Види інформації з обмеженим доступом

1. Поняття та правовий режим державної таємниці

ЗУ «Про державну таємницю»

Державна
таємниця – вид таємної інформації, що
охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх
відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може
завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку,
встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою.

Основною підставою класифікації секретної інформації є
ступінь секретності. Ця категорія характеризує важливість секретної інформації,
ступінь обмеження доступу до неї та рівень її охорони державою. Законодавством
передбачено три ступені секретності для інформації, що становить державну
таємницю: “особливої важливості“, “цілком таємно“,
“таємно“.

Зі ступенем секретності безпосередньо пов’язаний і
максимальний строк дії режиму секретності інформації. Він не може перевищувати
для інформації із ступенем секретності “особливої важливості” – 30
років, для інформації “цілком таємно” – 10 років, для інформації
“‘таємно” – 5 років. У деяких випадках Президент України може
встановлювати більш тривалі строки дії рішень про віднесення інформації до
державної таємниці.

Охорона державної таємниці передбачає впровадження
комплексу організаційно-правових заходів, до яких, зокрема, належать:

– єдині вимоги до
виготовлення, користування, збереження, передачі, транспортування та обліку
матеріальних носіїв секретної інформації;

– обмеження
оприлюднення, передачі іншій державі або поширення іншим шляхом секретної
інформації:

– спеціальний
порядок допуску та доступу громадян до державної таємниці;

– технічний і
криптографічний захист секретної інформації.

Форми допуску до державної таємниці встановлюються залежно
від ступеня секретності інформації. Законодавство передбачає три форми такого
допуску: форма 1 для роботи із секретною інформацією, що має ступені
секретності “особливої важливості”, “цілком таємно” і “таємно”, яка має термін
дії 5 років: форма 2-для ступенів секретності “цілком таємно” і “таємно” з терміном
дії 10 років: форма 3 – для ступеня секретності “таємно” з терміном дії 15
років.

Згідно зі ст. 22 Закону України “Про державну
таємницю” надання допуску громадян до державної таємниці передбачає:

– визначення
необхідності роботи громадянина із секретною інформацією;

– перевірю
громадянина у зв’язку з допуском до державної таємниці;

– взяття
громадянином на себе письмового зобов’язання щодо збереження державної
таємниці, яка буде йому довірена;

– одержання у
письмовій формі згоди громадянина на передбачені законом обмеження прав у
зв’язку з його допуском до державної таємниці;

– ознайомлення
громадянина з мірою відповідальності за порушення законодавства про державну
таємницю.

Допуск до державної таємниці не надається у разі:

– відсутності у
громадянина обгрунтованої необхідності в роботі із секретною інформацією;

– сприяння
громадянином діяльності іноземної держави, іноземної організації чи їх
представників, що завдає шкоди інтересам національної безпеки України;

– відмови
громадянина взяти на себе письмове зобов’язання щодо збереження державної
таємниці, яка буде йому довірена;

– наявності у
громадянина судимості за тяжкі злочини, не погашеної чи не знятої у
встановленому порядку;

– наявності у
громадянина психічних захворювань, які можуть завдати шкоди охороні державної
таємниці.

Окремою процедурою є надання допуску до державної таємниці
керівникові органу державної влади, органу місцевого самоврядування.
підприємства, установи, організації, допуск до державної таємниці якого
передбачений його службовими обов’язками. В таких випадках допуск до державної
таємниці надається наказом чи письмовим розпорядженням посадової особи, що
призначає його на посаду.

За наявності у громадянина відповідним чином оформленого
допуску до державної таємниці та відповідної потреби або у зв’язку з виконанням
службових обов’язків ухвалюється рішення про надання доступу до державної
таємниці.

Рішення про доступ до державної таємниці передбачає
надання повноважною посадовою особою дозволу громадянин) на ознайомлення з
конкретною секретною інформацією та провадження діяльності, пов’язаної з
державною таємницею.

 

 

2. Державні експерти з питань таємниць

Державний експерт з питань таємниць – посадова
особа, уповноважена здійснювати відповідно до вимог цього Закону віднесення
інформації до державної таємниці у сфері оборони, економіки, науки і техніки,
зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, зміни ступеня
секретності цієї інформації та її розсекречування.

Виконання функцій державного експерта з питань таємниць на
конкретних посадових осіб покладається: у Верховній Раді України – Головою
Верховної Ради України; в інших державних органах, Національній академії наук
України, на підприємствах, в установах і організаціях – Президентом України за
поданням Служби безпеки України на підставі пропозицій керівників відповідних
державних органів, Національної академії наук України, підприємств, установ і
організацій.

Втручання в діяльність державного експерта з питань таємниць
особи, якій за посадою його підпорядковано, не допускається.

Державний експерт з питань таємниць відповідно до
покладених на нього завдань:

1) визначає:

– підстави,
за якими інформацію має бути віднесено до державної таємниці;

– доцільність
віднесення до державної таємниці інформації про винаходи (корисні моделі), що мають
подвійне застосування, на підставі порівняльного аналізу ефективності цільового
використання та за згодою автора (власника патенту);

– ступінь
секретності інформації, віднесеної до державної таємниці;

– державний
орган (органи), якому надається право приймати рішення щодо кола суб’єктів, які
матимуть доступ до секретної інформації;

2) готує висновок щодо завданої національній безпеці
України шкоди у разі розголошення секретної інформації чи втрати матеріальних носіїв
такої інформації;

3) установлює та продовжує строк дії рішення про
віднесення інформації до державної таємниці із зазначенням дати її
розсекречення;

4) дає Службі безпеки України рішення про зміну ступеня
секретності інформації та скасування рішення про віднесення її до державної таємниці
у разі, якщо підстави, на яких цю інформацію було віднесено до державної
таємниці, перестали існувати;

5) розглядає пропозиції державних органів, органів
місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об’єднань громадян
та окремих громадян щодо віднесення інформації до державної таємниці та її
розсекречування;

Державний експерт з питань
таємниць під час виконання покладених на нього функцій зобов’язаний:

1) погоджувати за посередництвом Служби безпеки України свої
висновки про скасування рішень щодо віднесення інформації до міждержавних таємниць
з відповідними посадовими особами держав;

2) подавати Службі безпеки України не пізніш як через
десять днів з моменту підписання рішення про віднесення відомостей до державної
таємниці або про скасування цих рішень

3) розглядати протягом одного місяця пропозиції Служби
безпеки України про віднесення інформації до державної таємниці, скасування чи продовження
терміну дії раніше прийнятого рішення про віднесення інформації до державної
таємниці;

4) надавати відповідний гриф секретності
рішенням про віднесення інформації до державної таємниці та про скасування цих
рішень залежно від важливості їх змісту

5) брати участь у засіданнях державних експертів з питань
таємниць;

6) ініціювати питання щодо притягнення до
відповідальності посадових осіб, які порушують законодавство України про
державну таємницю.

Державний експерт з питань
таємниць має право:

1) безперешкодно проводити перевірку виконання державними
органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями,
що перебувають у сфері його діяльності, рішень про віднесення інформації до
державної таємниці, скасування цих рішень, додержання порядку засекречення інформації;

2) створювати експертні комісії з фахівців і науковців,
які мають допуск до державної таємниці, для підготовки проектів рішень про
віднесення інформації до державної таємниці, зниження ступеня її секретності та
скасування зазначених рішень, висновків щодо обізнаності з державною таємницею
громадян, які мають чи мали допуск до державної таємниці, а також для
підготовки відповідних висновків у разі розголошення секретної інформації чи
втрати матеріальних носіїв такої інформації;

3)
клопотати про притягнення до відповідальності посадових осіб, які порушують
законодавство України про державну таємницю.

Державний експерт з питань таємниць несе персональну відповідальність
за законність і обгрунтованість свого рішення про віднесення інформації до державної
таємниці або про зниження ступеня секретності такої інформації чи скасування
рішення про віднесення її до державної таємниці, а також за умисне неприйняття рішення
про віднесення до державної таємниці інформації, розголошення якої може завдати
шкоди інтересам національної безпеки України.

 

 

3. Порядок засекречування інформації

Єдиною підставою для встановлення, зміни або скасування
режи­му секретності інформації є рішення державного експерта з питань таємниць.

Ініціювати розгляд питання про віднесення інформації до
держав­ної таємниці державний експерт може або за його власною ініціатив­ною, або за зверненням
керівників відповідних органів державної вла­ди, органів місцевого
самоврядування, підприємств, установ, органі­зацій чи громадян.

Відповідне рішення про віднесення інформації до державної
та­ємниці ухвалюється державним експертом з питань таємниць не піз­ніше одного
місяця з дня одержання звернення відповідного органу державної влади, органу
місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації чи громадянина.

Рішення державного експерта з питань таємниць про
віднесен­ня інформації до державної таємниці підлягає реєстрації Службою
безпеки України у Зводі відомостей, що становлять державну та­ємницю. Після відповідної реєстрації рішення державного експер­та з питань таємниць є
обов’язковим для виконання на всій терито­рії України.

На підставі віднесення інформації до держав­ної таємниці
ухвалюється рішення про засекречування матеріальних носіїв інформації. Його здійснюють наданням відповідному докумен­ту, виробу чи іншому
матеріальному носію інформації грифу секретності – реквізиту, що
засвідчує ступінь секретності певної інформації.

Рішення про надання матеріальним носіям інформації грифу
секретності проймають посадові особи, визначені керівником органу державної
влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, що
провадить діяльність, пов’язану з держав­ною таємницею.

Гриф секретності та інші відповідні реквізити наноситься
або безпосередньо на матеріальний носій інформації, або за неможливості зазначається
у супровідних документах. Реквізити кожного матеріального носія секретної
інформації повинні містити:

– гриф секретності, який відповідає ступеню
секретності інформації («особливої важливості», «цілком таємно», «таємно»);

– дату і строк засекречування матеріального
носія секретної інформації, підпис, його розшифрування та посаду особи, яка
надала зазначений гриф.

 

 

4. ЗВДТ. Класифікація видів секретної інформації

Звід відомостей,
що становлять державну таємницю, – акт,
в якому зведено переліки відомостей, що згідно з рішеннями державних експертів з
питань таємниць становлять
державну таємницю у визначених цим Законом сферах.

Звід відомостей, що становлять державну таємницю, (ЗВДТ)
фор­мує і публікує в офіційних виданнях Служба безпеки України на під­ставі
рішень державних експертів з питань таємниць. ЗВДТ, що ста­новлять держави)
таємницю – єдина форма реєстрації цих відомос­тей в Україні. З моменту
опублікування ЗВДТ держава забезпечує захист і правову охорону відомостей, які
зареєстровані в ньому. Реє­страція відомостей у ЗВДТ є підставою для надання
документу, виро­бу чи іншому матеріальному носієві інформації, грифу
секретності, який відповідає ступеню секретності, установленому для них у ЗВДТ.

Зміни до ЗВДТ, що становлять державну таємницю,
публікують­ся не пізніше трьох місяців від дня одержання відповідного рішення
чи висновку.

Сам ЗВДТ є систематизованим переліком відомостей, що
станов­лять державну таємницю. Цей перелік складається зі статей, пунк­тів та
підпунктів. Відомості систематизуються в чотири великі групи (статті)
відповідно до сфери державної діяльності:

– сфера оборони;

– сфера економіки;

– сфера зовнішніх відносин;

– сфера державної безпеки і охорони
правопорядку.

Так, у військовій сфері можна виді­лити
інформацію, що стосуються безпосередньо Збройних сил Укра­їни, до якої,
зокрема, віднесено відомості:

– про зміст оперативних планів і документів
бойового управлін­ня директив, бойових наказів, донесень та зведень;

– про підготовку військ до виконання оперативних
(бойових) завдань;

– про систему бойового чергування;

– про стратегічне розгортання та зміст
мобілізаційних завдань, оперативно-мобілізаційних заходів;

– про зміст закритих навчальних програм у вищих
військових навчальних закладах Збройних сил України.

Наступною сферою класифікації відомостей, що становлять
дер­жавну таємницю,
є сфера
економіки. Серед інформації економічно­го характеру, що її внесено до
ЗВДТ, також можна виділити кілька основних груп.

По-перше, це інформація військово-економічного характеру,
за­хист якої є одним із заходів забезпечення функціонування економі­ки України
в умовах воєнного стану, матеріально-технічного забез­печення Збройних сил та
підприємств оборонного призначення. На­приклад. до ЗВДТ внесено відомості, які
характеризують:

– виробничі потужності мобілізаційного
призначення галузей на­ціональної економіки щодо виробництва оборонної
продукції;

– заходи для забезпечення сталості
функціонування галузей еко­номіки України в умовах воєнного стану;

Нарешті, останню групу становлять відомості, захист яких
здійсню­ється в інтересах забезпечення нормального функціонування
кредитно-фінансової системи України. До цієї групи належать такі відомості;

– про номенклатуру та обсяги матеріальних
цінностей держав­ного резерву;

– про кількість надходження до Державного фонду
дорогоцін­них металів і дорогоцінного каміння України, про відпуск їх на
потреби народного господарства за період від одного року і більше, про планові
обсяги реалізації золота за вільноконвертовану валюту або кількість золота, яке
видано на закупівлю за кордоном товарів, за період від одного року і більше;

– про розроблені монетним двором Національного
банку Укра­їни банкноти і монети України нових зразків;

– про засоби захисту від підробки банкнот,
бланків державних цінних паперів і документів суворого облік) України (крім ві­домостей
про загальновідомі засоби захисту);

– про технології виготовлення та застосування
спеціальних скла­дових захисних голографічних елементів, які створюються на замовлення
органів державної влади, у тому числі для захис­ту від підробки банкнот, цінних
паперів, документів суворо­го обліку.

 

 

5. Міжнародні передачі таємної інформації

Окремим аспектом забезпечення режиму секретності
інформації, що належить до державної таємниці, є встановлення особливих правил
передачі такої інформації іншим державам.

Згідно зі ст. 32 Закону України «Про державну таємницю»,
секретна інформація до скасування рішення про віднесення її до державної
таємниці і матеріальні носії такої інформації до їх розсекречування можуть бути
передані іноземній державі чи міжнародній організації лише на підставі
міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою
України, або письмового мотивованого роз­порядження Президента України з
урахуванням необхідності забезпе­чення національної безпеки України на підставі
пропозицій Ради на­ціональної безпеки і оборони України.

Основною складністю при цьому є вирішення питань
забезпечен­ня режиму секретності інформації на території іншої держави. Як пра­вило,
практика знає два шляхи виконання такого завдання.

По-перше, іноді застосовується процедура, за допомогою
якої ви­значають відповідність ступенів секретності інформації в різних державах, і відповідно інша держава забезпечує захист переданої їй се­кретної інформації
за її національним законодавством режимами се­кретності. Наприклад, за ст. 3 Закону «Про державну таємницю», пе­редані Україні
відомості, що становлять таємницю іноземної держа­ви чи міжнародної
організації, охороняються в порядку, передбаче­ному цим Законом.

По-друге, безпосередньо міжнародним договором можуть
визна­чатися правовий режим обмеження доступу та особливі вимоги до за­хисту
інформації з певним ступенем секретності. В такому разі держа­ва, якій передано
секретну інформацію, забезпечує її захист відповід­но до режиму обмеження
доступу, визначеного нормами міжнарод­ного договору, які можуть відрізнятися
від тих, що передбачені наці­ональним законодавством.

Так. згідно з угодою між Україною і Французькою Республі­кою
(про взаємну охорону таємної інформації
та матеріалів – ст. 1), застосовуються терміни «таємна інформація та мате­ріали»,
під якими розуміють інформацію та матеріали будь-якого характеру, яким був
присвоєний ступінь секретності, зазначений у цій Угоді, і які в інтересах
національної безпеки відповідно до національного законодавства сторін
підлягають охороні від одного з таких випадків:

– компрометації, знищення, нецільового використання,
краде­жу, розголошення або втрати таємної інформації та матеріалів;

– доступу до такої таємної інформації та матеріалів
будь-якої особи, що не має допуску.

При цьому “таємна інформація” визначається як
“будь-яка інфор­мація, зміст якої є таємним, незалежно від форми, у якій
вона подана, та способу її передачі”, що відповідає українському
визначенню “се­кретна інформація”. Поняття “таємні матеріали”,
визначені як “будь-які носії інформації, незалежно від їх виду, зокрема,
будь-який доку­мент або виріб, на/в яких таємна інформація записана чи
розміщена, не порушуючи їх фізичних ознак”, фактично відповідає українсько­му
термін “матеріальні носії інформації”.

А от відповідно до угоди між Україною і Німеччиною понят­тя
таємної інформації розглядається в комплексі і визначається (про взаємний захист таємної інформації –
ст. 1): “Таємною інформацією у розумінні цієї Угоди є факти, об’єкти або
відомості незалежно від форми їх представлення, які в державних інтересах
підлягають збереженню в таємниці. Зокре­ма, це інформація у будь-якій формі, а
також будь-які документи, вироби, речовини або фізичні поля, на/в яких
інформація містить­ся або може бути записана, і які в інтересах національної
безпе­ки Сторін, згідно з їх чинним законодавством, підлягають захис­ту від
несанкціонованого доступу і засекречені відповідним чи­ном. Таємній інформації
державним органом або за його розпорядженням надається ступінь секретності, що
відповідає необхід­ному рівню захисту. Сюди також включається таємна інформація,
створена організаціями сторін у рамках співробітництва та засе­кречена на
основі чинного законодавства сторін та відповідно до критеріїв цієї
Угоди.”

 

 

6. Службова інформація

Службовою
інформацією є інформація, що міститься в:

– документах
суб’єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову
кореспонденцію;

– доповідних
записках;

– рекомендаціях
якщо вони пов’язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням
контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття
рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень;

– інформація,
що зібрана в процесі оперативно-розшукової, контр-розвідувальної діяльності, у
сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.

Якщо публічна
інформація підпадає під одну із названих категорій, то ця публічна інформація
може бути віднесена до службової інформації після застосування трискладового
тесту, визначеного в статті 6 ЗаконуУкраїни «Про доступ до публічної
інформації».

Обмеження
доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні
сукупності таких вимог:

1. виключно
в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського
порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення,
для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню
інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і
неупередженості правосуддя;

2.
розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3. шкода від
оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Якщо
внутрівідомча, службова кореспонденція, доповідні записки, рекомендації, які
пов’язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних,
наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і
передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень, були віднесені до
службової інформації, то вони стають відкритими з дня прийняття відповідного
рішення. Також службова інформація не може обмежуватись в доступі, якщо вона
була правомірно оприлюднена раніше.

 

 

7. Порядок надання носіям інформації грифу «ДСК»

Основним нормативно-правовим актом, який регулює питання
службової таємниці, є затверджена Постановою Кабінету Міністрів України “Інструкція
про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та
інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що
є власністю держави”.

За цією Інструкцією переліки відомостей, що містять
конфіденцій­ну інформацію і є власністю держави і яким надасться гриф обмежен­ня
доступу “Для службового користування“, розробляють експертні
комісії і затверджують міністерства інші центральні органи вико­навчої влади,
облдержадміністрації.

Експертні комісії створюють у центральних органах виконав­чої
влади, Раді міністрів АРК та облдержадміністраціях, їх особовий склад
затверджується керівниками відповідних органів виконавчої влади. У складі
експертних комісій працюють представники режимно-секретного та інших структурних
підрозділів із найбільш кваліфіко­ваних фахівців.

При вирішенні питань визначення переліків відомостей,
яким на­дається гриф “Для службового користування” використовуються
ви­значені Кабінетом Міністрів “Орієнтовні критерії віднесення інформа­ції до
конфіденційної” (Додаток 13 до Постанови КМУ №1893). Згід­но з цими
критеріями інформація, що міститься в переліках відомос­тей. що містять
конфіденційну інформацію, котра є власністю держа­ви. повинна відповідати таким
вимогам:

1) створюватися
коштом державного бюджету або перебувати у володінні, користуванні чи
розпорядженні організації;

2) використовуватися з метою забезпечення національних
інтер­есів держави:

3) не належати до державної таємниці;

4) унаслідок розголошення такої інформації можливе:

– порушення конституційних прав і свобод людини
та гро­радянина;

– настання негативних наслідків у
внутрішньополітичній, зовнішньополітичній, економічній, військовій, соціальній,
гуманітарній, науково-технологічній, екологічній, інфор­маційній сферах та у
сферах державної безпеки і безпеки державного кордону;

– створення перешкод у роботі державних органів.

Захист конфіденційної інформації та її матеріальних
носіїв, яким надано гриф “Для службового користування”, здійснюється за
допомогою комплексу організаційних та правових заходів. Так, режим об­меження
доступу до такої інформації передбачає запровадження осо­бливих порядків
реєстрації, зберігання та передачі відповідних документів.

Реєстрації підлягають усі вхідні, вихідні та внутрішні
докумен­ти з грифом “Для службового користування” Вони обліковуються за
кількістю сторінок, а видання (книги, журнали, брошури) – за кіль­кістю
примірників.

Зберігаються документи із грифом “Для службового
користуван­ня” виключно у службових приміщеннях і бібліотеках у шафах (сховищах),
які надійно замикаються та опечатуються.

Передача конфіденційної інформації, що є власністю
держави, ка­налами зв’язку здійснюється лише з використанням засобів технічно­го
та (або) криптографічного її захисту.