Система та джерела інформаційного права

Система та джерела інформаційного права

За своєю структурою система інформаційного права поділяється дві частини – загальну й особливу.

До загальної частини інформаційного права належать правові норми, що визначають основи цієї галузі:

– загальні поняття та принципи інформаційного права:

– предмет і метод інформаційного права:

– класифікація інформації.

Крім того, до загальної частини інформаційного права належать кілька універсальних інститутів, що об’єднують близькі за змістом правові норми, що визначають ключові питання інформаційних відносин:

– інститут інформаційних прав і свобод людини і громадянина

– інститут інформаційної безпеки

– інститут правового режиму інформації

– інститут правового режиму інформаційних ресурсів

Особлива частина інформаційного права охоплює інститути, в межах яких реалізуються основні права та обов’язки суб’єктів інформацій­них відносин, що грунтуються на нормах загальної частини. До інститу­тів особливої частини інформаційного права, зокрема, можна віднести:

– інститут державної таємниці

– інститут захисту інформації

– інститут телекомунікації

– інститут мережі Інтернет

Під джерелами інформаційного права слід розуміти зовнішні фор­ми вираження норм інформаційного права, за допомогою яких від­буваються формування та закріплення цих норм.

Система джерел інформаційного права представлена як національним законодавством, так і актами міжнародного права.

Міжнародно-правова складова джерел інформаційного пра­ва насамперед представлена багатосторонніми та двосторонніми міжнародними договорами, рішеннями міжна­родних міжурядових організацій з питань, що стосуються інфор­маційної сфери (ООН, Рада Європи, ОБСЄ, Міжнародний союз електрозв’язку, СОТ тощо) та іншими джерелами міжнародного пра­ва. Ці джере­ла визначають, зокрема:

– стандарти прав і свобод людини і громадянина у сфері інформа­ції та окремі аспекти реалізації цих прав:

– міжнародну співпрацю щодо інформатизації та розбудови інформаційного суспільства:

– міжнародне регулювання питань зв’язку й телекомунікацій;

– питання міждержавного перебування інформації з обмеженим доступом (на підставі двосторонніх угод).

Національними джерелами інформаційного права є:

– Конституція України (зокрема норми, що визначають права і свободи людини у сфері інформації, захист інформаційної безпеки, загальні принципи діяльності публічної влади);

– рішення Конституційного Суду України, що тлумачать відпо­відні норми конституції та законодавства:

– законодавчі акти з питань регулювання інформаційних відносин:

– акти Президента України, Кабінету Міністрів України:

– акти міністерств і відомств, галузеві та локальні нормативно-правові акти.