традиційним кутом зору, зазнаючи поділу на рухоме й нерухоме. Нерухоме
майно підлягає обов’язкової реєстрації, яка констатує, як і Германському Цивільному
Уложенні, наявність права власності у особи, що зазначена в поземельній книзі.

В області зобов’язального
права закріплюється можливість вельми
активного втручання держави у договірні відносини, інколи всупереч встановленому
у Цивільному кодексі порядку. Зобов’язальне право доповнює значне число підзаконних
актів, що відносяться до договорів приєднання або, що укріплюють правове становище
економічно залежної сторони (у договорах аграрної оренди та ін.). В 1990 р. в Бразилії
прийнято Кодекс захисту споживачів.

Корінні зміни, що відбулися
в бразильському суспільстві в ХХ ст., поставили вимогу в решті решт повного перегляду
цивільного законодавства країни. Ще В
1975 р. розпочалися роботи над проектом нового Цивільного кодексу. У вересні 2001
р. після 26 років дискусій бразильський парламент ухвалив проект нового Цивільного
кодексу, який було остаточно затверджено Президентом Республіки 10 січня 2002 р.
і набув чинності в січні 2003 р.

Новий кодекс уявляє
собою спробу консолідувати цивільно-правові норми, що містяться у більш ніж 50 декретах
і законах, а також судову практику, що склалася за багато десятиріч у Бразилії.
Якщо Цивільний кодекс 1916 р. засновується на ідеях буржуазного індивідуалізму,
то новий Цивільний кодекс носить більш соціальний характер. У той же час регулювання
шлюбно-сімейних відносин стає більш ліберальним. Услід за Конституцією 1988 р. подружжя
повністю зрівняні у правах, вік повноліття знижується із 21 до 18 років.