Відступ від реформ в останній чверті ХІХ ст.

Відступ від реформ в останній чверті
ХІХ ст.

«Контрреформами»
прийнято називати державну політику щодо посилення політичного режиму в зазначений
період, зміцнення станового ладу і ліквідації ряду перетворень державного механізму,
іншими словами, щодо часткового перегляду результатів
Великих реформ.

Так, Олександр III (1881 – 1894 рр.), приголомшений
вбивством батька, став на шлях відкритої реакції. У квітні 1881 р. він оприлюднив
маніфест «Про непорушність самодержавства». У серпні 1881 р. прийнято «Положення
про заходи до збереження державної безпеки і громадського спокою». При Міністерстві
внутрішніх справ було створено Особливу нараду, що складалася з товариша міністра
внутрішніх справ і чотирьох чиновників, яка була наділена правом виносити вироки
у справах про політичні злочини. Вся повнота влади на місцях передавалася генерал-губернаторам,
які отримали право закривати торгово-промислові підприємства, забороняти збори,
застосовувати адміністративні заходи покарання до будь-якому громадянину, підозрюваному
в революційній діяльності. Значно зросли права поліції і жандармерії.

За новим «Положенням про губернські і повітові
земські установи» земство було перетворено. Земські начальники стали призначатися
губернаторами з місцевих дворян. Дворянство отримало можливість обирати більшу частину
виборних земських керівників. Селяни втратили право вибирати гласних, їх призначав
губернатор з середовища селянських виборщиків.

У 1889 році введено «Положення про земських дільничних
начальників». Мировий суд в селі був скасований. Земські начальники зосередили у
своїх руках адміністративну та судову владу. У повній залежності від них виявилися
сільські та волосні сходи. Земські начальники могли заарештувати сільського старосту,
волосного старшину, оштрафувати всіх учасників сходження, скасувати будь-якої їх
вирок. Загальне керівництво земськими начальниками в повіті здійснювали ватажки
дворянства. Було прийнято низку законів, які ускладнювали вихід окремих селян з
общини і земельні переділи. У такій обстановці селянинові важко було вирватися із
зростаючої бідності. У селі наростав соціальний вибух.

Міське положення, видане 11 червня 1892 р., внесло
зміни у виборче право, скоротивши число виборців. Система органів міського самоврядування
в цілому зосталася колишньою.

Міська контрреформа переслідувала ті ж цілі, що
і земська: послабити виборні засади, звузити коло питань, що вирішуються органами
міського самоврядування, розширити сферу урядових повноважень. Міське управління
було по суті перетворено на різновид державної служби.

Істотні зміни відбулися в системі судочинства.
Мирові суди збереглися тільки в трьох великих містах – Москві, Петербурзі та Одесі.
В інших регіонах вони були замінені земськими дільничними начальниками, посади яких
надавалися виключно дворянам з високим майновим цензом. Земські начальники отримали
право всі спірні питання вирішувати одноосібно. У містах міністр юстиції став призначати
міських суддів.

Роль касаційної інстанції виконували губернські
присутності, що складалися з чиновників. Суди отримали право розглядати справи при
зачинених дверях, що різко скоротило гласність і в цивільному судочинстві. З відання
суду присяжних були вилучені справи про «опір владі».

Посилився адміністративний контроль за вищими навчальними
закладами. Новий університетський статут 1884 р. скасував їх автономію. Були ліквідовані
університетські суди, заборонені студентські організації, введено призначення ректорів
і професорів урядом, майже в два рази збільшилася плата за навчання, обмежилися
пільги за призовом в армію для осіб, які мають вищу освіту, подовжився мінімальний
термін військової служби. «Циркуляр про кухарчиних дітей» рекомендував не приймати
в гімназії дітей не з дворянських сімей. У середні та вищі навчальні заклади обмежувався
прийом осіб єврейської національності.

У 1882 році введені «Тимчасові правила про друк»,
що підсилили каральну цензуру. Адміністрація отримала право закривати будь газети
і журнали, позбавляти видавців і редакторів права на продовження професійної діяльності.
Редакції зобов’язувалися розкривати псевдоніми своїх авторів на вимогу влади.

Проведені «в життєвих інтересах народу» контрреформи
виявилися безсилими перед самим плином життя. Земська реформа налаштувала значну
частину земців проти самодержавства, міська буржуазія і пролетаріат також вимагали
від самодержавства надання все нових і нових прав. В університетах посилився дух
вільнодумства. Але реальні підсумки контрреформ повною мірою дали про себе знати
найтяжчими соціальними потрясіннями на початку XX ст.